Почухати за вушком Жадана: історія котокафе, яке допомагає знайти дім хвостатим

Слузати у форматі подкасту тут

Історія закладу

Аромат кави, смаколики, спокійна музика, м’якенькі подушки і муркотіння котів… Ні, це не про посиденьки вдома – усе це можна знайти у котокафе “Хвостики”. Так, саме котокафе – заклад, де все “крутиться” навколо хвостатих та й загалом створено заради них.

Зайшовши сюди, розумієш, що потрапляєш в суцільний рай для котолюбителів. Тут немає місця гніву, суму чи робочого авралу – лише котики і атмосфера любові до них.

Попри те, що заклад відносно невеликий – дві зали з десятком столиків – тут, у комфорті та огорнуті турботою, на цей момент живуть 19 тваринок. Найменшій – близько трьох місяців, найстаршій – близько 10 років.

За всіма ними доглядають, а головне – шукають для них люблячі родини.

А все починалося з того, що 23-річна вінничанка Єлизавета Рудич, яка вже тривалий час самостійно піклувалася про тварин-безхатьків (підгодовувала котиків, лаштувала для них хатинки з підручних засобів, стерилізувала, шукала їм родини), торік вирішила, що хоче робити для них ще більше.

Тепер вона власниця першого у Вінниці котокафе.

– Якось я побувала у котокафе у Львові, а потім – в кількох у Варшаві, і мені сподобалась ця ідея. Я подумала, що було б круто поєднати волонтерство і такого роду кафе. Але потрібні були гроші, тож, коли я почула про можливість отримання мікрогрантів (через “Дію” – авт.), відразу подала проєкт котокафе.

В результаті дівчина виграла мікрогрант, хоча вперше подавала заявку й навіть не сподівалася його отримати. До того ж, тоді була заклопотана роботою і закінчувала навчання в університеті (Єлизавета – магістр за спеціальністю “Автоматизація та компʼютерно інтеграційні технології”).

Тож, дізнавшись гарні новини, вона майже відразу знайшла приміщення для кафе і почала робити ремонт власними силами. У березні 2023-го заклад відкрився, а за місяць надійшли грантові кошти.

Перших вісьмох котиків, яких прилаштували в котокафе, Єлизавета підібрала сама. Першим був Жадан – вже місцева знаменитість, яка досі живе у кафе. Своє ім’я солідний чорно-білий красень (до слова, на фото з Єлизаветою – саме він у неї на руках – авт.) отримав через те, що його забрали в день концерту Сергія Жадана у Вінниці.

Єлизавета і кіт Жадан

Далі, коли заклад стали афішувати в соцмережах, почали звертатися люди з проханням забрати в кафе тваринку, наприклад, з перетримки.

– Не було так, що нам просто приносили кота чи кицю – люди телефонували, домовлялися.

Філософія закладу

Від самого початку візиту до закладу розумієш, що тут дуже відповідально ставляться до найменших дрібниць. Наприклад, всі поверхні функціональні та обладнані різноманітними конструкціями для котиків, є багато іграшок, усюди розставлені мисочки з їжею та водою.

А ще тут особливу увагу приділяють чистоті: лише увійшовши до закладу, всі гості мають вдягнути бахіли та вимити руки (для цього в обох залах є рукомийники, рушники та антисептики).

– Наша концепція в тому, що люди, які приходять до нашого закладу – релаксують, знімають стрес, можуть знайти собі нового друга. А котики – отримують необхідну підтримку та допомогу, а головне – можливість потрапити в люблячу родину.

Так, у “Хвостиках” котиків лікують, вакцинують за віком, стерилізують та шукають їм домівки. Також проводять доглядові процедури: миють (на місці або в окремих організаціях), вичісують, за потреби підстригають кігтики тощо.

Для тваринок, які хочуть перепочити від людей подалі – є окрема кімната, доступ до якої вони мають у будь-який момент. Також окремо є невеличкий “котоготель”, де живуть тварини на карантині (в очікуванні чи після вакцинації, стерилізації, лікування, обробки від зовнішніх чи внутрішніх паразитів).

