Любко Дереш: Я шукаю радше можливостей, аніж конкретних відзнак…

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2188

30 червня Кіровоград відвідав український письменник Любко Дереш! Творча зустріч відбулася у рамках літературно-музичного фестивалю «Хід конем» та стала його «родзинкою».


Востаннє автор відвідував наше місто майже 7 років тому, тому ми використали ексклюзивну можливість поспілкуватись із Любком Дерешем! Що змінилось у житті автора за цей час та які сюрпризи він підготував для кіровоградської публіки? До вашої уваги відверта розмова з автором про творчість, літературні премії, натхнення, нові книжки та плани на майбутнє.

 

Доброго дня, Любомире! Ви, на жаль, нечастий гість у нашому місті.. Коли Ви востаннє були і Кіровограді та як змінились Ваші враження про місто за цей час?

Останній раз трапилось мені бути, напевне, у 2006 році, коли якраз виходила книга «Намір». Це було в рамках рекламного турне, і це було дуже коротке перебування, навіть без ночівлі. Ну, цього разу теж без ночівлі, але вже більше. З екскурсією! (сміється) Місцеві знавці старовини мені розповіли все як слід, і у мене, нарешті, почала якась укладатися думка про Кіровоград. Я неймовірно задоволений з того, що приїхав сюди, бо для мене Кіровоград сьогодні став певного роду відкриттям.

Герої Ваших перших книг – підлітки, часто неформали. Скажіть, а чи дорослішають тепер Ваші герої і публіка разом з ними?

Запитання насправді дуже серйозне… Стосовно моїх героїв і творів – то вони змінюються, безумовно. І якщо раніше мені самому було 16, 20, 25 і моїми героями були, відповідно, люди молодого віку – з відповідним їм досвідом. А зараз ці герої стають більш зрілими. Ну, цього не оминути, оскільки я почав писати молодим і певне дорослішання персонажів у творах – закономірне. Інша була би справа, якщо б я почав писати в 50, то вся гама досвідів життєвих була вже мені доступна. Але, що стосується читачів, то тут є цікавий момент: і Сергій Жадан, ще деякі письменники і я теж, якось так зауважуємо, що публіка,яка приходить на літературні вечори – з роками не міняється. Це продовжують залишатися доволі молоді люди ( в межах 16 – 25 років), і є, звичайно, окремі винятки, коли приходять люди і 30, 35 і 55 років, але вони не становлять суттєвого якогось прошарку. А це означає, що більш активною в культурному плані зараз залишається молодь, а з іншого боку, це означає, що старші читачі залишаються «поза кадром». А хотілося бачити і їх теж.

Розкажіть, як Ви ставитеся до літературних премій. Як Ви пережили присудження роману «Голова Якова» антипремії «ЛітАкценту» - «Золотої бульки»?

Літературні премії – це річ цілком хороша, тому що вони додають ентузіазму тим, хто врешті й отримує цю премію. (Сміється) В нашій країні існує така ситуація, що, можливо, не з усяких рук цю премію ти би прийняв. Але, в принципі, нічого кепського в літературних преміях я не бачу.

Що стосується «Золотої бульки»… Ну що ж, мені довелося це якось мужньо проковтнути. В кінці-кінців, у мене не така вже й погана компанія: Юрій Андрухович, Люко Дашвар, Ірена Карпа.. А, крім того, пробували дати цю премію Марії Матіос, Василеві Шклярові.. В принципі, якоюсь мірою я підтримав достойний колег. В цьому є якась доля правди, але щоб надто цим перейматися – то теж ні. Так чи інакше, письменникові важко оминути написання певних творів. І для мене роман «Голова Якова» став саме таким етапним твором, який я просто не міг не написати.

На завершення скажу про саму мрію – отримати премію. Мені здається,що це дуже небезпечна мрія. Коли людина починає мріяти саме про якесь конкретне звершення, вона тим самим ставить хрест на всіх інших можливостях. Ми надто часто недооцінюємо життя, і думаємо, що вершиною наших звершень мусить бути ця премія, та премія, або ще якась інша. Гонячись за цією оманою, пропускаємо те, що є цінним для нас насправді. Те, що нас насправді могло би розбудувати, збагатити зсередини так, як ніщо інакше. Саме з таких міркувань, я шукаю радше можливостей, аніж конкретних відзнак.

А коли від вас чекати нових творчих новинок?

Наразі книга на останньому етапі редакції знаходиться. Я, чесно кажучи, за технічну сторону не можу відповідати. Це вже залежить від самого видавця. Звичайно, хотілося б, щоби на Львівському Форумі книжка вже з’явилася. Уповаємо на це.

Деякі літературознавці порівнюють Вас з Віктором Пелевіним. Через бажання вийти за рамки, межі емпіричної реальності… Як Ви ставитесь до такого порівняння та взагалі до творчості Пелевіна?

Саме бажання подолати емпіричну реальність, цю імітацію – воно притаманне, в принципі, нашій добі, нашому часу, тому що панує культурна ситуація постмодерну – а він якраз відштовхує людину від переживання реальності, він її штовхає у цю віртуальну реальність, у те, що Бодріяр назвав «гіперреальністю», у реальність імітації. Людині притаманне ось це бажання «пробуджуватись» до дійсності. В цьому пафос всіх бунтарів нашого часу. І ці бунтівники по-різному проявляються: часом це безпощадний бунт, доволі безглуздий, а часом він дуже осмислений.

