«Ми всі взяли життя у позику в тих, хто віддав своє»: дружина полеглого воїна закликала продовжувати боротьбу

Пропонуємо прочитати допис Ірини Нестеренко:

Була презентація книги «Непереможені», в якій історії й імена тих, хто ціною свого життя зупинили навалу росіян і загинули у 2022 році.

У журналістів є така типове запитання майже в кожному інтерв’ю — «ваш чоловік Герой?». На що я завжди відповідаю: «вони Герої усі, а мій чоловік і до війни був для мене Героєм».

На початку повномасштабного вторгнення ті, хто вихований правильно, як метелики на світло — так вони полетіли до військкоматів, щоб стати на захист. В черзі 80% з них навіть не військові, більшість з них — це цивільні люди, далекі від військової справи. Але ВИХОВАННЯ, бо я вважаю, що перш за все свідомість захищати своє — це виховання. Майже всі з однією чи з двома вищими освітами. І ніхто нікого не ловив, ні за ким не приїжджало ТЦК, нікого не затягували в бусік.  

Ці хлопці зупинили навалу і якби не Вони, то і в Кропивницькому могла б бути і Буча, і Краматорськ і російські прапори.

А ось зараз такі «розумні», як, наприклад, мій сусід — «я не піду, у мене діти». А в інших не діти!? Оля і Тарас Мельстер не встигли народити дітей, а в них діти були б неймовірні. У Дмитра Кожохаря дитина з інвалідністю, яка потребує найбільшої уваги — і він пішов.

У Віталія Ковальчука 5 дітей — і він пішов.

У Сергія Сердюка дружина після онко — і Він пішов.

В Олександра Сухова одна мама — і він пішов. 

Денис Бойченко, у якого в руку була вживлена стабілізаційна пластина «штурмував» військкомат, бо не брали, — і він пішов!

Пішли найкращі, як пишуть — цвіт нації, це дійсно так.

І про це ми повинні знати, пам’ятати, не забувати.

Хто далекий від війни (і слава Богу, за це хлопці і стояли) — ви хоч раз були на Алеї слави? Ви бачили ті обличчя під прапорами, завдяки яким ви ходите на роботу, виховуєте дітей і спите в теплих ліжках? Впевнена, що одиниці там бували. А деякі ж кажуть: я його туди не посилав, нехай військові воюють, нехай депутати йдуть…

Скажу так: країна одна, земля одна, життя одне і це життя прожити треба гідно. Війна — це цементування нації. Ці хлопці вже на небі, що далі?

Зараз спостерігаю коментарі, в яких пишуть «мені все одно, хоч росія, хоч Америка, аби не стріляли».

А мені не все одно. Я не хочу ні расею, ні Америку — я хочу, щоб була Україна. І хлопці пішли за Україну — ось вам і різниця! Бо ті, кому не все одно, майже скінчилися. І ніякий Трамп не зупинить війну, тільки ми. Бо кожний шукає свою вигоду, а ракети літають над нами.

Читали Ремарка «Життя у позику»? Ми всі взяли життя у позику в тих, хто віддав своє, щоб продовжити ваше…

То ж цінуємо, пам’ятаємо, донатимо, і виборюємо Перемогу заради наших дітей. Слава Україні!

Текст був мінімально відредагований зі збереженням змісту.

Фото з Facebook-сторінки Ірини Нестеренко.