Манікюрник, вихователь дитсадка, косметолог… Як гендерні стереотипи заважають чоловікам обрати професію

«Скляні стіни», «стеля» та «підвал» – види гендерної дискримінації на ринку праці

У суспільстві поділ на умовно «жіноче» і «чоловіче» зачіпає чи не всі сфери життя: одяг, іграшки, спорт, види алкоголю, їжа, література – навіть у рекламі марки авто і шампуню можна побачити коментар «для справжніх чоловіків». Сегрегація за ознакою статі найбільш помітною є в професії/сферах зайнятості, адже навіть на державному рівні у 21-му сторіччі до певного часу існували прямі заборони займатися тією чи іншою справою через стать. Така гендерна сегрегація призводить до дискримінації – як жінок, так і чоловіків.

Гендерна сегрегація на ринку праці є вертикальною та горизонтальною. Вертикальну називають ще «скляною стелею» – бар’єри в просуванні кар’єрною драбиною з причин, не пов’язаних з професійними якостями. Зі скляною стелею стикаються, насамперед, і у переважній більшості жінки: через упередження, що панують у суспільстві, жінок можуть не пропускати на керівні посади. Для прикладу можна розглянути медичну сферу. Тут лікар-чоловік сприймається як нормальне явище, водночас молодший медичний персонал – це переважно жінки. Та й серед лікарів можна побачити сегрегацію, де більш прибуткові спеціальності (як от хірургія) є переважно «чоловічим клубом». При цьому жінки стикаються з тим, що доглядову працю за дитиною суспільство покладає, насамперед, на них, тому декрет і відпустка з догляду за дитиною означає перерив у кар’єрі. Також існує дискримінація при прийомі на роботу, коли роботодавці у жінок запитують про наявність дітей – водночас до чоловіків такі запитання не виникають.

Детальніше про те, як жінки стикаються зі «скляною стелею», читайте у матеріалі «Материнство чи карʼєра: чому жінок досі змушують вибирати».

Як зазначає гендерна дослідниця Тамара Марценюк у підручнику «Гендер для медій», горизонтальна сегрегація («скляні стіни») передбачає існування так званих типових чоловічих і жіночих професій у суспільстві. Ще у 1961 році Радянський союз ратифікував Конвенцію Міжнародної організації праці, в якій йдеться про неприпустимість примусу жінок до праці у шкідливих умовах. Проте неприпустимість примусу при цьому визначили інакше і переробили на пряму заборону працювати в умовах, які визнано шкідливими. Був складений перелік із майже півтисячі професій і спеціальностей, які були напряму заборонені жінкам виключно через стать.

«Через цю заборону виникає суттєва різниця у фінансовій забезпеченості жінок і чоловіків, що трудяться в тому самому сегменті ринку праці. По-друге, коли держава забороняє жінкам певні види робіт, обґрунтовуючи це турботою про їхнє репродуктивне здоров’я, вона визнає і створює вищу цінність “жінки як матері” і упосліджує “жінку як робітницю”. Така заборона водночас нехтує чоловічим репродуктивним здоров’ям. Через таку заборону транслюються полярно різні очікування щодо жінок і щодо чоловіків: одні постають як невразливі істоти, покликані заробляти гроші, а інші – як надмір вразливі, що мають народжувати дітей», – зазначає Тамара Марценюк у підручнику.

Таке виділення деяких професій як «чоловічих» призводять до явища «скляного підвалу» на ринку праці. Це важкі, небезпечні для здоров’я і життя професії, які добре оплачуються і зазвичай водночас заборонені для жінок. Навколо таких професій створюється ореол маскулінності, що такі роботи є для «справжніх чоловіків»: лісоруби, пожежники, шахтарі, сапери, військові, вантажники тощо. У певні історичні періоди деякі професії, які відносили до «чоловічих», ставали доступні жінкам, проте це позначалося на рівень зарплати у цій сфері. Наприклад, після Другої світової війни у шахтах Донбасу більше половини працівниць були жінки: медалями «За відновлення вугільних шахт Донбасу» нагородили 46 300 людей, із них більше половини є жінками. Проте зарплата в цей період там була мізерною.

