Від «русского міра» до фотовиставки про ЗСУ: ким був Олександр Рихлицький до 24 лютого
У Кропивницькому анонсували фотовиставку світлин з фронту військовослужбовця Олександра Рихлицького. Захід організовував КропХаб, який раніше вже відзначав Рихлицького грамотою. Але одразу після оголошення анонсу частина містян висловила обурення: вони згадали, ким був Рихлицький до повномасштабного вторгнення і захід скасували.
«Гречка» зібрала факти та висловлювання, які формують не менш промовисту виставку — його політичного портрета.
Від Пласту — до партійного піару
Рихлицький — вихідець із «Пласту», але цінності цієї організації з його публічною діяльністю давно розійшлися. Починав із молодіжних організацій та журналістики, згодом долучився до молодіжного крила «Партії регіонів», а далі — до «важкої ліги».
Він був причетний до роботи так званого «Фонду розвитку Кіровоградщини», який медіа описували як піар-проєкт регіоналів, зокрема Сергія Ларіна. Тоді бізнес змушували «добровільно-примусово» фінансувати фонд, а кошти використовувалися на партійні піар-заходи.
Після ребрендингу ПР в «Опоблок» Рихлицький залишився у політичній силі. Згодом перейшов до «Опозиційної платформи – За життя», балотувався до місцевих рад. У 2015 році пройшов від «Опоблоку» до Фортечної райради, а на останніх виборах — до Кропивницької райради від ОПЗЖ.
Промоутер проросійських наративів
У 2017–2021 роках Рихлицький працював у структурах Опоблоку й ОПЗЖ як «експерт з управління інформаційними технологіями», «фахівець з маркетингу в соцмережах», був прессекретарем та отримував фінансування з партійних фондів.
Він є співзасновником ГО «Центр співпраці та підтримки міжнародних проєктів», яка навіть судилася проти перейменування Кіровограда на Кропивницький.
У 2017 році Рихлицький поширював у Фейсбуці публікації проросійського видання «Страна.ua» про «грузинських снайперів» на Майдані — вигадку, що знімає відповідальність з режиму Януковича за розстріли на Інститутській.
Ефіри, де говорили голосом Кремля
До 2022 року Рихлицький неодноразово з’являвся в ефірах телеканалів NewsOne та 112, що належали Віктору Медведчуку або були пов’язані з його оточенням.
Обговорюючи лист Медведчука до Зеленського 2020 року, Рихлицький фактично підтримував вимоги Кремля: проведення виборів на окупованих територіях, визнання «республік», припинення «українізації». Заборону проросійський медіа називав «цензурою».
М’яка федералізація
У 2014 році хакери зламали електронну пошту Ігоря Гіркіна, керівника «Новоросії» та його оточення — зокрема, поштову скриньку координатора сайту «Інфоцентр» Артема Бузіли, одного із виконавців російських проєктів «м’якої федералізації України».
У серпні 2016 року він отримав від співрозмовника Володимира Журавльова лист зі списком блогерів, яких назвав «людьми нормальними». Серед них був і лінк на сторінку Олександра Рихлицького, котра нині закрита для загального доступу.
Бузіла з 2016 року перебував на тимчасово окупованій території Луганської області й займався прокремлівською пропагандою.
Проти ПЦУ і декомунізації
У 2019 році він висловлювався проти рішення Андрія Райковича ініціювати перехід храму Успіння Пресвятої Богородиці до ПЦУ, вживаючи зневажливе «томостур».
У тому ж році захищав пам’ятник «Засновникам Одеси», також відомий як монумент Катерині II.
У 2021 році в коментарі «Суспільному» він критикував декомунізацію, говорячи, що її проводять «більшовицькими методами», вживав прокремлівський конструкт «Велика вітчизняна війна».
У своїх соцмережах знецінював важливість декомунізації.
Знецінював і зусилля з блокування російських соцмереж: у партійній газеті публікував матеріал проти заборони «Вконтакте» й «Одноклассников», прирівнюючи це до практики Північної Кореї.
«Миздобули»
Він десятки разів публічно вживав конструкцію «#миздобули», нівелював сутність Революції Гідності, замовчував факт агресії Росії щодо України, вживаючи прокремлівський наратив про «конфлікт на Донбасі», а також повторював російські мотиви про «радикалів» на Майдані ні слова не говорячи про жорстокість силовиків та розстріли беззбройних активістів на Інститутській.
А тепер — з автоматом і фотоапаратом
Судячи з соцмереж, у 2022 році Рихлицький фотографував проєкт КропХабу «Співочі волонтери», у 2023 році опинився у війську. Робить світлини з фронту. Зараз його фотовиставка присвячена військовим.
При цьому Рихлицький жодного разу публічно не заявив, що змінив свою позицію, яку займав упродовж десятиліття. У публічному просторі немає жодної згадки про те, що він засуджує свої минулі погляди та участь у проросійських політичних проєктах.
Ставлення Рихлицького до Революції Гідності було послідовно зневажливим і цинічним.
Тож постає питання: чи достатньо лише одягнути військову форму, щоб змити з себе багаторічну інформаційну роботу на користь російського впливу? Чи достатньо грамоти й фото, аби забути десятки постів і відео, які живили «русскій мір»?
Бо якщо винні не лише ті, хто натискав курок, а й ті, хто роками виправдовував агресора, то Олександр Рихлицький, з усіма його дописами, прямими ефірами та піаром проросійських сил, без сумніву, має бути згаданий серед тих, хто цей вогонь розпалював. Історія повинна це пам’ятати.
Нижче приклади інших маніпуляцій та «послідовності» Рихлицького.
