Як Львів створює середовище для ветеранів і їхніх родин — і що з цього може використати Кропивницький

Кропивницький уже почав формувати систему підтримки ветеранів. У місті працюють профільні служби та громадські ініціативи, розвивають безбар’єрність. Також у місті планують створити ветеранський простір і спеціалізований медичний заклад. Докладніше про те, як у Кропивницькому підтримують ветеранів після повернення з війни, «Гречка» розповідала в окремому матеріалі.

Водночас ця система ще формується. У Львові ветеранську політику вибудовують уже кілька років, поєднуючи роботу міської влади, бізнесу, громадських організацій і самих ветеранів. Як працюють у Львові і які з їхніх рішень Кропивницький може адаптувати вже зараз?

Хто модерує процеси: від «єдиного вікна» до омбудсмена

У Кропивницькому ветеранською політикою опікується департамент соціальної та ветеранської політики міської ради. З 1 січня 2026 року його структуру реорганізували: створили окреме управління у справах ветеранів та службу супроводу демобілізованих людей.

Щоб ветеранам і членам їхніх родин не доводилося звертатися до кількох установ у різних частинах міста, прийом зосередили в одному приміщенні — у ЦНАПі. Тут за принципом «єдиного вікна» можна отримати 39 адміністративних послуг, консультації та супровід. Приміщення також пристосоване для маломобільних відвідувачів.

У місті працюють 30 фахівців із супроводу ветеранів, а також два психологи. До роботи в департаменті залучають людей із військовим досвідом: там уже працюють ветерани з інвалідністю та члени родин загиблих захисників

У Львові обрали іншу управлінську модель. За ветеранську політику там відповідає окремий заступник міського голови — омбудсмен з питань ветеранів і людей з інвалідністю Андрій Жолоб.

У місті вже працює міський Центр надання послуг учасникам бойових дій, який має п’ять відділень у різних районах Львова, ще два готуються відкрити. За словами Жолоба, зараз у міськраді створюють управління ветеранської політики, якому підпорядкують Центр — наразі він перебуває у структурі соціального захисту.

Сам Жолоб — лікар-травматолог, ветеран 46-ї окремої аеромобільної бригади, де два роки командував медичною ротою. Після демобілізації у 2024 році очолив Центр — і одразу змінив підхід до його роботи.

«Рівний — рівному»: як працює львівський центр

«Ветеранами мають займатися ветерани. Це наша сильна сторона, — каже Андрій Жолоб. — До нас прислухаються, бо в колективі немає випадкових людей: самі військові, їхні дружини, вдови чи родичі».

У штаті центру працюють 55 людей. Раніше всі працівники одночасно долучалися до кожного звернення: з ветераном відразу починали працювати юрист, психолог і соціальний працівник. Згодом команду розділили на окремі сектори, кожен із яких відповідає за свій напрям.

З’явився юридичний сектор із шести військових юристів. Вони займаються винятково армійським правом: допомагають отримати виплати, які заборгували бригади, супроводжують у питаннях ВЛК та консультують щодо повернення після СЗЧ.

Сектор психологічної допомоги очолює сестра Анісія, яка раніше була заступницею командира десантно-штурмової роти з парашутно-повітряної підготовки. Проте після певних подій у житті вона прийняла чернечий сан. Сьогодні під її керівництвом працюють шість психологів і психотерапевтів. Вони проводять індивідуальні, групові та сімейні консультації, а також пройшли підготовку із запобігання суїцидальним кризам. За словами омбудсмена, завдяки роботі команди вдалося запобігти трьом таким випадкам.

Одна з ключових тем у роботі з родинами — заново вибудувати стосунки після повернення людини з фронту.

«Дружина військового приходить і каже: “Я не знаю, хто мій чоловік. Він повернувся зовсім іншим”. Багато жінок хочуть зберегти сім’ю, але не розуміють, як це зробити. Саме тому ми готуємо в тестовому режимі “Школу дружин військових”. Пояснюватимемо, чого чекати після повернення чоловіка, які труднощі можуть виникнути і як із ними справлятися», — розповідає Андрій Жолоб.

Паралельно в центрі працюють ще два сектори — інформаційний та сектор соціальних гарантій, де допомагають розібратися з пільгами та виплатами.

Робота, перенавчання і власна справа

У Кропивницькому ветерани та члени їхніх родин можуть скористатися державною програмою професійної адаптації. Вона передбачає безоплатне навчання в автошколі або здобуття наступного освітнього рівня. Допомогу з оформленням документів надають фахівці міської служби супроводу.

У Львові для ветеранів і членів їхніх родин, які хочуть започаткувати або розвивати власну справу, окрім державних програм також діє міська програма «Відвага до бізнесу». Її учасники проходять безкоштовне навчання бізнес-плануванню, фінансовому управлінню та підготовці грантових заявок, а після завершення курсу можуть подати свій проєкт на конкурс і претендувати на грант до 300 тисяч гривень. Навчальну частину програми реалізують за підтримки ЮНІДО в межах проєкту, який фінансує уряд Австрії, у співпраці з міськрадою та Центром підтримки підприємництва.

Для ветеранських підприємств у місті також передбачені ваучери на енергозбереження та підтримка інноваційних розробок у сфері безпеки.

Жолоб радить бізнесу наймати колишніх військових, але наголошує, що спочатку вони мають обов’язково пройти період психологічного розвантаження та адаптації до цивільного життя.

«Ветеран, який повертається з війська, нагадує надмірно накачаний футбольний м’яч, — каже він. — Якщо впаде на розбите скло — лусне. Треба потроху стравлювати з нього повітря, щоб він знову став придатним для гри. Але коли цей “м’яч” адаптується, він буде втричі продуктивніший за цивільну людину — насамперед завдяки швидкості прийняття складних рішень і кризовому менеджменту, якому нас, на жаль, не вчать ні в школі, ні у виші».

Саме тому в місті роблять ставку на довгострокову перекваліфікацію. Одним з успішних кейсів стала дев’ятимісячна «Академія для героїв». Ідею запропонувала львівська IT-спільнота. Ветеранів, зокрема з ампутаціями, безкоштовно навчають програмування, після чого вони проходять практику в IT-компаніях. Проєкт показує хороші результати: за власним бажанням з навчання йдуть одиниці, а решта залишається працювати.

Подібна логіка — коли ініціатива йде не лише від міста, а й від активних людей — простежується і в Кропивницькому: спільнота «Простір хоробрих» так само просуває власні ініціативи для ветеранів. Але поки такі спільноти лише розвиваються, ветерани не можуть чекати.

«Працевлаштування для колишніх військових — це і питання безпеки, — наголошує Жолоб. — Кримінал теж вміє рахувати:  23 річний хлопець без цивільної освіти, зате класно володіє дронами й мінуванням — ідеальна мішень. Йому запропонують швидкі гроші раніше, ніж він встигне здобути професію. Завдання міста — випередити цей момент і дати ветерану легальний фах, перш ніж це зробить хтось інший».

Абілітація та адаптація: від квартир до доріг

За словами посадовця, у реабілітаційному центрі UNBROKEN поряд із реабілітацією велику увагу приділяють абілітації — процесу, під час якого ветерани після важких поранень чи ампутацій заново вчаться виконувати повсякденні побутові дії. Йдеться про найпростіші речі: від самостійного застеляння ліжка до приготування сніданку. Саме це, пояснює він, допомагає людині зберегти незалежність.

Андрій Жолоб наголошує, що головне завдання цього процесу — зробити так, щоб ветеран не став повністю залежним від матері чи дружини.

«Людина, яка може сама про себе подбати, почувається набагато впевненіше. Вона повертає собі гідність і відчуття власної спроможності», — каже він.

Втім жодна реабілітація не спрацює, якщо людина не може виїхати з під’їзду чи потрапити у ванну. Для розв’язання цієї проблеми муніципалітет Львова спільно з Українським Червоним Хрестом запустив програму співфінансування адаптивних ремонтів. 

На облаштування житла місто виділяє до 200 тисяч гривень, і таку ж суму додає благодійна організація. Перед початком робіт квартиру обстежують фахівці: ерготерапевт, лікар, представник районної адміністрації та ветеран-консультант. Вони визначають індивідуальні потреби: для когось це розширення дверних прорізів під крісло колісне, для когось — ліквідація порогів, встановлення підйомника, пандуса чи тактильних міток для незрячих. Наразі у місті зафіксували 42 такі першочергові запити.

Безбар’єрність також поступово виходить на вулиці, хоча масштабні ремонти й викликають критику. Напівкруглу історичну бруківку стесують і вирівнюють — насамперед на маршрутах біля шпиталів та реабілітаційних центрів. Крім того, розширюють велосипедні доріжки, оскільки поранені бійці також користуються габаритними електричними візками, схожими на мотоцикли.

У Кропивницькому подібні маршрути теж тестують безпосередньо з ветеранами. Восени 2025 року ділянку безбар’єрного маршруту — від колишнього кінотеатру «Мир» до ЦНАПу — перевірив ветеран Дмитро Биховченко, який пересувається на кріслі колісному після поранення. Загалом безбар’єрний маршрут у місті розрахований на 30 кілометрів.

У Львові доступність впроваджують і в менш очевидних сферах. Ветеранам з інвалідністю надали можливість безкоштовно користуватися муніципальними паркувальними майданчиками протягом 100 годин на місяць. Жолоб зазначає, що рішення супроводжувалося дискусіями щодо ліміту часу, проте статистика за травень показала, що навіть найактивніший водій використав лише 88 годин.

У Кропивницькому ж натомість лишається проблема загалом із наявністю стоянок, навіть приватних. Не кажучи вже про те, що муніципальних паркувальних майданчиків взагалі немає.

Варто зауважити, що вже понад рік так і пустує ділянка на вулиці Гоголя, де  планували облаштувати новий паркувальний майданчик. Йдеться про територію, яку минулоріч повернули у комунальну власність за рішенням суду.

Такий підхід — реагувати на конкретні запити ветеранів, а не чекати системних змін — Львів застосовує і в інших сферах. Одним із запитів стало бажання ветеранів з інвалідністю отримати водійські права на мотоцикли. Посадовець зібрав представників сервісного центру МВС, профільних автошкіл та самих бійців — і з’ясувалося, що чинне законодавство не забороняє складати практичний іспит на двоколісному транспорті. Тепер справа лише за автошколами, які мають придбати та переобладнати відповідну техніку для навчання.

У Кропивницькому також розвивають безбар’єрне навчання водінню. Навесні 2026 року тут запрацювала інклюзивна автошкола на базі Донецького державного університету внутрішніх справ. Люди з інвалідністю можуть навчатися керувати спеціально обладнаними автомобілями та складати практичний іспит на отримання водійського посвідчення.

За словами Андрія Жолоба, адаптація суспільства до життя після війни може тривати 10–20 років. Але головне завдання місцевої влади — не шукати відповіді на всі запити самотужки. Натомість вона має стати майданчиком для діалогу між ветеранами, бізнесом, громадськими організаціями та чиновниками. Саме так, переконаний він, народжуються рішення, які справді працюють.

Фото взято з відкритих джерел