Пастка повноліття: як у 18 років діти з важкою інвалідністю стають заручниками системи

Коли повноліття стає проблемою

Останні 18 років життя Оксани з Кропивницького не було легким. Жінка працює, опікується донькою з інвалідністю 1 групи (підгрупи А) і звикла розраховувати переважно на власні сили та допомогу літніх батьків.

Соня не рухає руками, не говорить, не тримає голову і не усвідомлює своїх дій. У квітні їй виповнилося 18 років. З цього моменту держава перестала бачити в Оксані законну представницю власної дитини. Щоб переоформити необхідну соціальну допомогу, мати звернулася до Пенсійного фонду, але там їй повідомили, що виплати можуть нараховувати лише на банківську картку, відкриту на ім’я доньки. Жінка вирішила звернутися до ПриватБанку, де  система вперлася в нову стіну: для оформлення рахунку потрібна особиста присутність Соні та її підпис як самостійного заявника.

Шукаючи вихід, Оксана спробувала скористатися дистанційними сервісами. У службі підтримки Monobank запевнили: відкрити рахунок онлайн можливо. Проте на практиці цифровізація також виявилася безсилою перед важкою інвалідністю. Для успішної верифікації система вимагала від клієнта виконати стандартні дії — покрутити головою чи кліпнути в камеру.

Для родини будь-яка вимога «просто привезти дитину» до лікарень чи державних установ стає серйозним випробуванням, яке потребує окремої організації. Соня важить близько 30 кілограмів, її перевозять у візку або на руках.

«Викликати соціальне таксі складно, адже заявку треба залишити за кілька днів, тоді як стан Соні нестабільний і непередбачуваний. Та і сам вихід дитини за межі дому обертається для неї величезним стресом і температурою під 40», — розповідає Оксана.

Тому єдиний законний шлях, який залишили жінці — звертатися до суду, щоб визнати дитину недієздатною та оформити опікунство. Проте це багатомісячний процес із довідками, засіданнями та обов’язковою психіатричною експертизою. 

Оформлення опіки над повнолітньою особою може тривати від кількох місяців до пів року і більше. Спочатку потрібно звернутися до суду із заявою про визнання людини недієздатною. Для цього суд призначає судово-психіатричну експертизу, яка зазвичай займає 1–2 місяці. Після отримання висновку експерта суд ухвалює рішення, і загалом цей етап може тривати близько 2–4 місяців.

Після визнання особи недієздатною майбутній опікун звертається до органу опіки та піклування. Там перевіряють умови проживання, документи та кандидатуру опікуна, а опікунська рада готує висновок щодо можливості його призначення. Зазвичай цей етап займає до 30 днів. Після цього орган опіки подає до суду відповідне подання, і суд ухвалює остаточне рішення про встановлення опіки та призначення опікуна.

Наведені строки є орієнтовними для розгляду справи в першій інстанції. Якщо рішення оскаржується, процедура може тривати довше. 

Увесь цей час родина залишатиметься без соціальних виплат.

Щоб з’ясувати, як діяти родинам у подібних ситуаціях, «Гречка» звернулася за роз’ясненнями до державних і фінансових структур, а також правозахисників.

Що каже закон: чи є альтернатива судам?

У Пенсійному фонді України (ПФУ) на наш запит відповіли, що механізм виплат суворо регламентований законодавством. Згідно з офіційною позицією, щойно людині з інвалідністю виповнюється 18 років, виплата допомоги продовжується виключно за її власною заявою. Якщо ж людина недієздатна, заяву має подати опікун, але для цього установа вимагає надати копії рішень суду про визнання особи недієздатною та про призначення опікуна.