«Політика передоручати небезпечні види праці чоловікам призводить до того, що в середньому стан здоров’я працівників, задіяних у “скляному підвалі”, є гіршим, а рівень травматизму на роботі − вищим. Це соціальне явище називають “платою за привілеї”: ті самі обставини, що створюють для чоловіків кращі умови на ринку праці, водночас понижують якість і тривалість їхнього життя», – йдеться у підручнику «Гендер для медій».

Таким чином жінки стикаються з дискримінацією на ринку праці у вигляді «скляної стелі» – офіційної заборони на посади для них немає, проте є низка різних бар’єрів, що значно ускладнює шлях до неї, водночас як на шляху у чоловіків подібних бар’єрів немає. Через «скляні стіни» професії розділяють на «жіночі» (менш оплачувані і з меншими перспективами кар’єрного росту) і «чоловічі» (з високими зарплатами, проте шкідливі і небезпечні).  

І через гендерні стереотипи чоловіки відчувають тиск при виборі професії: схваленими соціумом є або керівні посади, або з переліку «для справжніх чоловіків». Якщо ж чоловік обирає професію, яка йому до вподоби, але яка не входить до переліку «чоловічих» професій – він може зазнати суспільного несприйняття і насмішок.

Чоловіки, які ламають «скляні стіни»

Кропивничанин Анатолій П. працює косметологом у салоні краси у Кропивницькому. Зізнається, що коли починав роботу у 2014 році у цій сфері, то стикався з упередженням:

«Спочатку я робив доглядові процедури: пілінги, маски. І бувало, що деякі клієнтки, дізнавшись, що косметолог я, тобто чоловік, просили перезаписати їх до жінки. Проте такі випадки були близько десяти років тому, зараз такого вже не зустрічаю», – розповів він «Гречці».

Ще з дитинства Анатолій П. хотів стати лікарем і обожнював танці.

«В молодших класах я займався танцями. І мені подобалося, проте я соромився – адже всі інші хлопці ходили на футбол. Тож через цей сором танці я покинув, записався на футбол, теніс. Зараз дуже шкодую про це. В мене є син, він вже дорослий – і я ніколи не обмежував його у виборі хобі чи занять. Людина має займатися тим, чим хоче – і стать тут ні до чого», – розповів він.

Після школи він закінчив Одеський медичний університет за спеціальністю педіатр. Близько десяти років пропрацював за фахом, потім продовжив надавати медичні послуги у сфері медицини загальної практики у приватних клініках.

«У 2014 році власник салону краси запросив мене працювати косметологом. Мені ця сфера була цікава, тож я погодився. Звісно, я постійно навчаюся, відвідую конгреси. Отримав сертифікат на проведення ін’єкційних процедур, апаратних. На початках учасницями курсів були майже всі жінки, проте зараз все більше чоловіків зустрічаю у сфері косметології», – розповів він.

Кількість чоловіків збільшується не тільки серед колег Анатолія М., а й серед клієнтів. Косметолог пояснює, що до нього звертаються як підлітки, які стикаються з проблемами шкіри, так і старші чоловіки, які хочуть прибрати або запобігти віковим змінам.

«Мені подобається те, чим я зараз займаюся. В педіатрію повертатися точно не буду: я люблю дітей, консультую друзів-батьків, проте працювати у медичній системі мені не до вподоби. Зараз я розумію, що косметологія – це саме те, чим я хочу займатися», – підкреслив кропивничанин.

Анатолій П. каже, що і близькі, і друзі підтримують його вибір професії, і за його спостереженнями, останні декілька років упередження щодо роботи чоловіків у сфері краси стає все менше.

«Я за те, щоб і чоловіки, і жінки самі обирали собі професію і спеціалізацію. Якщо косметолог сприймається ще як лікар, то ось щодо майстрів манікюру чи перукарів упереджень більше. Хоча, якщо людина це вміє робити професійно, заробляє цим на життя – то яка різниця? Наприклад, у нас в салоні працював перукар-колорист, чудовий майстер – і його цінували саме за майстерність як клієнтки, так і колеги», – додав косметолог.

