«Політика – без мене, я живу мистецтвом»: перше інтерв’ю з новим очільником театру імені Марка Кропивницького
Історія першого українського професійного театру, який заснували саме у нашому місті – глибока і змістовна. Сучасна історія театру імені Марка Кропивницького – не менш глибока, але, на жаль, переповнена конфліктами. Втім театр – не про політику, а про мистецтво. Враховуючи інтерес до ситуації та до нової фігури в цьому закладі, «Гречка» першою підготувала інтерв’ю з керівником театру Корифеїв Сергієм Корнієнком.
– Сергію Вікторовичу, ви – нова людина в області, але досить відома багатьом театралам. Розкажіть, будь ласка, про себе.
– Я закінчив у 2012 році Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, факультет режисури драматичного театру. Чотири роки працював асистентом режисера в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра під керівництвом Едуарда Марковича Митницького. Після цього був головним режисером Малому українському театру у Києві, Національному академічному Молодому театрі. Відкрив свою театральну школу «Ейфорія» у 2019 році. А з 2021 року – педагог в майстерні відомого театрального режисера Богдана Струтинського в рідному університеті
– Чому ви прийняли рішення взяти участь у конкурсі на посаду очільника Театру Корифеїв?
– Я хотів очолити саме цей театр. Власне, конкурс став моїм шансом спробувати себе у цьому. Театр Кропивницького для мене – це образ нерозкритої квітки, непроговореної теми. Я знав історію цього театру, і вивчив її дуже детально. Хотілося б, щоб він став великим гравцем в театральних колах. Ми знаходимося в місті, де почав роботу перший професійний український театр, і, взагалі, слово «театр» в Україні почалося тут, де батьківщина Івана Карпенка-Карого і Марка Кропивницького. Друге, що мене зачепило і те, що хотілося б змінити першочергово – відношення до акторів. Хоча за рівнем майстерності вони на дуже високому рівні в Україні. Тут і сучасний ремонт, і світло, і звук. Але головне, що це місце, де актори можуть звернутися до суспільства, до театралів.Обертаючись назад, розумію, що талановитий колектив, акторський склад позбавлений можливості розвиватися і працювати не лише над виставами, а й зніматися в сучасному українському кіно, наприклад. Моя робота не політика, а мистецтво.
– Ви вважаєте, що в сучасних умовах для акторів є можливість їздити на кастинги?
– Все, про що ми думаємо, можливо. І необов’язково їздити. В моїх планах – запросити у Кропивницький потужних кастинг-директорів в Україні. Для яких в пріоритеті – нові обличчя, професійні при цьому. А професіонали – усі актори Театру Корифеїв.
– Все ж не можемо оминути питання політики. Ви розумієте, що ви очолили театр М. Кропивницького на тлі політичних чвар. Чи перешкоджає політика ефективній роботі театру?
– Будь-які чвари заважають ефективній роботі у будь-якому колективі. Погано впливають на престиж театру, на співпрацю із закордонними партнерами та всередині країни теж. Ненадійно співпрацювати й підтримувати родину, де постійні сварки, які виносяться назовні. Це відтягує певні проєкти. Повторюсь: я вивчив історію театру, і конфлікти в ньому. Це потрібно змінювати. Я не граю і не хочу грати політичну роль. Моє завдання – покращення життя театру. І в цьому мені допоможуть люди, яким теж не байдуже, що відбувається в їхньому місті.
– Чи знайшли спільну мову з обласною владою?
– Думаю, що моя мета – підтримувати діалог з обласною владою, щоб пояснити цінність театру, як силу. Маю надію, що очільник обласної ради Юрій Дрозд зробить свій внесок в позитивний розвиток театрального мистецтва. Сам театр може мати освітню, реабілітаційну програму і не тільки. У мене багато друзів-військових. Зараз я в тилу. Але зобов’язаний якось виправдати своє перебування тут. Тому готую творчі проєкти з реабілітації захисників та захисниць. Війна калічить людей, змінює світогляд. І ми маємо допомогти їм. Підтримати. В тому числі й творчістю.
– Давайте тепер не про політику, а про мистецтво. Як ви оцінюєте акторський склад театру і які перші кроки зроблені вами у роботі трупи?
– Я був приємно здивований підготовкою акторів, професійністю, працелюбністю і відповідальним ставленням до роботи. Бажанням розвиватися захоплений. Тут багато людей, які поважають цю професію. За перші два місяці моєї роботи тут, вдалося запросити у Кропивницький чотирьох різних режисерів, які зробили майстер-класи, відбулися позитивні зміни. Необхідно постійно заповнювати цей простір позитивною інформацією. Професіоналізм актора проявляється в тому, як швидко він вчиться. Хочу продовжити цю практику, зробити її систематичною, щоб в цьому театрі працювали й різні режисери, і привозили різні направлення. Щоб актори бачили інший світ театру.
– Над якими завданнями ще працюєте?
– Зараз потрібно наситити репертуар новими роботами, треба оживити малу сцену. Хочеться на малій сцені бачити сучасну драматургію, на великій – потужну класичну. Бажано, щоб наш глядач спостерігав українські полотна на великій сцені. Ми маємо удосконалити репертуар, аби збільшити попит у шановного глядача. Хочеться бачити кращі традиції українського театру в контексті сучасного театрального світу. Ми маємо переглядати класику, традицію, щоб бути першими. Для ієрархічних традицій є музеї, але театр – це зовсім інше. Це місце, створене для формування нових і сучасних думок.
– У Театрі Корифеїв – найнижчі заробітні плати серед працівників українських театрів. Чому так і чи можна на це впливати?
– Ця ситуація із зарплатами склалася задовго до початку війни. Наскільки мені відомо, тут почали знижувати заробітну плату досить давно. Після ремонту театру директори намагалися тримати акторів у тонусі без гідного забезпечення умов оплати праці. Про підвищення заробітних плат вже була неодноразова розмова. Наскільки я зрозумів, над цим питанням працюють.
– Назвіть топ-5 кроків, які ви плануєте зробити для розвитку театру Корифеїв за час свого перебування на посаді.
– По-перше – зробити сучасний ребрендинг театру, не забуваючи про традиції.
По-друге – зробити, хоча б, мінімум 5 прем’єр до завершення цього театрального сезону. Третє – запросити ще трьох нових режисерів для проведення майстер-класів Четверте – не забувати про питання підвищення оплати праці, оскільки в нас потужний колектив.
І наостанок – виграти мінімум один грант від міжнародних партнерів для подальшого розвитку театральної сцени.