Годинничок цокає: як протистояти репродуктивному тиску

Годинничок цокає

Із різними проявами репродуктивного тиску зі сторони лікарів свого часу стикалася 32-річна кропивничанка Ірина.

«У підлітковому віці це були фрази: «Терпи, тобі ще народжувати», якщо я скаржилася на біль під час гінекологічного огляду. Або недоречні фрази про те, що я начебто майбутня мати й тому маю відповідно поводитися. Хоча, яка в мене сексуальна орієнтація, чи є партнер та, чи взагалі я хочу народжувати – при цьому не враховується. Начебто я майбутня мати за замовчуванням лише через те, що я дівчина», – розповіла вона.

За словами Ірини, вже після 25-річного віку фрази «Ти ж майбутня мати» замінили «Тобі пора народжувати, а то потім пізно буде». При цьому те, що вона не готова стати матір’ю не є аргументом для таких «коментаторів».

«Запитання від гінеколога, чи я народжувала, є закономірним і логічним. Коментарі «та вам вже пора, що ви думаєте собі» змушували мене виправдовуватися. Хоча це ж моє рішення, підстави якого лікаря ніяк не стосуються», – говорить Ірина.

Проте, каже дівчина, завдяки, вочевидь, підвищенню кваліфікації, ситуація із тактовністю лікарів значно покращилася.

«Декілька років я приходила до одного й того ж гінеколога на профілактичні огляди. На початку він теж дозволяв собі оці випитування «а чому ви ще не плануєте дітей», проте з часом все звелося до лаконічного запитання про репродуктивні плани й пояснення, що у разі потреби я можу отримати консультацію щодо цього. Тобто вже немає оцього нав’язування відчуття провини», – розповіла вона.

У певний період у Ірини виявили захворювання, пов’язане із репродуктивною системою. Зі слів дівчини, вона лише з третьої спроби знайшла гінекологиню, яка не говорила про те, що «ось народиш – і все пройде».

«Лікарі ставили за головне мою здатність народжувати, а не моє власне здоров’я. Тобто вони пропонували не лікувати, а звернутися до них, коли «надумаю народжувати». На щастя, я знайшла лікарку, яка дослухалася до мого запиту про лікування хвороби, яка впливає на якість мого життя зараз, а не оцінювала мій організм лише з точки зору того, чи зможу я колись народити», – додала кропивничанка.

Часто, крім лікарів, не упускають можливості нагадати про вік і родичі. Саме з такою ситуацією протягом останніх кількох років регулярно стикається 33-річна кропивничанка Марина.

“У  мене немає дітей, але й партнера, від якого я б планувала їх народжувати, також зараз немає. Але регулярно є заклики від рідні, що вони хочуть внуків, питання: “Ну, коли ж”. Навіть пропонували “народити для себе” знайшовши собі “донора”, – розповідає жінка.

Вона говорить, що раніше її це дуже тригерило, а зараз вона до цього ставиться, так би мовити, по-філософськи: 

“Я просто кажу, що не хочу обговорювати цю тему. Мені, здається, що народжувати дитину аби догодити родичам – це найабсурдніший вчинок”.

А може ще одного?  Демографічну ситуацію треба покращувати

Інша кропивничанка, 34-річна Ірина має двох дітей – 13 і 10 років. Протягом всього материнства неодноразово чула:  “А чи не збираєтесь ще народжувати?”, “А можливо третього? А за третю дитину більше платять.” 

Іноді це вже навіть не питання, а конкретні непрохані настанови:  “Народи третю дитину, хай втрьох бавляться, нащо тобі та робота”, “Чим більше діток, тим щасливіша будеш”, “Старшенька може бути нянею, а хлопчику ще братика треба”, “Ти молода, тобі ще народжувати й народжувати”  – більшість настанов йде від родичів чоловіка.

Ірина знайшла свій спосіб відбивати бажання у таких  “порадників” давати такі настанови.

“Я просто вже зрозуміла, що для них найстрашніше.  Й одразу переводжу питання у фінансову площину. Мовляв, у нас на двох вистачає, хочете третє, то може фінансово будете ви його забезпечувати? Питання практично відразу відпадає… до наступної “слушної” нагоди”, – пояснює жінка.

При цьому зауважує, що часто такі розмови переростають у сварку.

Звісно ж, навіть відстоявши свою позицію, в Ірини залишається неприємний осад.

 32-річна Тетяна теж розповідає, що родичі чоловіка при будь-якій можливості нагадують, “йому потрібна друга рідна дитина”.

 У Тетяни вже була донька від першого шлюбу, коли вона познайомилася із чоловіком. Пара зустрілася, коли їм обом вже було близько 30-ти років. Це й стало одним із аргументів для родичів чоловіка вказувати, що якщо пара хоче спільних дітей, то потрібно поспішити, бо “годинничок цокає”.

 “У неї вже є дитина, то їй не страшно. А тобі треба наполягати, щоб народила для тебе, бо що то за родина, коли немає спільних дітей”, – переповідає Тетяна настанови родичів для її чоловіка.

