У Кропивницькому показали відому виставу «Нація» за романом М.Матіос
Вчора, 28 серпня, стартував грандіозний Національний мистецький фестиваль Кропивницький 2017. І одразу з однієї з найсильніших постановок останніх років, вистави «Нація» Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка.
«Нація» – постановка режисера Ростислава Держипільського створена на основі однойменного роману української письменниці Марії Матіос. В основі сюжету події, що реально мали місце в 40-х роках минулого століття на теренах західної України.
Літературна основа була написана 25 років тому, вистава в репертуарі франківського театру вже 7 років і встигла зібрати солідний вінок нагород, перемог у театральних фестивалях, її показували в зоні АТО. Відомо, що і у нашому місті були плани показати її ще в 2013 році, на «Вересневих самоцвітах», але тодішня влада злякалась «страшного» слова «нація» в назві. І от зараз вона таки приїхала до нас і здається вчасно.
В залі був аншлаг, протягом всієї вистави чулись безперервні схлипування, глядачі довго тримали акторів на сцені, купаючи у оваціях, і виходили в фойє театру заплакані, а потім ще довго ділились враженнями про побачене і пережите.
Режисер вистави використав чотири новели з книги Марії Матіос: «Юр’яна і Довгопол», «Прощай мене», «Вставайте, мамко» і «Не плачте за мною ніколи». Історії мають підзаголовок “Одкровення”. Різняться тільки роки – 1949, 1948, 1947. Важкі часи проілюстровані зламаними долями простих людей, які стали заручниками обставин. Колесо історії не без розбору трощить на своєму шляху все і пересидіти часи випробувань, лишаючись поза політикою, не приймаючи виклики власним переконанням совісті і вірі майже неможливо. Вистояти, не занапастити себе, мати продовження в майбутньому і перемогти, можливо лише усвідомивши себе єдиним народом, єдиною нацією.
Магічно-містичний тон дійству на сцені з перших хвилин надали образи ляльок мотанок – старовинних оберегів, у яких замість обличчя хрестоподібне переплетення ниток. Вони обертаються в нерухомому хороводі на пересувній сцені. Спершу з розкинутими як на розп’ятті руками, потім з покладеними на плече, мов мушкет дерев’яними дошками. Сцена відгороджена тином-гратами. Зв’язуючою темою між окремими новелами є циклічность життя, що простежується у монологах наскрізних персонажів, у трансформації домовини в колиску, у вагітних ляльках-мотанках чиє лоно світиться з середини і вагітних персонажах в кожному сюжеті. Ляльки-мотанки тут не лише безмовні іграшки, вони бережуть в собі пам’ять роду, з них як з кокону вилущуються персонажі, розповідають свою історію і повертаються знову в ляльку.
Виставу супроводжують тужливі співи обрядових народних пісень, приспівки різдвяного і воскресного циклів, співані молитви. Все це підсилює відчуття якогось таїнства, сакральності, чистоти.
Образи об’ємні, складні, без поділу на хороших і поганих, без пафосу. Всі почуття і переживання героїв такі близькі і зрозумілі навіть найзатурканішому обивателю, в якого тільки й клопотів в голові, що виживання.
Нація – те, що ратує нас у часі, те, що рятує нас у роки випробувань, які знов сколихнули нашу країну.
« У вас одна кров. Може, навіть вас одна мама родила. Миріться! Миріться межи собою та й разом женіть цю нечисть, що присіла отут наші гори. Хіба ви не видите, як вони тручають вас один на одного? Як погибелі вашої хочуть вашими ж руками, щоби потому з неї скористати?» «НАЦІЯ» М. Матіос
Олена Горобець
