Бути частиною громади: як у Кропивницькому підтримують ветеранів після повернення з війни

Джерела: коментарі для «Гречки» очільниці департаменту соціальної та ветеранської політики Кропивницької міської ради Юлії Вовк та керівниці благодійного фонду «Полку Святослава Хороброго», співзасновниці «Простору хоробрих» і «Кави хоробрих» Яни Пшеніциної, менеджерки у соціальній сфері БФ «Разом з Kernel» Ірини Нагорної, архів «Гречки». 

Адаптація після служби — це коли людина знову має опору

Реінтеграція ветеранів і ветеранок — це повернення людини до цивільного життя після військового досвіду. Йдеться не лише про документи, виплати чи пільги, а й про роботу, навчання, психологічну підтримку, спілкування, доступність послуг і відчуття, що людина потрібна громаді.

Адже служба в армії під час війни — це новий досвід, де працює інша система, інші правила, де зрозуміле своє місце і обовʼязки. І після повернення людині потрібен час, щоб наново знайти собі місце у цивільному житті вже з новим досвідом. У соціумі, який також змінилося за цей час, в якому колишні соціальні звʼязки часто вже втрачені, і тому потрібно вибудовувати нові.

Раніше кропивницький психолог Андрій Фоменко пояснював «Гречці», що «підвішена» кава, знижки чи разові жести поваги можуть бути важливими для ветеранів і ветеранок, бо показують визнання їхнього досвіду. Але цього недостатньо.

«Найперше, що важливо для людини після повернення із фронту — мати опору, мати можливість забезпечувати себе, свою родину, а відповідно мати роботу», — пояснював Андрій Фоменко.

За його словами, ветерани й ветеранки після повернення потребують зайнятості, включення в соціальну взаємодію, перепрофілювання, перенавчання та безбар’єрних робочих місць. Якщо цього немає, людина може втрачати відчуття захищеності й потрібності.

Саме тому реінтеграція важлива не лише для ветерана чи ветеранки. Вона важлива для всієї громади: для родин, які чекають своїх рідних, для бізнесу, який шукає працівників, для місцевої влади, яка має будувати довіру у взаємодію у громаді, і для суспільства, яке має навчитися не відсторонювати людей з досвідом війни через страх, що не має цього досвіду.

«Людина не має залишитися сама»

Очільниця департаменту соціальної та ветеранської політики Кропивницької міської ради Юлія Вовк каже: головне завдання громади — зробити так, щоб ветеран, ветеранка або їхня родина не залишилися наодинці із проблемами.

За її словами, після повернення з війни людина може мати різні потреби: від оформлення документів і виплат до психологічної допомоги, лікування, працевлаштування та . І якщо конкретне питання прямо не передбачене чинними програмами, громада все одно має шукати шлях, як допомогти.

«Людина не має залишитися сама. Це найголовніше. Вона стояла на нашому захисті без вихідних, і ми зобов’язані знайти шлях, як допомогти. Навіть якщо щось не передбачено, треба шукати інший вихід», — говорить Юлія Вовк.

Вона наводить приклад, коли підтримка не обмежувалася лише виплатою: для ветерана з інвалідністю у громаді шукали благодійників, допомагали з облаштуванням подвір’я, доставляли спеціальне ліжко. Адже його рідний дім перебуває на окупованій росіянами території — і ветерану просто не було куди повертатися. За її словами, саме так має працювати громада — не лише відповідати, що певної послуги «немає в переліку», а шукати тих, хто може допомогти.

Для цього, каже посадовиця, важливо, щоб місцева влада не діяла лише «за інструкцією», а працювала з людиною — пояснювала, супроводжувала, чула її потребу й не змушувала самостійно проходити всі кабінети.

Одна точка входу замість ходіння кабінетами

Один із практичних кроків у Кропивницькому — спроба зробити послуги для ветеранів і ветеранок зрозумілішими та доступнішими.

Департамент соціальної та ветеранської політики Кропивницької міської ради працює у приміщенні ЦНАПу з 2021 року. Це важливо зокрема через доступність будівлі для людей з інвалідністю та маломобільних відвідувачів і відвідувачок.

Раніше соціальним захистом у місті займалися два районні управління: Подільське — на вулиці Архітектора Паученка, 53/39, та Фортечне — на вулиці Академіка Корольова, 11. Із 1 січня 2026 року департамент змінив структуру й фактично став департаментом соціальної та ветеранської політики. До цього в структурі департаменту соціальної політики був відділ, який займався ветеранами АТО та ветеранами війни. Однак, за словами Юлії Вовк, через зростання ролі ветеранської політики та кількості питань, які потрібно вирішувати, у місті запропонували нову структуру.