 Тиск продовжувався, не дивлячись на його пояснення, що він доньку коханої вважає теж своєю, вона називає його “татом” і вони планують народити спільну дитину, але виключно тоді, коли самі вирішать.

 Згодом у родині народилась спільна донька. Проблема у голові “порадників”  стосовно віку і “годинничка” зникла, натомість вони вирішили, що родині терміново потрібен ще хлопчик.

 “Не встигло меншій донечці стукнути двох років, як вже “наставники” почали розповідати, що потрібен ще синочок. Нащадок!”, – переповідає теперішні бажання порадників жінка.

 Пару такі розмови дратують, як наслідок, часто після таких “обговорень” у родині виникають конфлікти.

Куди вам ще третє, хоч тим дайте толк

“Порадниці та порадники” знають не тільки коли потрібно народжувати, але й коли вже досить народжувати.

30-річна кропивничанка Ольга всього пару місяців тому втретє стала мамою. До цього вони з чоловіком вже виховували двох синів – старшому 7, молодшому 3 роки. У серпні у родині зʼявилася донечка.

“Гречці” Ольга розповіла, що напряму їм ніхто не вказував – народжувати чи не народжувати, проте вже під час третьої вагітності й після народження доньки дехто з оточення почали висувати свої версії, чому в родині поповнення.

“Коли ми одружувалися, то від початку хотіли стати батьками й обговорювали, що хочемо велику родину – двоє діток мінімум. Навіть якби хтось щось нам говорив, то це точно б не вплинуло на наш вибір. Це наші спільні плани, наша родина, наше бажання”, – говорить жінка.

Втретє Ольга завагітніла вже під час повномасштабного вторгнення. Її чоловік військовослужбовець, пішов обороняти країну добровільно. Жінка зауважує, що це був його свідомий вибір і від початку ще навіть до вторгнення він вже записався до тероборони. Певний час проходив службу в рідному місті, згодом, коли вже дружина була вагітна, його відправили на бойові позиції.

“В очі ніхто нічого спочатку не говорив. Вже потім почалися запитання з натяками, що нам третя дитина потрібна була для того, аби чоловік демобілізувався”, – уточнює жінка.

Спочатку, ще під час вагітності, прийшла сусідка із запитанням: “А що чоловіка ще не відпустили?”. Жінка при цьому навіть одразу не зрозуміла, що та мала на увазі. Згодом вже коли народилася донечка, то почали телефонувати знайомі із таким ж запитанням і до Ольги і до чоловіка: “А тато малечі вже ж вдома?”, “Його, що досі не відпустили?” і подібне.

Тобто в оточенні сприйняли народження третьої дитини як спосіб демобілізуватися. Насправді ж у подружжя навіть думки такої не було. 

Службу чоловік проходить і досі, приїздив тільки на пологи, йти зі служби навіть не планує.

Інша кропивничанка Антоніна розповідає “Гречці”, що рідні засуджували навіть за рішення народити другу дитину. 

Жінка була єдиною дитиною у родині. Від самого дитинства батьки їй розповідали як це добре, коли ти одна в сімʼї, коли вони стараються тільки для неї і як їй з цим пощастило. При цьому завжди просували наратив, що з двома дітьми тяжко, двох дітей “дозволено” тільки заможним людям, а про трьох то й взагалі думати зась.

Планувати другу дитину Антоніна з чоловіком почали, коли старшій доньці було вже 9 років. Про свої плани жінка родичам не говорила, бо розуміла, що її засуджуватимуть, тому і про вагітність також довго не розповідала.

Вже після народження дитини при найменших проблемах, які виникали в родині, “порадники” користувалися можливістю, аби вказати:  “Сама винна. Для чого тобі треба була друга дитина?”.

В такі моменти, попри те, що дитина бажана, відчуває образу, пригнічення, певну  неповноцінність і без того низька самооцінка знижується ще більше. 

Що радить психолог?

Психологиня Олена Чорна пояснила “Гречці”, що такі настанови формуються на основі стереотипів, які формувалися сторіччями, а також ще й залежать від психологічного стану самих  “наставників і настановниць”, які свого часу чули це ж саме від інших, що значно вплинуло на їхнє ментальне здоровʼя і життя загалом. 

“Якщо поставити  питання – для чого народжують люди? То стереотипного випливає два пояснення: по перше, щоб було кому склянку води подати, по-друге, щоб бути не такими самотніми. Я не скажу що це єдині причини, але соціальний тиск базується саме на них “, – зауважує від початку Олена Чорна.

 Щоб було кому води подати

Фахівчиня акцентує, що по факту раніше народжували багато дітей, аби було більше “працівників” по господарству. Звідси ж і сформувався стереотип, що діти з зобов’язані батькам щось давати.

Вона розʼяснює, що від батьків часто можна чути претензії: “Ми тебе народили й тепер ти нам зобов’язана чи зобов’язаний”.

Таким чином, самим фактом свого народження, у парадигмі такого виховання для людини випливає, що вона цінна і її  можна любити тільки тоді,  коли вона  функціональна.