Відтак, вхід у кафе платний – зібрані кошти й спрямовують на щеплення, стерилізацію, лікування котиків, корм, іграшки та все, чого тваринки потребують.

– Якщо ще щось залишається – допомагаємо знайомим волонтерам. Кормом, ліками та фінансово. Наприклад, дівчина знайшла на вулиці кицю, яку збила машина або яка впала з висоти – потрібно було 5-6 тисяч на операцію. Ми допомогли зібрати більшу частину коштів, супроводжували її протягом лікування.

Вартість входу:

• будні – 75 гривень,
• у вихідні – 100 гривень,
• у середу – вхід вільний, але потрібно зробити якесь замовлення.

Вхід безкоштовний для військових, рятувальників, людей з інвалідністю.

Як пояснює Єлизавета, витрати на все чималі:

– Беручи котика з вулиці, його треба обстежити, пролікувати, простерилізувати, провакцинувати й так далі – на це постійно потрібні кошти. Фактично це кафе – бізнес, який дозволяє ефективніше допомагати тваринам. В перший місяць у нас був фурор, хороший дохід і я допомагала багатьом місцевим волонтерам (і тим, які опікуються котиками, і тим, хто песиками). Але далі трохи зменшився потік людей, а нас запитували – ну що, як там, чи можеш допомогти… Загалом зараз у нас на своїх котиків вистачає, на решту – по мінімуму.

Окрім кототерапії та смачної кави, у “Хвостиках” для гостей організовують й різноманітні заходи. Наприклад, щочетверга – зустрічі з зоопсихологом і ветеринаром, де можна запитати про все, що цікавить щодо догляду за твариною чи дозволить вирішити проблеми з її поведінкою.

Правила поводження у закладі

– Ми наголошуємо, що наші тварини – не забавка, це живі істоти, їх комфорт – наша відповідальність.Тому є певні правила: при вході наші гості мають вимити руки та надягнути бахіли. У залі просимо гостей не чіпати котиків, якщо ті сплять чи саме чистять хутро. З котиками можна взаємодіяти, коли вони самі цього хочуть. Якщо ви взяли якусь іграшку і котик на неї реагує, то можете продовжувати, якщо ви його погладили і він позитивно реагує – можете продовжувати, взяти на руки. Але не варто робити так, щоб кіт “видирався” від вас, а ви за ним ганяєтесь. Ми за таке можемо винести попередження чи навіть оштрафувати, хоча до такого ще не доходило і, сподіваюсь, не дійде.

Що стосується обмежень за віком, то зараз у заклад допускають усіх охочих віком від 10 років. Раніше вікове обмеження було на рівні 13 років. Єлизавета каже, що на початку саме ця вимога викликала хвилю критики.

– Однак, не всі діти вміють спілкуватися з тваринками, можуть бути надто активними, ненавмисно спричинити тваринці дискомфорт, налякати. Майже кожна мама може сказати, що її дитина гарно поводиться, але, на жаль, на практиці можна бачити зовсім інше. В нас, на прохання людей, був тестовий тиждень, коли ми пускали всіх без вікових обмежень, і результат нам не сподобався, бо підтвердив наші негативні очікування. Тож обмеження залишили, але як крок назустріч зменшили обмеження з 13+ до 10+.

Працівники закладу

У закладі працюють, звісно ж, котолюби. На одній зміні зазвичай працює по троє людей, кожен з них – “майстер-універсал”: офіціант, бариста і доглядач за котиками. Окремо також залучають інших доглядачів та прибиральників.

Працівниця закладу Аня розповідає, що для неї, як і для багатьох, котики – це антистрес.

– Люди приходять сюди, щоб розслабитись. Навіть коли котик просто мурчить збоку, це вже допомагає, – запевняє дівчина.

