Родина – найкращий подарунок: як забрати дитину в сім’ю?

У Держдепартаменті усиновлення та захисту прав дитини говорять: за останні роки кількість українців, що усиновляють дітей, збільшилася, щоправда, з охотою усиновлюють лише малюків до п’яти років. У певній мірі, таке покращення пов’язане з іншою сумною статистикою – значна частина українських родин безплідна.

Усиновлення чи прийомна сім’я?

Є кілька форм виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, визначених законодавством: опіка, усиновлення, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Чим же вони відрізняються?

Опікунство і піклування – влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї близьких родичів дитини.

Усиновлення є прийняттям усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина, тобто колишня сирота стає повноправним членом родини і має усі права, які мають біологічні діти.

За законодавством, усиновити можна дитину, яку покинули в пологовому будинку після досягнення нею двомісячного віку або через два місяці від того моменту, коли дитину покинули. Усиновленню підлягають і діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав.

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні. Проте суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

Коли батьки дитини відомі, усиновлення дитини здійснюється за їх згодою – юридичною мовою, вони мають написати відмову від дитини. Якщо дитина перебуває у сиротинці, проте має опікунів, усиновлення можливе лише з їхньої згоди або за рішенням органу опіки і піклування.

Усиновлювачі отримують від держави одноразову допомогу як при народженні дитини.

Усиновити дитину може: подружжя або одинока жінка (чоловік), повнолітня дієздатна особа, особа старша за дитину не менш ніж на 15 років, вітчим або мачуха, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з батьком або матір’ю дитини.

Існує поняття таємниці усиновлення. Так, інформація про родини, що стоять у черзі на усиновлення, є конфіденційною. Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Щоб зберегти таємницю, закон дозволяє усиновлювачам бути записаними як батьки дитини, змінити відомості про місце народження та дату народження, зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої дитини. За розголошення таємниці усиновлення закон передбачає кримінальну відповідальність – штраф або позбавлення волі до двох років.

Ще одна форма – прийомна сім’я. За такої форми виховання діти приймаються в родину до досягнення ними повноліття (18 років) або ж до закінчення ними навчання, але не пізніше 23 років. Починаючи з 1 січня 2006 року, фінансування прийомних сімей здійснюється за рахунок державного бюджету. З 1 грудня 2012 року збільшено допомогу на дітей, які находяться під опікою чи піклуванням. Відтепер прийомна сім’я отримує 1 992 гривень на дітей до 6 років і по 2 394 гривень – від 6 до 18.

Будинок сімейного типу діє на тих самих умовах, що і прийомна сім’я, але приймає 5-10 дітей. Батьки виступають водночас і вихователями. Державою їм надається додаткова житлова площа, а виховання є офіційною роботою, що зараховується до трудового стажу.

Куди звертатися, щоб прийняти дитину в сім’ю?

Звертатися треба у місцеві служби у справах неповнолітніх, які співпрацюють з закладами, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.

Кіровоградцям варто звертатись до служби у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради (вул. Велика Перспективна, 41, кімнати 108, 109, 110, телефони: 24-9982, 22-24-18).

Після проходження навчання і реєстрації у службі у справах неповнолітніх вас ознайомлять з банком даних дітей і ви поступово визначитеся з формою виховання. Ви будете відвідувати дитину, встановите з нею контакт, і лише тоді зможете забрати її  в родину.

Як наважитися прийняти в родину дитину?

Про психологічні аспекти усиновлення нам розповіла психолог Ірина Климчук.

– Чому українці бояться усиновлювати дітей?

– Напевно, наших співвітчизників найбільше лякає спадковість. На сиріт, на жаль, ми звикли дивитися, як на бомбу уповільненої дії, чекаючи від них у майбутньому важких хвороб, залежностей (алкогольної, наркотичної тощо), відхилень у поведінці. Мабуть, чи не кожен із нас може згадати приклади людей, які усиновили дитину, з вихованням якої в майбутньому мали проблеми. Цей негативний досвід відлякує, і ми часто навіть не намагаємось розібратись в кожній конкретній ситуації – спадковість, батьківський стиль виховання чи неадекватні очікування від усиновлення й усиновленої дитини стали причиною невдачі?

– Як наважитися прийняти в сім’ю дитину?

– Страх найчастіше викликаний браком інформації. Для того, щоб надати більше достовірної інформації, створені спеціальні курси для навчання прийомних батьків, які проводить обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Майбутнім батькам-усинов-лювачам важливо читати відповідну літературу, спілкуватись зі спеціалістами чи іншими батьками із досвідом виховання прийомної дитини.

Учені стверджують, що спадковість – це лише 25 відсотків можливості, яка може реалізуватися за певних умов. Решта 75 відсотків того, якою дитина виросте, залежить від батьківського виховання та інших умов життя.

– До яких проблем варто бути готовим?

– Навіть якщо дитина залишилася без батьків у ранньому віці (до 1 року), вона все одно вже зіткнулася із втратою. Батькам доведеться докласти зусиль, щоб цю втрату подолати, щоб дитина знову навчилася довіряти.

Друга поширена проблема – невідповідність очікувань батьків. Усиновивши дитину, ми, природно, чекаємо від неї вдячності. Але ваш синочок чи донечка не просили, щоб їх всиновлювали, так само, як не просили, щоб перед тим їх кинули. Навчитися не вимагати від дитини нічого з того, про що ви разом з нею не домовилися, є запорукою гарних стосунків у будь-якій родині.

Усім батькам раджу прочитати книгу Кетрін Кволс «Радость воспитания. Как воспитывать детей без наказания». В ній кожен люблячий дорослий знайде конкретні практичні поради для послідовного виховання своїх дітей – біологічних або усиновлених.

Настя Дзюбак

“Нова газета”