Коли вже йде тиск на молодше покоління щодо народження дітей, то це для того аби зменшити свій страх “бути не потрібною”,  шляхом появи когось ресурсного і “зобовʼязаного тобі”. Спочатку це діти, які все вже тобі “зобовʼязані”, а далі й онуки, які стануть “запорукою безпеки” для дітей, бо вже їм онуки “будуть зобовʼязані”.

Ти жінка тільки тоді, коли жертвуєш 

За твердженням Олени Чорної, наступним стереотипом є те, що ти є повноцінною жінкою тільки, якщо ти стала мамою і пережила супутні з цим “подвиги” материнства та жертовність. Тобто, якщо ти достатньо жертвувала , достатньо терпіла в стосунках,  у материнстві – значить тебе можна назвати людиною.

Проте наразі простежується тенденція, коли молодь вже розуміє, що досвід материнства – це їхнє особисте бажання і готовність багато давати, а не жертвувати. І наважуються вони на батьківство вже тоді коли готові в усіх аспектах життя.

На думку фахівчині, тоді й починається тиск соціуму про те, що жінка повинна просто поринути в материнство, незалежно від того, готова до цього, чи не готова, бо “ми ж усе пережили, то й ти переживеш, без отих усіх вигадок”.

До всього  старше покоління бажає своїм дітям щастя, але в тому розрізі, до якого звикли вони – реалізація жінки виключно через сімʼю, дітей, жертовність.

Влив репродуктивного тиску на ментальне здоровʼя

Найперше, за словами Олени Чорної, вплив тиску  на жінку  залежить від ступеня усвідомленості самої жінки.

Якщо жінка перебуває у стані жертви, не визначилася для себе хто вона в цьому житті, звикла слідувати за голосами авторитетних дорослих, не чує себе і свою інтуїцію, то цей репродуктивний тиск стає для неї майже нестерпним і вона схильна  йому піддатися. Таким чином ще показуючи старшому поколінню, що її “є за що любити”, тобто вона функціональна, а значить потрібна.

 Ті жінки, які є більш усвідомленими і свідомо готові до материнства, то по суті справляються із таким тиском і йдуть власним шляхом.

У випадках, коли вагітність настає, внаслідок тиску інших на жінку, значно підвищується ймовірність післяпологової депресії.

“Вона іде не за своїм рішенням, а перебуває в дитячій позиції. Тобто дитина народила дитину, а далі це породить цілий букет проблем”, – зазначає Олена Чорна.

Це може бути дуже тривожна мама, гіперконтролююча, гіперопікуюча.

“І зрозуміло, що для дитини такий  тип мами стане зламом волі дитини, зменшення її відповідальності, злість, агресія, значні проблеми у підлітковому віці, порушення харчової поведінки й так далі”, – підкреслює психологиня.

Що ж до самої жінки, то  у  її житті, коли з’являється дитина під тиском соціуму – настає ще більший хаос: стосунки не вибудувані, самостійність не вибудувана і її чекатимуть великі складнощі, аби навести лад у цьому хаосі.

Післяпологова депресія

Олена Чорна говорить, що у такому випадку вірогідність післяпологової депресії значно зростає. 

Післяпологова депресія фактично є станом розриву між новою реальністю материнства і готовністю жінки її прийняти. Звичка жертвувати собою, бути в позиції «Я сама» чи «Хороша дівчинка» посилюють внутрішнє напруження.

“Доки не було дитини, жінка могла розпоряджатися своїм часом своїми силами, способом життя.  Після появи дитини  цей спосіб життя потребує коригування, змін домовленості у стосунках дорослих, розподіл обовʼязків”, – пояснює фахівчиня.

Але цю депресію жінці стає дуже важко пережити, бо до всього накладається суспільний наратив про те, що “ми так жили й пережили й ти переживеш”. Тому жінка навіть боїться звернутися за допомогою. 

Коли це усвідомлене народження, то і підхід до змін буде усвідомленим, всі моменти будуть пропрацьовані і жінка організує собі допомогу. Тобто ризики виникнення післяпологової депресії значно нижчі у такому випадку.

Зазначимо, про післяпологову депресію “Гречка” детальніше розповість згодом.

Як жінці допомогти собі

Найперше Олена Чорна наголошує, що у жінки повинне спочатку виникнути бажання: “я хочу жити своє життя свідомо і щасливо”.

Для цього їй варто не боятися звернутися по допомогу. Це може бути допомога психолога, може бути терапевтична група, чи навіть відео на YouTube із консультаціями кваліфікованих перевірених психологів.

“Все починається із кроків до саморозвитку, тобто усвідомленого проживання життя. З відповіді на питання – хто я? які мої цінності? чого я насправді хочу? від чого я почуваюся щасливою? як мені цього досягти? які часові, фінансові, моральні, емоційні ресурси мені для цього потрібні? І вже з цього розуміння  починається встановлення власних кордонів, розуміння, що не потрібно заслуговувати любов якимись жертвами для себе, чи ж якимись вчинками по типу – народити, щоб не розчарувати й заслужити любов”, – підсумувала психологиня.

 Матеріал був створений завдяки підтримці недержавної організації NESEHNUTI в рамках Програми трансформаційного співробітництва Міністерства закордонних справ Чеської Республіки.