«Їдьте додому!»: історія пацієнта з Кіровоградщини, який ледь не отримав інсульт

29 жовтня, у світі відзначали Всесвітній день боротьби з інсультом. Центр громадського здоровʼя України закликає терміново звертатись до медиків при перших ознаках. А от як на практиці це все працює у сільській місцевості? Розкажу на прикладі власної історії.

«Показань для госпіталізації в стаціонар немає»

Це був звичний робочий день четверга. Поточні справи в один момент перервалися бемканням Вайбера на телефоні.

Це було об 11:41. Я отримала повідомлення від мами:

«Щось батькові погано. 160/90. Температура 35,1. Нудить. Він лежить слабкий».

Тієї ж миті я їй зателефонувала і сказала, що потрібно викликати «швидку». Моє категоричне рішення щодо цього було очевидним, адже тато вже багато років хворіє на серцево-судинні захворювання і регулярно пив ліки для зниження тиску. Однак того ранку вони йому не допомагали. 

Я розуміла, що без медиків тут точно не обійтися. Втім батько прохав ще почекати (ну хто ж хоче потрапити в лікарню?), можливо стане легше. Згодом в нього почалася блювота, тиск зростав. 

Об 11:58 набрала «103» та викликала екстренку на адресу батьків, які проживають у селі Красносілля, Олександрівської громади. Орієнтовно за 25 хвилин після того, як мій виклик прийняли, мама прозвітувала що «швидка» на місці, надають допомогу. Ще за хвилин 15 подзвонила і сказала, що медикиня повідомила, що потрібно госпіталізувати. 

Ми з чоловіком похапцем збираємось їхати в Олександрівку, куди батька мала везти «швидка».

О 12:58 мама з карети швидкої написала, що медикиня говорить, що схоже, що у батька передінсультний стан.

Близько 13:30 дзвінок мами: «Доця, терапевтка оглянула батька і сказала, що першу медичну допомогу йому надали, тиск збили, немає показань вас класти у лікарню».

Ми з чоловіком, ще на шляху до Олександрівки, вже розуміли, що будемо забирати тата у лікарню до Кропивницького.

«Приїдьте завтра, коли звільниться місце у відділенні»

Батько у цей час продовжував погано почуватися: запаморочення, блювота, погіршення мовлення. Мати на слова лікарки повідомила їй, що батько працюючий пенсіонер і у такому стані, як мінімум, не зможе вийти на роботу. На що терапевтка Олександрівської лікарні відповіла, щоб у такому випадку йшли до сімейного лікаря і вже з ним вирішували про подальші дії. 

Батьки направилися у сусідній корпус до Олександрівського центру первинної медико-санітарної допомоги до їхнього сімейного лікаря.

Той, зі слів матері, сказав, що потрібен огляд невропатолога, але в одного із них вже закінчилася робоча зміна, а інший має у цей день вихідний. Також він звʼязався телефоном із завідувачкою терапевтичного відділення, щоб зʼясувати, чи може вона госпіталізувати пацієнта. Із його слів, та відповіла, що місць немає, але наступного дня будуть виписувати двох пацієнтів, відповідно звільняться два місця. Враховуючи це, сімейний лікар сказав батькам приїхати до лікарні наступного дня і тоді його покладуть у стаціонар для обстеження і зʼясування причин його стану. 

Весь цей час самопочуття батька не покращувалося. 

Батьки вийшли в коридор, щоб дочекатися мого приїзду, бо і їхати навіть додому їм було нічим, оскільки вони приїхали у кареті «швидкої». Окрім того, розуміли, що татові надалі зле і невідомо, що з цим робити вдома. 

В той час у тата знову почалася сильна блювота. Мама похапцем побігла до кабінету сімейного лікаря із вимогою хоч якось допомогти покращити стан, аби ми мали змогу хоча б транспортувати батька у Кропивницький. Сімейний лікар зателефонував завідуючому неврологічного відділення та попросив дозволу викликати невропатолога, у якого був вихідний. Батьків він заново відправив до приймального відділення, куди викликали невропатолога.

«Знайдемо місце у відділенні»

Коли приїхав невропатолог, ми вже були на місці. Лікар одразу ж почав оглядати тата, чемним тоном уточнювати всі симптоми. У ході цього він виявив, що коли по прибуттю до лікарні  батька оглядала терапевтка, то не доручила взяти на аналізи крові та сечі у пацієнта та, навіть, не зробили йому тест на COVID-19, який враховуючи епідситуацію та вік пацієнта, був обовʼязковим.

За дорученням невропатолога тест на COVID-19 татові вже тоді зробили. Він показав негативний результат. 

Коли невропатолог далі оглядав тата, то на мою думку, вже й сам здогадувався що в пацієнта,  втім, аби прикрити колегу-терапевтку, яка намагалася спровадити пацієнта додому, таки запропонував лягти в стаціонар в них і навіть місце у відділенні для цього знайти.