Водночас у ПФУ зазначають, що закон пропонує певні альтернативи для спрощення процесу. Наприклад, подання заяви за призначенням виплати та отримання самих коштів може здійснюватися за нотаріальною довіреністю. Проте на практиці цей механізм працює не для всіх. Наприклад, у випадку пані Оксани оформити нотаріальну довіреність виявилося неможливим: нотаріус зобов’язаний засвідчити усвідомлене волевиявлення, а її донька через свій стан фізично не здатна комунікувати чи підтвердити згоду. 

Серед інших альтернатива ПФУ зазначає, що заяву з документами не обов’язково нести особисто — її можна надіслати поштою. У такому разі днем звернення вважатиметься дата, зазначена на поштовому штемпелю. Виплату можна отримувати як на банківську картку, так і готівкою — через доставку листоношею «Укрпошти». Спосіб отримання коштів обирається під час подання заяви.

Закон також регулює терміни подачі паперів: державна соціальна допомога призначається з дня звернення, якщо протягом трьох місяців подано повний пакет документів. У цей період ПФУ приймає додаткові довідки та інформує заявника про те, чого бракує. Хоча виплати в цей час не нараховуються, після подання всіх документів допомогу призначають із дати першого звернення,  навіть якщо повний пакет документів подано пізніше.

Ситуацію також детально роз’яснила Анжела Дзінзюра, фахівчиня з репутаційних проєктів у регіонах ГО «ПриватБанку».

За її словами, ПриватБанк працює виключно в межах законодавства та постанов НБУ, тому належна перевірка, ідентифікація та верифікація клієнта є імперативною вимогою закону, а не просто внутрішніми правилами установи. За відкриття рахунку без належної верифікації особи настає сувора відповідальність, аж до втрати ліцензії. Саме через жорсткі норми фінансового моніторингу банк не може повністю скасувати вимогу підтвердження особи або її волевиявлення.

Водночас, коли фізичний стан людини унеможливлює проходження стандартних процедур у відділенні чи через онлайн-сервіси, установа намагається шукати інструменти в межах закону. Для клієнтів, які не можуть відвідати банк фізично, створено Службу інклюзивного сервісу. Вона пропонує індивідуальний розгляд ситуації та організовує виїзне обслуговування безпосередньо додому, до лікарень, госпіталів чи реабілітаційних центрів.

За словами фахівчині, для людей з інвалідністю, ветеранів та військовослужбовців діє спеціальна виділена лінія 0 800 505 120, покликана спростити доступ до послуг та розв’язувати проблеми у нестандартних ситуаціях. Цей канал зв’язку з грудня 2025 року вже обробив понад вісім тисяч запитів і дозволяє банку не лише допомагати клієнтам, а й змінювати власні внутрішні процедури.

Анжела Дзінзюра запевняє, що кожен нестандартний випадок розглядається в індивідуальному порядку. І кейс пані Оксани детально вивчали юристи банку, намагаючись знайти вихід. Проте, зі слів фахівчині, на жаль у цьому випадку банк безсилий, адже має діяти в рамках законодавства.

Як свідчить висновок юридичної служби, згідно з Цивільним кодексом України, з моменту досягнення 18 років особа набуває повної цивільної дієздатності. Це означає, що будь-які банківські операції — від відкриття картки до розпорядження коштами — вимагають особистого волевиявлення клієнта та обов’язкової ідентифікації. До досягнення дитиною 18 років батькам достатньо надати свідоцтво про народження, проте після повноліття цей статус автоматично припиняється.

У ситуації, коли людина через важкий стан здоров’я не може самостійно висловити свою волю, єдиним легальним способом представлення її інтересів є оформлення опікунства через суд. У банку констатують: рахунок зможуть відкрити лише після надання двох судових рішень з відміткою про набрання ними законної сили — про визнання особи недієздатною та про призначення конкретної особи її опікуном.

«На жаль, до моменту вступу рішень суду в законну силу банк юридично не має права відкрити картку на ім’я дівчини без її особистої верифікації чи підпису. Будь-які інші дії з боку банку вважатимуться грубим порушенням законодавства України та правил фінансового моніторингу», — пояснюють в установі.