А ось Марта тут працює близько місяця, а за два тижні до працевлаштування взяла собі котика з цього котокафе:

– Це була любов з першого погляду у мого чоловіка. Ми прийшли сюди, він – з думкою, що 100% беремо кота, а я – навпаки, бо в нас зйомна квартира і треба було ще узгодити з власником. Але якось раз-два – і ось ми вже оформляємо договір, чоловік купив все потрібне, ми підготувались, і ось тепер у нас є пухнасте дитя – назвали його Пундиком. Вся квартира тепер належить йому, але він чемний хлопчик і ще дуже допомагає мені в усьому: де треба і не треба, – всміхається Марта – Але чоловік – військовий, так що я вдома сама, і коли приходиш, а тебе зустрічає таке щастячко – то лише заради цього варто було його брати. Інколи беру його сюди на роботу.

Щодо місця роботи, дівчина каже:

– Тут мені добре, тут немає злих чи неадекватних людей. Навіть ті, хто приходить з поганим настроєм – забувають про свої проблеми і насолоджуються спілкуванням з котиками.

Як тварини потрапляють у кафе і знаходять нові родини

Зазвичай Єлизавета сама знаходить тварин, які потребують лікування та прилаштування у родини. Якщо хтось хоче передати котика до кафе, є обов’язкова умова – хоча б перша комплексна вакцинація тварини (робиться від 2-місячного віку за умови, що тварина клінічно здорова), після якої має минути кілька днів.

– Зараз ми беремо тварин або від волонтерів (які цим постійно займаються – авт.), або люди приносять за попередньою домовленістю. Зараз ми не дуже готові приймати нових тваринок – зараз в нас трішки менше їх забирають, а для більшої кількості заклад поки що замаленький. Коли знайдемо для нинішніх кількох котиків нові домівки – можемо взяти нових – так відбувається постійно.

Коли людина хоче взяти собі котика з кафе, з нею обов’язково спілкуються про її ставлення до вакцинації, кастрації, про умови, які вона може дати котику тощо.

– Якщо все добре, то підписуємо договір про умови догляду і просимо людину зробити внесок на нашу “банку” від 500 до тисячі гривень – залежно від того, скільки вакцин зробили котику і від віку тваринки. Ці кошти залучаємо на підтримку інших тварин.

Кориця і Бандера – одні з тих, хто знайшов родину знайшли родину

Ольга та її чоловік Богдан – щасливі власники відразу двох котиків з вінницького котокафе: дівчині сподобалась киця Кориця, а її чоловіку – котик, якого на той момент звали Бандера (нині його кличуть також Бен).

Дівчина розповідає, що родом з Харкова і там у її мами вдома є ще троє котиків, відтак вона планує колись познайомити всю цю велику котячу родину.

Каже, що бувала в котокафе в інших містах, й в одному з них побачила, що тварини виглядали дуже втомленими, а деякі – навіть агресивними. На її думку, це було, щонайменше, через відсутність вікових обмежень щодо відвідування, адже діти створювали багато шуму та хаосу, від чого коти лякалися.

Натомість у вінницьких “Хвостиках” їй подобається все:

– У цьому кафе все якось так організовано, аби в першу чергу саме котикам було комфортно. Коли ми вперше сюди прийшли, то були приємно здивовані, які тут веселі та привітні тваринки. Ми прийшли, навіть не збираючись когось собі брати, але вийшло так, що забрали двох, – всміхається Ольга.

Коли вони з чоловіком взяли собі Корицю і Бандеру, Ліза підписала з ними договір щодо їхніх зобов’язань з утримання котика і дуже просила, що раптом щось піде не так – щоб не викидали котиків, а краще повернули їй.

– Далі Ліза регулярно цікавилась їхнім станом, чи треба нам якась допомога. Це приємно вражає, що вона так переймається.

Також ми поспілкувались з відвідувачами закладу. Дехто зазначав, що, можливо, якби таких котокафе було більше, світ був би трішечки добрішим.

При цьому багато хто відзначав, що підтримує ідею котокафе саме у такому форматі – де на перше місце ставлять комфорт тварин і їх підтримку.

За п’ять місяців роботи закладу у сім’ї звідси забрали щонайменше 18 котиків.

Юлія Плахтій

Фото Богдана Будая