Звісно, ми не погодилися. Аргументи у нас на був: підозрюємо передінсультний стан, а в Олександрівській лікарні немає договору з Національною службою здоровʼя України (НСЗУ) на «Інсультний пакет послуг» та навіть немає необхідного обладнання для відповідної діагностики. 

Довідково

«Інсультний пакет» — це сукупність безкоштовних медичних послуг, що надаються пацієнтам із гострим мозковим інсультом у рамках Програми медичних гарантій. Він включає екстрену допомогу, діагностику (КТ, МРТ), тромболітичну та ендоваскулярну терапію, медикаменти, стаціонарне лікування та реабілітацію. Заклад, який не має контракту на цей пакет — не має права та можливостей надавати такі послуги, оскільки не має навіть обладнання для правильної діагностики.

Які симптоми при інсульті, я знала і розуміла,  що є всі наявні ознаки чи то інсульту, чи то стану, який веде до нього прямо зараз. Та навіть дітям у школі про то розповідають і вчать, як розпізнавати інсульт і що при цьому робити.

Однак, аби ми могли тата перевезти до медзакладу у Кропивницький, то попросили допомогти зупинити блювоту, аби мати змогу якомога швидше доїхати до потрібної лікарні.

Невропатолог тоді запропонував таки скористатися каретою «швидкої» і навіть взяв на себе питання того, де прилаштувати батька у Кропивницькому. Зателефонував до Лікарні швидкої меддопомоги та домовився, щоб прийняли пацієнта. Як на мене, це було ще одне свідчення того, що він розумів усю серйозність стану пацієнта.

Також одразу взявся робити опис результатів свого огляду та потрібні були результати огляду і терапевтки. Однак  виявилося, що вона не робила відповідних записів, тому її покликали до кімнати приймального відділення, щоб вона то зробила. Тобто, якби ми забрали батька додому, а там сталось пнепоправне, офіційно не було б жожних доказів у якому стані ми звертались до лікарні.

«А може то в нього паравірус» 

До кімнати зайшла молода світлокоса тендітна дівчина — це і була та терапевтка, яка хотіла спровадити пацієнта додому.

У мене, звісно, виникло питання, чому вона у такому стані відправляла пацієнта додому?

Вона зверхньо із легкою хамовитістю у голосі, відповіла, що терапевтичних показань для госпіталізації на стаціонар вона не побачила. Для прикладу, симптом низької температури вона не вважає за потрібне враховувати, бо то немає значення. А за блювоту почала висувати припущення, що можливо то якийсь ротавірус чи паравірус, бо вона сама паравірусом теж нещодавно хворіла. 

До слова, що таке паравірус не знає навіть Гугл. А якщо, лікарка мала на увазі парвовірус, і можливо я то не розчула, то симптому блювоти у людей він не викликає, хіба що тільки у собак. І супроводжується він якраз підвищенням температури, а не зниженням.

При цьому я їй ще раз нагадала, що пацієнт мав раніше важкий гіпертонічний криз, з якими проходив понад місяць лікування в тоді ще Олександрівській райлікарні сім років тому.  І з того часу регулярно щороку отримує підтримуючу терапію, а також регулярно приймає ліки як гіпертонік. Відповідно у його стані того дня враховувати потрібно не тільки  окремі симптоми, а їх сукупність і попередню історію серцево-судинних хвороб. Втім ці факти вона проігнорувала. 

У цей час вже чекали, поки медикиня екстренки вставить татові фліксюлю та вводить ліки перед транспортуванням.

Від моменту мого дзвінка в екстренку до моменту, коли я з татом сіла у карету «швидкої» в Олександрівці, щоб їхати до Кропивницького, пройшло майже три години. 

«Золоті години» при інсульті — це перші 3–4,5 години після появи перших симптомів, коли медична допомога може найефективніше врятувати життя та мінімізувати наслідки ураження мозку.

Передінсультний стан підтвердили

Зрештою, коли ми дісталися до Міської лікарні швидкої медичної допомоги, татові першим ділом зробили компʼютерну томографію мозку. На щастя, інсульту не сталось, але дослідження підтвердило певну активність, що вказує на той стан, який в народі називають «передінсультним», який від початку і припускала медикиня екстренки. 

Батька госпіталізували до інсультного відділення та одразу ж розпочали лікування. Вже на вечір він відчув полегшення.

Наступного дня я направила вже офіційну скаргу до Департаменту охорони здоров’я із детальним описом ситуації.  Також у зверненні вказала проханням провести службове розслідування і надати обʼєктивну оцінку діям терапевтки і загалом ситуації із організацією надання допомоги пацієнтам в Олександрівській лікарні. 

Під час лікування батька, переважну більшість медикаментів надавала йому лікарня. Докупити просили лише кілька препаратів, яких не було у наявності у відділенні. 