 ***

Про гендерні стереотипи щодо професій розповів і вихователь початкової школи №5 у Хмельницькому Борис Нікітішин під час вебінару «Гендерна нерівність в освіті: причини, наслідки та шляхи подолання». Свого часу він закінчив факультет дошкільної освіти Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, де був єдиним хлопцем.

«Головна мета вихователя – це виховання і розвиток дітей, а педагогічні навички не залежать від статі. Так, вихователь-чоловік – це наразі рідкість, і я гордий тим, що є одним з тих чоловіків, хто став на шлях педагога», – сказав він.

На роботі у дошкільному закладі він є єдиним педагогічним працівником-чоловіком. Він зізнається, що спочатку було не по собі від цього, та згодом він влився в колектив і запевнив, що серед працівниць і працівників панує дружня атмосфера, всі одне одному допомагають.

«Проблема в тому, що чоловіків вважають «непридатними» для виховання дітей, що пов’язано з деякими стереотипами, якими чоловіків пов’язують з грубою фізичною силою, агресією, що чоловіки повинні мати більш «високооплачувану» роботу. Та педагогічні навички не залежать від статі. Кожен і кожна з нас має право на вибір професії», – сказав він.

Вихователь дошкільнят впевнений, що залучення чоловіків до роботи у дитячих садках та інших дитячих закладах допомагає не тільки руйнувати стереотипи, а й запобігає їхньому виникненню у дітей, які бачать – виховувати і доглядати може людина будь-якої статі. Наприклад, у тих же хлопчиків, у яких вихователем був чоловік, менше шансів вирости з упередженням, що доглядати дитину начебто «жіноча» справа, і більше шансів, що активно долучатимуться до догляду за власними дітьми.

Борис Нікітішин розповів, що при прийомі на роботу особисто з упередженнями не стикався, а коли набирав першу свою групу, то батьки, скоріше, ставилися із цікавістю до вихователя, аніж з пересторогою. Зараз він випустив вже три дошкільні групи.

«І так, чоловіки можуть стикатися з дискримінацією, коли претендують на посади, пов’язані з вихованням дітей – адже  в українському суспільстві досі існує стереотип, начебто це “жіноча справа”. Тут потрібно змінити ставлення суспільства, адже рівноправна участь чоловіків у вихованні дітей важлива», – зауважив вихователь.

***

32-річний Олександр Завгородній почав працювати майстром нігтьового сервісу ще у старших класах. Зізнається, що чув кпини від однокласників, але до булінгу не доходило:

«Я відповідав, що зате я вже маю роботу і заробляю сам гроші. Проте більшість реагували адекватно, тож цькування я не зазнавав», – розповів він «Гречці».

Після школи він вступив до інституту на менеджера організацій та туристичної індустрії, і паралельно вдосконалював свої навички з манікюру.

«Пам’ятаю, їздив на курси у Київ. Більшість було дівчат, та курси викладав чоловік, який вже на той час був лауреатом багатьох професійних конкурсів», – додав Олександр. 

Наразі він вже 15 років працює в індустрії нігтьового сервісу і своєю роботою цілком задоволений.

«Головне – це добре робити свою роботу, і це не залежить від статі. Я вважаю, що розподіл обов’язків за ознакою гендеру є недоцільним в принципі. Наприклад, ми з дружиною хатні справи розподіляємо по тому, у кого на що є настрій, бажання і можливість, а не по тому, що “має” робити жінка, а що чоловік», – зауважив Олександр Завгородній.

Він додав, що відмова від гендерних стереотипів лише покращить ринок праці і добробут людей, адже тоді кожен і кожна вільно обиратимуть собі професію за своїми бажаннями і навичками, без огляду на можливий осуд чи кпини.

«Було б чудово, аби розуміння про рівноправність чоловіків і жінок, про рівний розподіл праці закладали ще в процесі освіти, у школі», – підкреслив чоловік.

Як в Україні ламають «скляний дім» дискримінації

Україна за часи відновлення незалежності зробила значні кроки у подоланні гендерної дискримінації на ринку праці. Один із найпомітніших – це скасування переліку із близько 460 професій, які були заборонені для жінок. Серед переліку – професії металургійної та військової сфер, хімічної промисловості тощо. Також жінкам заборонялося працювати водолазками, керувати поїздами метро чи літаками (при цьому бути стюардесами чи черговими станцій бути було можна)

Відповідну постанову уряд ухвалив у грудні 2017 року. Цьому рішенню сприяла інформаційна кампанія під назвою «Жінка може все».