Національний банк України відповіді на запит редакції, щодо розʼяснень стосовно таких ситуацій та шляхів їх вирішення,  поки що не надав, пояснивши лише, що звернення взяли в роботу. Щойно ми отримаємо офіційне роз’яснення, редакція обов’язково його оприлюднить додатково у даній публікації. 

Правовий вакуум: чому готуватися варто заздалегідь

Щоб з’ясувати, чи існує в законодавстві бодай якийсь механізм, що дозволив би батькам діяти від імені дитини до завершення судів, редакція звернулася до юристів системи Безоплатної правничої допомоги (БПД). Фахівці констатують: жодного «перехідного» механізму, який би автоматично подовжував повноваження батьків, в Україні не існує. Щойно людині виповнюється 18 років, законне представництво батьків припиняється.

Пришвидшити процес, подавши сам позов до суду заздалегідь, не вийде. Як пояснюють у БПД, суди зазвичай відмовляють у відкритті таких проваджень. Судді аргументують це тим, що до 18 років дитина не має повної цивільної дієздатності, а отже, її неможливо позбавити того, чого вона ще не набула за законом. Крім того, до повноліття права дитини повністю захищені її батьками як законними представниками, тому суд вважає, що потреби у призначенні опікуна на цьому етапі немає.

Розв’язати питання через довіреність неможливо: нотаріус позбавлений права вчиняти таку дію, якщо людина через свій стан не може підтвердити власне волевиявлення та усвідомлення наслідків своїх дій.

Оскільки обійти вимогу закону щодо підтвердження дієздатності неможливо, юристи радять батькам діяти на випередження. Щоб родина не залишалася місяцями без життєво необхідних виплат після повноліття дитини, фахівці рекомендують розпочинати збір медичних висновків та підготовку документів до органів опіки та суду ще до того, як дитині виповниться 18 років. Це дасть змогу вже з готовим пакетом документів одразу по досягненню повноліття звернутися у відповідні структури.

Статистика виживання

Багатомісячна тяганина за опікунство була б складним випробуванням для будь-кого. Проте держава змушує проходити цей квест людей, які роками живуть у стані хронічного виснаження.

За даними дослідження ГО «Епіпросвіта», в Україні налічується близько 160 тисяч жінок, які мають дітей з інвалідністю. Більшість із цих родин живуть на межі бідності із сукупним доходом до 20 тисяч гривень на місяць. Державна допомога покриває щонайбільше 20% від реальних потреб на лікування та підтримку, тому матері змушені самостійно шукати гроші або звертатися до благодійних фондів. При цьому близько третини жінок виховують дітей самостійно, будучи і єдиним опікуном, і єдиним джерелом доходу.

Догляд за дитиною забирає понад 40 годин на тиждень, а у складних випадках триває цілодобово, що робить стабільну роботу практично неможливою. Майже 70% матерів зізнаються, що не мають жодної години на відпочинок, а 35% тижнями залишаються без живого спілкування в умовах соціальної ізоляції. Ситуацію додатково ускладнює війна: 40% опитаних жінок мають статус ВПО, через що втратили залишки соціальних зв’язків та доступ до медицини.

Наслідки такого способу життя катастрофічні для ментального здоров’я. Через хронічну втому та брак підтримки понад 50% матерів мають ознаки сильного батьківського вигоряння, 45% мають тривогу, 40% страждають від симптомів депресії, а близько 15% навіть думають про самопошкодження.

Як показує дослідження, в  Україні відсутній інститут кейс-менеджерів, тому держава залишає матерів в інформаційному вакуумі. Жінки змушені діяти методом «проб і помилок», збираючи важливу інформацію по крихтах.

І саме на цих жінок, замість надання проактивної підтримки, система перекладає обов’язок збирати десятки довідок та доводити в судах своє право піклуватися про власну дитину.