Віктор Пелевін був мені довгий час близький, допоки я не вирішив для себе ряд якихось метафізичних запитань, тому що Віктор Олегович подає разом зі своїми героями і своїми сюжетами також метафізичне підґрунтя. Якщо ти сам його не прожив, не пройшов внутрішньо – не можеш до кінця оцінити, що ж тобі пропонує автор. Я зрозумів, що ми на якомусь етапі з ним розійшлись. Я продовжую дуже шанувати Віктора Пелевіна за його творчість, тому що він зробив неймовірний переворот: ідейний, стилістичний, образний - у мені самому. Я просто йому бажаю далі рухатися своїм шляхом, я ж, однак, рухаюсь трошки іншим шляхом. Мені більш подобається шукати не ознаки цинічності та занепадання цього світу, як, мені здається, це робить Пелевін, а вишукувати те живе, що може стати основою для чого нового, для якогось відродження.

Ви більше відомий як прозаїк, але ми знаємо ( і переконались у цьому на поетичних читаннях), що Ви також поет. Чому Дереш-поет менш відомий, ніж Дереш-прозаїк? Поезія Вас не так приваблює?

Я занадто структурований всередині. Я не маю аж такого польоту, який даний поетам, котрі можуть так стрибати легко – зі слова на слово. Крізь поезію говорить співпадіння. Проза - вона більш впорядкована. Вона намічає собі певні цілі і вона іде до них. Можливо, я не аж такий стратег у літературі, що ставлю перед собою певні цілі.. Я більше порівнюю себе із певною бабкою-повитухою, яка приймає пологи ( у себе, напевно, також). Тобто, твір з’являється – уже готовим, якось оформленим, або виникає в процесі написання, але все одно він достатньо впорядкований. Поезія – це для вільних духом. Я маю надію, що колись долучуся до таких «вільних душ».
Якщо ми вже заговорили про творчість, розкрийте, будь ласка, кілька секретів творчої лабораторії Любка Дереша.

Як Ви працюєте, як до Вас «приходять» нові твори? Пишете «бо треба», чи чекаєте натхнення?

З часом з’являється певне таке яскраве відчуття якесь.. Воно може бути дуже різнояким: це може бути якийсь образ, може бути якась виразна ситуація, або навіть влучна назва, гра слів, яка стає тою насіниною, з якої може щось народитися. Тобто можна перейти від образу «повивання» до етапу «зачаття». І чим більше письменник вкладається в це, тим більше він формує «тіло» твору. І в якийсь момент він відчуває, що пішли «пологи», що цей неясний згусток тексту раптом починає оформлюватися. В ньому виникають конкретні деталі: сюжетні лінії, якісь персонажі виразнішають, задум проясняється. Все це було вже в «насінині» закладено, але в такому прихованому, латентному стані.

Любко Дереш за кордоном: друкується, читається, влаштовує турне? Тому що, наприклад, Жадан, Андрухович, Забужко – вони дуже активні на Заході. Розкажіть, будь ласка, детальніше про свою закордонну діяльність.

У мене зараз відновлюється ця закордонна активність, поїздки. Був такий підйом на початку двотисячних, потім я взяв певну паузу. А вже за останній рік у мене було багато поїздок за кордон. Я сподіваюсь, що з появою нових книг – вони будуть перекладатися і видаватися – тому що не так вже й цікаво представляти твори, які були написані років 5, 7 або 10 тому назад. Хочеться з новими думками, зі свіжим текстами приходити до читачів,у тому числі і закордонних.

Важлива частина життя письменника - це його спілкування з читачами. Як Ви спілкуєтесь з ними? Чи активні Ви у соцмережах і чи взагалі підтримуєте зв'язок з фанами?

Так, я підтримую, досить безсовісним чином. Я не завжди відповідаю вчасно, деякі листи взагалі випадково залишаються без відповіді, може навіть роками. Люди дуже дивуються, коли два роки потому приходить мій лист : «Дякую за привітання з Різдвом!». Вони, певно, думають: «Що це таке?!». Але для мене дуже виручають соціальні мережі: ВК, Facebook. Бачу тут ідеальний вихід із цього становища, коли я не можу аж так часто їздити і охопити стількох людей, яким цікаво поспілкуватися.

Сьогодні Ви потрапили на проект «Непобиті поети» - літературну зустріч, де читали переможці «Битв поетів», що кожного місяця традиційно проводяться у нас у галереї «Єлисаветград». Що можете сказати про наших кіровоградських поетів, яке вони справили на Вас враження?

На самому виступі я вже казав, що мені дуже прийшлась до душі та спокійна, добротна атмосфера, яка панувала на читаннях. Я звик до того, що поезія наповнена до певної міри брутальністю і що брутальність – це її основний інструмент, художній прийом, що дозволяє читачеві тримати увагу на ній. Тут я бачу, що люди не женуться за таким, досить дешевим-таки, ефектом. Я би міг побажати місцевим поетам все-таки шукати більш глибокого досвіду, виходити за рамки проторованих вже сюжетів… Зрештою, навіть не в сюжетах справа! Справа у переживанні: сюжет може бути один і той самий, але важливо, наскільки глибоко ти його пропускаєш крізь себе. Саме цієї щирості, глибини досвіду проживання я би і побажав кіровоградським поетам.

І, насамкінець, що б Ви побажали кіровоградським читачам?

Я бажав би їм відкривати для себе нові імена в літературі, постійно долати якийсь страх перед цими новими творами, новими позиціями в літературі. Тому що читаючи, ми вчимося думати, а думаючи – ми вчимося приймати правильні рішення. Наше життя від цього стає кращим. Щасливішим, в результаті.

З автором спілкувалась Аліна Олексієнко

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв