Жіночий чорний піар: про виставу “Чумаки” на сцені кіровоградського театру
Третього дня на варту «Вересневих самоцвітів» заступила трупа Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна. Слобожанці презентували публіці спектакль «Чумаки» (за п’єсою Івана Карпенка-Карого).
Якось Гоголь вказав на дві завади щасливому життю на Русі. Майже через сорок років один з корифеїв національного театру загнув пальця на третій, типово українській. Таким чином, компанію дурням і дорогам склали ще й жіночі язички, що буває, не лише подружжя між собою пересварять, а й доведуть до розорення велике підприємство, і навіть ціле село.
Брати Віталій та Хома керують прибутковою чумачкою (більше півтораста возів та хур), яка розвивається з долевих внесків односельчан, взятих на процент. Втім, без ризиків теж не обходиться: бізнес – є бізнес. Десь хури снігом занесе, розбійники товар відберуть і худобу порозпрягають, дошкуляє і моровиця з тифом. Але, як виявилось, найбільші збитки можуть зачаїтися у рідній хаті – в особі заздрісної дружини. Не зважаючи на успіх братерської спілки і повну комору всякої всячини Хоминій Насті несила дивитися, як частина припасеного добра відходить до рук іншої жінки, дружини Віталія Соломії, доки той наглядає за чумаками у дорозі. Відтак, підваживши на вагах чоловікову запальну вдачу і гніт неіснуючих ревнощів, Настя самотужки запускає потужну компанію інформаційної війни, у яку поволі втягується вся сільська голота, баби-пліткарки та декілька безробітних заколотників…
Тематичний код чумацького ремесла та пліток позначились на основних рішеннях сценографії. Персонажі або вперше показуються з-під плутаного гілля живоплоту, таким чином, таким чином, заявляючи свою роль у розвитку сюжету (каталізатори конфлікту, чорні наклепники і пустобрехи (баба Бушля, багачі Русанівський та Чичеря, голота), або ж повагом, з достоїнством тямущого господарника, входять через головні ворота чумачки. Загалом мотиви дороги, зміни, а також зрадливої бізнесової удачі пружинами-секретиками вмонтовані чи не в кожен діалог і сцену спектаклю: буквально чумацьке життя повадиться на ногах, у постійних нарадах та біганині швидких зборів. Широкий стіл і лавка над покуттям, – символи осілої хліборобської культури, – винесені за периметр сюжетної дії. Скоріше це простір душевної автономності. Подекуди навіть шкідливої… Роздуми, обрахунки чужих статків, а також проекції проблеми братерської незгоди на соціальну ситуацію в Україні навідують героїв саме за столом, хоча й не оформлюються у якісь конструктивні рішення.
Постановна версія спектаклю витримана, як мовиться, у «традиціях театру корифеїв». Актори скоріше відтворювали знайомі типажі сварливої жіноти, сільських красунь, безжурних спудеїв-мандрівників та суворих дядьків у кобеняках (плащі-дощовики) з батогами, аніж створювали свіжі, наділені жилкою сумнівів образи. Баба Бушля тикала дулі та собі верещала, як підсвинок у ночвах, а дівчата картинно затуляли мокрі щічки рукавом. Все як і годиться, за рецептурою: сміх (публіці особливо сподобався жарт на адресу рудої дівчини, яку мітив собі у невістки Хома – «Нізащо не одружуся з тією рябою! Тату, ну невже ви хочете, щоб мої діти були схожі на сорочі яйця?!!») врівноважується ліричним елементом, народними піснями про недолю й людський поговір… Щоправда, цього вимагав матеріал п’єси. Весь фокус уваги на братах – вони актуалізують біблійний сюжет Каїнового злочину, взявшись обіруч проходять свою, призначену долею дорогу вистражданого порозуміння, вочевидь, реалізуючи авторську фантазію щодо появи нового покоління українців – внутрішньо вільних, не байдужих до громадської справи, європейських.
Валентина Головань