У 2019 році Міністерство інформаційної політики України запустило інформаційну кампанію протидії стереотипам у професійній діяльності. Вона включала п’ять соціальних роликів під гаслом «твоя професія – твій вибір», в яких демонструють, що жінки і чоловіки однаково добре можуть виконувати роботу у всіх сферах економіки та життя, та наголошують, що не існує “чоловічих” та “жіночих” професій – є вибір людини, в якій сфері вона хоче реалізувати себе.

І вже в умовах повномасштабної війни Україна продовжила шлях до гендерної рівності у професійній сфері. У серпні 2022 український уряд схвалив Державну стратегію забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків до 2030 року. В ній визначені чотири основні цілі, одна з яких – забезпечити рівність участі жінок та чоловіків у різних сферах економічної діяльності.

Повномасштабна війна з Росією значно вплинула на гендерні стереотипи, пов’язані із професіями. В армії, яка раніше вважалася суто «чоловічим клубом», наразі служать багато українок. Згідно з наказом Міноборони від 10 лютого 2022 року, усі посади рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу в Збройних Силах України стали доступні жінкам. Національний День захисників перейменовано в День захисників і захисниць, а у серпні 2023 року в українській армії затвердили жіночій однострій.

Кроки держави у напрямку подолання гендерних стереотипів у суспільстві має свої перші результати. В Україні зменшився відсоток людей, які мають упередження щодо гендеру і професій, про що свідчать результати соціологічного дослідження «Вплив повномасштабної війни на вибір професії», проведеного у 2021 і 2023 роках.  

Згідно з ними, за три роки відсоток українців, які вважають, що існують суто “жіночі” і “чоловічі” професії, знизився – з 56% до 52%.

Знизився і показник громадян, які вважають, що поділ на «жіночі» та «чоловічі» професії пояснюється фізіологічними відмінностями: з 73% у 2021 році до 53% у 2023.

«46% українців не погоджуються з тим, що жінкам не підходять деякі професії, в 2021 році таких було лише 23%. 54% українців не погоджуються з тим, що чоловікам не підходять деякі професії, в 2021 році таких було лише 30%», – зазначили в соціологічному дослідженні.

«Третина тих, хто здобуває чи планує здобувати професію, сказали, що повномасштабна війна вплинула на їх вибір: найчастіше вони обрали професію, що є затребуваною під час війни, за кордоном, а також що знадобиться для відновлення України», – йдеться у висновках дослідження.

Руйнування «скляного підвалу», коли у стереотипно «чоловічих» професіях працюють жінки, сприяє підвищенню безпеки праці на роботах з підвищеним ризиком. Відхід від гендерного поділу професій і посад у суспільстві також допомагає зменшити розрив в оплаті праці жінок і чоловіків. Наприклад, в Україні за інформацією Держстату, у 2015 році жінки заробляли в середньому на 26% менше, ніж чоловіки. У 2021 році розрив у рівні зарплат скоротився і становив вже 18,6%. У вересні 2023 року в Україні ухвалили Національну стратегію щодо подолання гендерного розриву в оплаті праці на період до 2030 року, в рамках якої планують зменшити гендерний розрив у зарплаті на ще 5%. 

«Після перемоги Україна має стати країною без бар’єрів та без упереджень. Ми маємо побудувати її саме такою: інноваційною, спрямованою на людину та її потреби, відкритою до різноманіття. Національна стратегія подолання гендерного розриву в оплаті праці – лише один з інструментів переходу нашого суспільства на нові стандарти. Рівність можливостей – це гарантія гармонійного розвитку держави та суспільства», – зауважила під час презентації стратегії міністерка економіки України Юлія Свириденко.

Подолання гендерних стереотипів щодо професій призводить до того, що люди обирають ту справу, в якій хочуть працювати – відповідно, досягають більше успіху, що впливає і на розвиток країни в цілому.

Ілюстрації Катерини Гусєвої

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу