Працював у росії  і зараз хоче до «своїх»: історія засудженого на довічне за держзраду

Отримані дані він надсилав громадянину РФ, аби коригувати подальші ракетні обстріли. У матеріалах справи містяться 25 епізодів передачі такої інформації, виявлених слідством в телефоні Козєєва. Як з’ясували слідчі, до затримання він встиг передати інформацію про військові частини та техніку,  оборонне підприємство, залізничні колії з вагонами, злітну смугу, автомобільні і залізничні мости, автосервіс і нафтобазу, а на додачу звітував про наслідки російських ракетних обстрілів. Втім, під час судових слухань Козєєв це заперечував, заявляючи, що дані до його телефону нібито внесли слідчі.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції Козєєв відмовлявся надавати пояснення, посилаючись на брак часу для спілкування зі своїм захисником аби узгодити позицію. Суд розцінив таку поведінку як навмисне затягування процесу, оскільки така можливість неодноразово надавалась. У судових дебатах Козєєв не визнав своєї вини. Під час вручення йому тексту вироку відреагував емоційно, вигукнувши: «Відправте до Верховного Суду». Зрештою Козєєв не кинув слів на вітер, адже його адвокат Ростислав Доль безуспішно оскаржував вирок спочатку у Львівському апеляційному суді, а згодом — у Верховному Суді. Захисник вкотре стверджував, що Козєєва засудили за сфальсифікованими доказами, та навіть намагався довести суду, що підзахисний не є громадянином України. В процесі розгляду апеляції Козєєв усе ж виклав власну версію подій і намагався переконати суд у своїй невинуватості, заперечуючи, що передавав будь-яку військову інформацію.

Паралельно з початком розгляду апеляції Козєєв став учасником державного проєкту «Хочу к своим», що передбачає обмін засуджених за злочини проти національної безпеки України до Росії. У травні 2025 року Верховний Суд залишив його вирок без змін. За даними  цього проєкту, наразі Козєєв як військовополонений уже майже півтора року перебуває  в статусі «чекає». До анкети Козєєва прикріплена заява, в якій просить передати його під контроль органу, що відповідає за військовополонених, для подальшого обміну до Росії або тимчасово окупованих територій.

Видала помаранчева футболка

19 травня 2022 року до поліції звернулися перехожі, помітивши невідомого в помаранчевій футболці, який фотографував колії з вагонами на одному з мостів Львова. Правоохоронці прибули на виклик і виявили на місці львів’янина Владислава Козєєва. З ним поспілкувалися та відпустили, велівши з’явитися до СБУ. Під час перевірки спецслужби виявили в телефоні Козєєва листування з громадянином РФ, що стало підставою для його затримання за підозрою у ворожій діяльності. Козєєв навіть встиг надіслати йому інформацію та зроблені фото.

Слідство встановило, що після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну Козєєв не гаяв часу і з ідеологічних мотивів допомагав ворогу. Під час судових слухань було озвучено, що він активно передавав військову інформацію в мережі «Telegram» абоненту, якого приховав під знаком «$». Як з’ясували слідчі, ним виявився росіянин із Московської області Сергій Варін. Для повної конспірації Козєєв також налаштував автоматичне видалення повідомлень, через що слідство не змогло отримати доступ до всього листування. Проте під приціл слідчих потрапила низка не видалених повідомлень, у яких Козєєв не тільки надсилав інформацію оборонного характеру, а також сам пропонував місця для ракетних російських ударів.

— Бьют по узловым — это хорошо, но рем поезд быстро это восстанавливает, а вот мост быстро не восстановить. Удобно по нему нанести удар ночью, так как с 23:00 комендантский час..Вечером проезжал по мосту через ЖД пути, стоит очень много цистерн, заняты все пути, также видно било много цистерн рядом с вокзалом. Сейчас слышно, как работает манёвровый поезд. Если необходимо, могу утром сфотографировать..Сейчас почти все цистерны убрали, вероятно ночью, но я насчитал порядка ста вагонов для перевозки зерна, — знайдено в телефоні Козєєва.

У суді прокурор зауважив, що Козєєв намагався стерти всі сліди своєї діяльності, видаляючи знімки з телефону, проте слідчі змогли їх відновити за допомогою спеціальної програми. Серед відновлених файлів були Google-карти Львівщини, на яких він червоним маркером позначав автомобільні і залізничні мости, колії з вагонами-цистернами, розташування військових частин ЗСУ та техніки, та об’єктів критичної інфраструктури.

За інформацією слідства, 10 квітня засуджений Козєєв уперше надіслав росіянину подібну інформацію — фрагмент Google-карти одного з сіл Львівщини, на якому було видно розташування військової частини та техніки на її околицях. 13 квітня він надіслав карту з відміткою ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод», а через місяць повідомив російського куратора, що туди прибудуть винищувачі для техобслуговування.

Слідчі з’ясували, що у той період завод дійсно очікував вказані винищувачі. Крім того, у доводах прокурора озвучувалося, що Козєєв якраз проживає в одному будинку з діючими та колишніми працівниками заводу. До того ж, у його телефоні слідчі виявили фотографії залізничних вагонів та наслідків російського ракетного обстрілу, зроблені з його будинку. Під час слухання апеляції прокурор мав змогу запитати Козєєва чи проглядається залізнична колія з його будинку і як він може пояснити наявність таких фото в телефоні.

— Я не придивлявся, наскільки я в ту сторону дивився, я не бачив. Якщо б і навіть було б видно, хіба забороняється дивиться в сторону залізничної колії? Я не бачив фотографій вагонів, — запевняв Козєєв.

Надалі прокурор попросив Козєєва пояснити щодо фотографії, зробленої з його будинку та знайденої слідчими в телефоні, де видно дим у районі Левандівки після російського ракетного обстрілу.

—Та не дим, там може щось інше фотографувалось..Я не пам’ятаю, в справі цього я не бачив, про що ви говорите, — нервово відповідав на питання прокурора.

30 квітня Козєєв надіслав росіянину Google-карти гугл карту нафтобази. Як зауважував в суді прокурор, впродовж березня-квітня саме нафтобази дуже потерпали від російських обстрілів.

На додачу, Козєєв отримав від російського куратора завдання фіксувати присутність іноземців у Львові, які мали приєднатися до Інтернаціонального легіону тероборони, а також місця розташування об’єктів ЗСУ та ТрО.

— Нужно будет приехать на вокзал в центр, где все приезжие военные гуляют, особенно субботу и воскресение..Нужны объекты используемые ВСУ и ТРО, — нарізав задачі представник РФ.

Також у суді прокурор запитав Козєєва як він може пояснити, що його телефоні слідчі знайшли відео наслідків ракетного обстрілу автосервісу «АвтоШанс», яке зняте з автомобіля під час проїзду повз нього. 18 квітня росіяни обстріляли автосервіс, семеро людей загинуло, а ще 11 отримали поранення.

—До моменту мого затримання працівниками поліції в телефоні цього відео не було. З машини я нічого не знімав, за якесь відео прокурор говоре, хай він покаже де на відео вказано, що я його знімав, — обурено промовив Козєєв під час слухання апеляції.

Натомість прокурор заперечив, наголосивши, що Козєєв проїжджав повз автосервісу саме в той час, коли було зняте відео, і це підтверджується документами Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР.

Як виявили слідчі, у переписці з росіянином Козєєв згадував про надсилання зазначеного відео.

— Там рядом сразу же ЖД ветка, на Киев идет мост, что говорили раньше, недалеко приблизительно метров 400-500 автосервис, куда ранее прилетела ракета. Видео со своей машины я скидывал, — інформував росіянина Козєєв.

На додачу, в телефоні засудженого виявили скріншоти Google-карти місцевості поблизу автосервісу «АвтоШанс», які він двічі надсилав за кілька днів після обстрілу. 17 травня він повторно надіслав карту, але вже червоним маркером позначив сам автосервіс, лісисту місцевість із можливим розташуванням заводу над залізницею та залізничний міст. 18 травня Козєєв вже інформував, що на залізничних коліях і поблизу залізничного вокзалу у Львові чимало вагонів-цистерн. Згодом, зранку 19 травня встиг прозвітувати про змінення дислокації особового складу ЗСУ з-під Одеси на Схід України.

У матеріалах справи є протокол результатів негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), з якого випливає, що Козєєв фактично зізнався співкамернику в тому, як до свого затримання фотографував залізничні вагони.

Як виявили слідчі, у телефоні Козєєва також зберігалися списки усаників добровольчих формувань Житомирської області та однієї громади Харківщини. Щоправда сам Козєєв у суді заперечив це, вказавши, що в Житомирі ніколи не був, а тим паче не знає посадовців, які могли б йому ці списки надати.

Хоче жити в Росії серед «своїх»

За інформацією слідства, засуджений Козєєв народився в Улан-Уде столиці Республіки Бурятія. Під час слухання апеляції він розповів, що проживає у Львові з 1987 року. Отримав освіту в Харківському інституті пожежної безпеки, опісля 4 роки працював по спеціальності. Але потім став різноробочим, займався ремонтами будинків, має двох синів.

В апеляційному суді Козєєв підтвердив, що до початку великої війни у 2022 році він їздив на заробітки до Москви. Вперше поїхав у 2013 році, проте періодично повертався в Україну, але протягом усього 2018 року проживав у Росії, не виїжджаючи. У  телефоні Козєєва слідчі виявили російські додатки: Сбербанк, Кошелек, Пятерочка, Роснефть, Аuto.ru.

На додачу, із вмісту телефону слідчі з’ясували, що Козєєв цікавився комуністичною та російською символікою та зберігав фотографії з позначками Z. Також був підписаний на російські телеграм канали зокрема: «СОЛОВЬЕВ», «Мадуро — не я», «Радио Sputnik», «Сладков+», «Маргарита Симоньян», «Kadyrov_95».

У телефонній книзі Козєєва знайшли чимало російських номерів. Серед контактів також є особи пов’язані із органами внутрішніх справ, міграційною та зовнішньополітичною службами РФ. У переписці із абонентом «Саша Брянск», Козєєв називає українців «хохли».  Як зазначено у тексті вироку, під час судових дебатів Козєєв підтвердив, що роздруківки дзвінків, досліджені судом, стосуються саме його телефону.

Доказом бажання Козєєва жити в Росії — суду надані прокурором скріншоти листування з колишнім головою партії ЛДПР Жиріновським.  З останнім листувався щодо отримання російського громадянства, а також негативно висловлювався про людей, які працюють на користь ЗСУ. Під час огляду телефону Козєєва слідчі також знайшли бланки заяв з Московського міграційного центру про видачу посвідки на проживання.

Під час слухання апеляції, захисник Козєєва намагався довести суду, що підзахисний не має українського громадянства, а тому не може бути засуджений за державну зраду.

—    Чи являєтеся ви громадянином України? — уточнив суддя в Козєєва.

—    В документах не встановлено, навіть нема ксерокопії паспорта, ні оригіналу паспорта, — запевнив Козєєв.

Після чого Козєєв підтвердив в суді своє українське громадянство, а також той факт, що хотів отримати громадянство Росії. На додачу, його громадянство підтверджується листом Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України.

За матеріалами справи, після початку російського повномасштабного вторгнення у 2022 році Козєєв не лише допомагав ворогу, а й чекав «руській мір» у Львові. Зокрема, у телеграм-каналі Соловьев Live Козєєв запитував у користувача «Владіміра Рудольфовича» (ймовірно, російського пропагандиста Володимира Соловйова — ред.), чи воюватимуть росіяни у Львові. Водночас у переписці з абонентом «Вячеслав» він висловлював побоювання, що російські війська не дійдуть до міста. У суді прокурор запитав про переписку з Соловйовим, але Козєєв вказав, що з ним не спілкувався.

Апеляція не врятувала від довічного

Навесні 2023 року колегія суддів Залізничного районного суду Львова винесла вирок Владиславу Козєєву за державну зраду в умовах воєнного стану (ч.2 ст. 111 ККУ) — довічне ув’язнення з конфіскацією майна. Натомість адвокат Козєєва безуспішно намагався оскаржити вирок в апеляційній, а згодом і в касаційній інстанціях.

У апеляційній скарзі він вимагав скасувати вирок, оскільки на його думку, дії Козєєва не підпадають під поняття «підривна діяльність», і він нібито не усвідомлював, що допомагає російському ворогу. Крім цього адвокат наголошував, що дії Козєєва слід було кваліфікувати за менш суворою статтею як незаконне поширення інформації про розташування ЗСУ ст. 114-2 ККУ. Прокурор заперечив, оскільки Козєєв надіслав не тільки інформацію про ЗСУ.

Захисник також наголошував в апеляційному суді, що Козєєва засудили за нібито сфальсифікованою справою, а слідчі, за його словами, здійснили маніпуляції з телефоном обвинуваченого. Також підкреслював, що інформація про наслідки ракетного обстрілу автосервісу «АвтоШанс» чи переміщення військових літаків не є таємною.

«Під час неодноразового дослідження інформації, яка зберігалася на мобільному телефоні Козєєва, ні обвинувачений , ні захисник жодного зауваження щодо вмісту отриманої і оглянутої із цього телефонної інформації не висловлювали, так само не вказували, що така інформація з’явилась внаслідок сторонніх маніпуляцій», — наголосив суду прокурор Тарас Ковальчук.

Колегія суддів також звернула увагу на те, що сторона захисту не надала суду пояснення щодо змісту виявлених листувань з росіянином.

«Як вбачається з листування Козєєва з представником РФ, надаючи інформацію щодо місць розташування військових об’єктів у Львові, усвідомлював, що такі військові об’єкти та об’єкти критичної транспортної інфраструктури Львова стануть цілями для ракетно-бомбових ударів ЗС РФ», — позиція апеляційного суду.

Львівський апеляційний суд відхилив усі доводи захисту та залишив вирок суду першої інстанції без змін. Судді дійшли висновку, що вина Козєєва підтверджується сукупністю доказів, зокрема результатами огляду телефону, листуванням із представником РФ та матеріалами негласних слідчих дій. 

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду дійшов висновку, що вирок у справі про державну зраду Козєєва ґрунтується на достовірних доказах, а дії Козєєва правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 111 КК України. Апеляційна інстанція перевірила доводи захисту та не знайшла підстав для скасування вироку. Істотних порушень закону не встановлено, тож касаційну скаргу залишено без задоволення.

Цей журналістський матеріал створено в рамках проєкту «Важлива інформація для місцевих громад в Україні», реалізованого Fondation Hirondelle та IRMI за підтримки Swiss Solidarity. Висловлені думки належать винятково автору.

Катерина Трохимчук

Фото авторки та з сайту “Хочу к своим”