А за кілька днів мене покликали до приватної клініки, яка перебуває в одній будівлі із інсультним відділенням і де татові робили КТ – повернули гроші, які платила тоді за обстеження.  На моє запитання чому так — відповіли без жодної конкретики відмовкою, що «та це НСЗУ то виділяє гроші, то не виділяє». Втім тут варто зауважити, що якщо лікарня має законтрактований Інсультний пакет із НСЗУ, то до переліку безоплатних для пацієнта послуг по цьому пакету, входить і КТ-дослідження. 

У ході лікування татові провели ще низку діагностичних обстежень та поставили остаточний діагноз. Він свідчить про те, що це було, як мінімум, тимчасове порушення мозкового кровообігу, яке спричиняє симптоми, подібні до інсульту, і зрештою могло скінчитися інсультом. Такі порушення проявляються у вигляді приступів, які можуть повторюватися, тому йому потрібна постійна підтримуюча терапія та нагляд. Також виявили ще низку порушень у серцево-судинній системі, які потребують лікування. Про це ми могли б і не дізнатися, аби дослухалися висновку терапевтки Олександрівської лікарні, що показань для госпіталізації на стаціонар немає і треба їхати додому.

Як виявилося, такі «додому» були у цій лікарні вже не вперше.

Для когось «Додому» скінчилося інвалідністю 

Втім мене не покидала думка і обурення тим, як могло все скінчитися, аби батьки послухали терапевтку і поїхали додому. Того ж вечора на своїй Facebook-сторінці я оприлюднила допис із коротким описом ситуації. 

Після до мого допису практично одразу мені почали писати про подібні ситуації родичі інших пацієнтів. Хтось у коментарях під дописом, а хтось в особисті повідомлення. По одному з таких випадків син постраждалого пацієнта також намагався вплинути на те, аби лікарі понесли відповідальність, втім його самого і зробили винним. 

«Минулого року в мене стався схожий випадок, але із гіршими наслідками і теж в Олександрівській лікарні і також через інсульт», — написав мені Василь Дудник і потім описав ситуацію.

Чоловік пояснив, що випадок стався із його батьком.

«Батько зранку поїхав викинути сміття на велосипеді й просто впав, думаю, що від інсульту. Люди, що побачили, викликали швидку. Швидка приїхала, забрала його, підвезла додому, але хвіртка була зачинена, вони перекинули велосипед через неї й повезли батька до лікарні», — зазначив пан Василь.

Сину пацієнта очевидці повідомили про ситуацію і він направився до лікарні. Коли прибув туди, то його батько вже був у інвалідному візку біля швидкої. 

«Мені сказали, що все добре, температури немає, забирайте батька – він просто забився. Але в нього ліва рука просто звисала, говорив він важко, на ногу не ставав», — пояснює Василь Дудник. 

Згадує, що тоді довірився лікарям і забрав батька таки додому. Йому й надалі було дуже погано.

Зрештою таки виявилося, що чоловік переніс тоді інсульт.

«А тепер маємо наслідки – памперси, не всіх впізнає та інші неприємні речі», — уточнив син пацієнта.

Також він говорить, що був випадок майже одразу після ситуації із його батьком. У його сусіда мати теж перенесла інсульт. Із його слів, приїхала швидка, але сказали, що в Олександрівці інсульти не лікують.

«Сказали — ставте крапельниці та лікуйтесь самі. Жінка померла через кілька місяців. Спочатку він хотів подавати скаргу, але потім передумав», — згадує пан Василь.

Втім говорить, що сам же вирішив не закривати очі на те, як повелися у лікарні з його батьком. Він говорить, що звертався на гарячу урядову лінію та до МОЗ. 

«Мою скаргу передали до Кропивницького, а з Кропивницького – до Олександрівської селищної ради, далі – до лікарні. Лікарня надала відповідь, що ознак інсульту не було, і, що  вибачилися переді мною за ситуацію, хоча насправді цього не було», – зазначив чоловік. 

Також говорить, що у відповіді його фактично звинувачують у тому, що він  сам забрав батька додому і взяв відповідальність на себе, а в нього нібито був лише забій голови. Про те, що в нього звисала рука і він не міг чітко розмовляти, зі слів пана Василя,  у документі не згадується.

Василь Дудник пояснює, що вже втратив надію, що по випадку із його батьком лікарня понесе якусь відповідальність. Втім готовий буде підняти заново це питання, якщо знайдуться ще потерпілі, адже невідомо скільки ще таких батьків можуть постраждати у цьому закладі.

Щоб дізнатися протокол щоденних дій медиків — «треба багато інформації зібрати»

Я, вже як журналістка, направила інформаційні запити до Національної служби здоров’я та Міністерства охорони здоров’я. У них вказала питання про те, які мають бути протоколи та алгоритми дій медиків, коли у пацієнта підозрюють інсульт, або передінсульний стан. А саме:

• У випадку, якщо людині викликали бригаду екстреної меддопомоги, медики якої після огляду пацієнта, підозрюють у нього передінсультний стан або інсульт — який має бути алгоритм цих медиків?
• Яким протоколом дій повинні користуватися медики бригади екстреної меддопомоги у випадку підозри на передінсультний стан чи інсульт у пацієнта?
• В який медичний заклад вони повинні доставити пацієнта із підозрою на передінсультний стан чи інсульт?
• Яким має бути протокол дій медиків у медзакладі, до якого бригада екстреної меддопомоги доставила пацієнта із підозрою на передінсультний стан чи інсульт?
• Лікар якої спеціальності у медзакладі повинен оглядати пацієнта із підозрою на передінсультний стан чи інсульт?
• Чи має право медзаклад, який не має підписаного з НСЗУ пакету послуг «Інсульт», приймати пацієнта із підозрою на передінсультний стан чи інсульт?
• Чи має право медзаклад, до якого доставили пацієнта із симптомами передінсультного стану чи інсульту, не госпіталізовувати його на стаціонарне лікування та, надавши першу допомогу, відправляти його додому?

Запити я направила 20 жовтня. За законодавством, відповідь на інформаційний запит від медіа повинні надати у термін — 5 робочих днів.

Втім уже 23 жовтня відповіли, що для надання відповіді потрібно збирати та аналізувати багато інформації, тому строки розгляду вони продовжують.

Чому інформація про протокол дій медиків під час надання допомоги пацієнту з інсультом став інформацією, яка потребує дуже багато часу для написання відповіді?

Може тому, що за словами самих же медиків, у наданні допомоги людям при інсульті та гострому коронарному синдромі у нас безлад і лікарі самі не знають як діяти правильно.

«Замість належної організації — суцільна самодіяльність»

Для прикладу, про те, що існує проблема, зважаючи і на власний досвід, вказав і лікар обласного онкоцентру Андрій Гардашніков.

«Навіть я, працюючи лікарем у закладі обласного підпорядкування, не маю чітких інструкцій, тому не завжди знаю, як діяти в подібних ситуаціях. Замість належної організації — суцільна самодіяльність».

Він зазначив, що в області вкрай низька організація надання медичної допомоги при інсультах та гострому коронарному синдромі. За його словами, від правильності цієї організації безпосередньо залежить життя людей.

Гардашніков запропонував низку конкретних кроків для зміни ситуації:

1. Провести спільну нараду департаменту охорони здоров’я ОВА, міського управління охорони здоров’я та керівників усіх лікувальних закладів.
   
2. Опрацювати чіткий алгоритм дій при підозрі на інсульт чи гострий коронарний синдром і довести його до відома кожного лікаря.
   
3. Визначити маршрути пацієнтів і прописати покрокові дії для медиків.
   
4. Надати лікарям номери телефонів і контакти відповідних медзакладів, куди можна звертатися у невідкладних випадках.
   
5. Розробити інструкції на випадок відмови прийняти пацієнта, щоб лікар знав, як діяти далі.
   
6. Зробити алгоритм і всю необхідну інформацію відкритими та доступними — у форматі, де кожен лікар може швидко знайти її при потребі.
   

«Покарання окремих лікарів нічого не змінить. Відповідальність мають нести ті, хто зобов’язаний був організувати систему так, щоб жодна людина більше не постраждала від невизначеності у настільки термінових ситуаціях», — підсумував Андрій Гардашніков.

Ми зреагували, а якби «додому»?

Пройшло вже два тижні від того страшного для нас дня. Тато вже таки вдома, втім із чималим списком ліків та рекомендацій. 

А мене досі не покидають думки, що було б аби ми не зреагували і послухалися б слів терапевтки Олександрівської лікарні: «Їдьте додому!».

Страшно уявити, чим це «додому» могло скінчитися для мого тата того дня. 

Розумію також, що ніхто б за то не поніс відповідальності, а провину б переклали на родину пацієнта, мовляв погано старались допомогти.

Ще страшніше уявити, скільки таких батьків-матерів-дружин-братів і так далі, постраждали чи можуть постраждати від такої системи. Це при тому, що вже не один рік поспіль статистика говорить, що серцево-судинні захворювання є найпоширенішою причиною смерті на Кіровоградщині.  Ця проблема стосується кожного сьомого жителя області.

Тим часом, чекаю на результати по моїй особистій офіційній скарзі до обласного департаменту. Також — відповіді на журналістські запити до МОЗ і НСЗУ. Тож після отримання відповідної інформації — обовʼязково буде ще один матеріал на «Гречці», де ми, сподіваємося, таки пояснимо — як же таки повинні діяти медики у таких ситуаціях.