Також на зміни вплинуло те, що функції з призначення і виплати 38 державних допомог передали Пенсійному фонду. 

«Раніше в структурі департаменту був лише відділ, який займався ветеранами. Але ветеранська політика все більше розвивається, і потрібно охопити більше питань. Тому було запропоновано нову структуру: управління соціального захисту населення, управління у справах ветеранів і управління з питань організації надання соціальних послуг», — сказала Юлія Вовк.

Після оновлення структури департаменту частину послуг зосередили в приміщенні ЦНАПу, де є умови для прийому людей з інвалідністю. Поруч також розмістили управління у справах ветеранів і службу супроводу ветеранів та демобілізованих осіб.

«Прийом відбувається тут, у нас усе облаштовано зокрема і для людей із маломобільних груп населення. Якщо виникають якісь питання, поряд є управління, поряд є служба супроводу, які знаходяться в цьому ж приміщенні. Ми розуміємо, що це має бути поруч, щоб людині не доводилося оббивати бюрократичні пороги по всьому місту», — пояснює Юлія Вовк.

У приміщенні ЦНАПу на першому поверсі працює відділ прийому управління у справах ветеранів. Там людині можуть пояснити, на які допомоги вона може претендувати з міського, обласного або державного бюджету, які документи потрібні й куди звертатися далі.

Департамент співпрацює і з місцевим територіальним центром комплектування і соціальної підтримки. Адже в ТЦК працюють безпосередньо з військовими, зокрема і тими, хто звільняється з армії. Тому в ТЦК також пояснюють, що як можна звернутися до міського департаменту, куди прийти і отримати фахову допомогу і супровід. 

За словами Юлії Вовк, департамент у справах ветеранів надає 39 адміністративних послуг. Поруч працюють і фахівці супроводу ветеранів та демобілізованих осіб, щоб людина не ходила по різних адресах.

«Ми хочемо, щоб людина прийшла, отримала консультацію щодо документів, відповіді на свої запитання і отримала послугу чи допомогу. На одному місці. Щоб робота усієї бюрократичної машини для неї залишалася “за дверима”», — пояснює Юлія Вовк.

У Кропивницькому також створили службу супроводу ветеранів і демобілізованих осіб. У штаті — 30 фахівців супроводу, керівник і двоє психологів. За словами Юлії Вовк, фахівців супроводу фінансує Міністерство у справах ветеранів, а керівника й психологів — з міського бюджета.

Фахівці супроводу мають бути не лише «провідниками» по документах. Вони підключаються і тоді, коли людина не все зрозуміла з першого разу: можуть передзвонити, ще раз пояснити, допомогти зорієнтуватися в послугах і не дати людині залишитися самій із бюрократією.

«Буває, що людині складно одразу зрозуміти, чому потрібно збирати і нести якісь документи, оцю бюрократичну систему. І людина може не одрау зрозуміти, про що їй кажуть, бути роздратованою і спересердя встати і піти. В таких випадках важливо не відмахуватися на кшталт “пішла людина, значить, їй допомога не треба”. А звʼязатися з тим же ТЦК, фахівцем супроводу абощо», — пояснила посадовиця.

Яку підтримку можуть отримати ветерани та родини

У відділі прийому ветеранам, ветеранкам і їхнім родинам можуть пояснити, які саме види допомоги передбачені на місцевому, обласному чи державному рівнях.

Серед міських виплат — допомога за поранення, після повернення з полону, щомісячна підтримка родин і дітей, допомога родинам загиблих, кошти на встановлення пам’ятника, поховання або підзахоронення останків.

Зокрема, йдеться про 20 тисяч гривень за кожне поранення, 20 тисяч гривень після повернення з полону, одну тисячу гривень щомісяця на родину на вирішення соціально-побутових питань і 2,5 тисячі гривень щомісяця на кожну дитину. Родини загиблих можуть отримати 30 тисяч гривень одноразової допомоги, а також 50 тисяч гривень на встановлення пам’ятника.

Такі виплати не вирішують усіх проблем, але можуть дати родині першу фінансову опору в момент, коли вона часто не знає, з чого починати.

Комплексну програму підтримки ветеранів війни, захисників і захисниць України та членів їхніх сімей у Кропивницькому затвердили на 2026–2028 роки. За словами Юлії Вовк, її формують на основі кількості звернень, попередніх витрат і прогнозованих потреб. Але програма не є «застиглим» документом: якщо на певний напрям не вистачає коштів або з’являється нова потреба, департамент звертається до міської ради, щоб внести зміни або перенаправити кошти з інших заходів.

«Програма — це живий організм. Якщо ми бачимо, що десь не вистачає коштів, звертаємося до міської ради, щоб передбачити додаткові кошти або перекинути їх з інших заходів. Головне — щоб усі заходи були виконані, і програма була системою підтримки, яка адаптується під реальні потреби і виклики», — пояснює Юлія Вовк.

Окремий напрям — державна програма професійної адаптації. За її умовами демобілізовані, люди з інвалідністю внаслідок війни та члени родин загиблих можуть безоплатно отримати водійські права або здобути наступний освітній рівень, зокрема і в Кропивницькому.

Окремо через державну субвенцію громада працює з компенсаціями на придбання житла для людей із інвалідністю внаслідок війни. За словами Юлії Вовк, у місті є черга, а громада очікує надходження близько 33 мільйонів гривень із державного бюджету, щоб люди могли отримати компенсацію.

Де ветерани можуть знайти інформацію онлайн

Окрему навігацію для ветеранів і ветеранок розмістили на сайті департаменту соціальної та ветеранської політики Кропивницької міської ради. Там є розділ «Ветеранам війни», де інформацію згрупували за тематичними розділами.

У розділах зібрана інформація, які послуги чи допомогу і як отримати, контакти організацій і установ.

Така сторінка — це ще один елемент підтримки. Людина після повернення з війни не має самостійно здогадуватися, яка допомога існує і де її шукати. У громади має бути зрозуміла «карта» — як офлайн у ЦНАПі, так і в онлайн.

Чому важливо, щоб у системі працювали люди з досвідом

За словами Юлії Вовк, у кропивницькому департаменті свідомо прагнуть, щоб із ветеранами та їхніми родинами працювали люди, які самі мають військовий або дотичний до війни досвід. Це не лише допомагає краще розуміти тих, хто звертається по підтримку, а й створює робочі місця для самих ветеранів і ветеранок. В департаменті вже працюють люди з інвалідністю внаслідок війни, ветеран працює на рецепції, також у структурі є члени родин загиблих. Крім того, у багатьох працівників департаменту нині служать чоловіки, брати або батьки. Такий підхід, каже посадовиця, зменшує дистанцію між відвідувачем та установою.

«Це і працевлаштування ветеранів, і можливість для департаменту краще розуміти тих, хто приходить із різними питаннями. Бо інколи у ветеранів і військових є упередження щодо посадовців: мовляв, що вони можуть розуміти з того, що я відчуваю. А коли людина бачить, що перед нею той, хто сам пройшов цей шлях або має дотичний досвід, комунікація стає іншою», — пояснила Юлія Вовк.

Це важливо і для довіри. Людині, яка повернулася з війни, часто легше говорити з тими, хто розуміє контекст, не знецінює досвід і не сприймає емоції як «проблемність».

Влада не може працювати без громадських організацій

Ще одна важлива умова створення комплексного підходу до реінтеграції ветеранів і ветеранок — співпраця місцевої влади з громадськими організаціями.

Юлія Вовк каже, що у Кропивницькому громадські організації часто першими озвучують питання, які потребують рішення. Зокрема, вони піднімали теми Алеї Слави, дотримання хвилини мовчання, маршруту траурних кортежів, підтримки родин загиблих і ветеранів.

У міській програмі також передбачена фінансова підтримка ветеранських громадських об’єднань через конкурс. Але співпраця, за словами Юлії Вовк, працює і в інший бік: громадські організації допомагають посилювати роботу самої системи — зокрема проводять навчання для працівників департаменту, діляться досвідом роботи з ветеранами, ветеранками та їхніми родинами, пояснюють, як коректно комунікувати й реагувати на складні запити.

Громадські організації мають контакт із ветеранами й родинами, розуміють болючі точки та можуть бути партнерами у створенні рішень. 

Один із прикладів такої співпраці — спортивна зала на базі ветеранського простору «Свої» у Кропивницькому (на вулиці Сергія Сєнчева, 67/2). Її відкрили у травні 2026 року. Ініціаторкою проєкту стала керівниця громадської організації «Мобільна Волонтерська група» Наталія Салімова разом із ветеранами-однодумцями.

Міська рада надала приміщення, Кропивницька РДА допомогла з облаштуванням, а реалізувати задум вдалося за підтримки Міжнародної організації з міграції. У просторі проводять тренування, заняття з адаптивного спорту, зустрічі та заходи для ветеранів і ветеранок, їхніх родин. 

Юлія Вовк наголосила, що співпраця з громадськими організаціями не обмежується тим, що вони звертаються до міської влади з проблемними питаннями або отримують підтримку через конкурси. Фахівці громадського сектору також допомагають навчати працівників департаменту. Зокрема, тренінги проводили психологи денного центру запобігання та протидії насильству, фахівці ГО «Відчувай» і Центру життєстійкості.

«Це тренінги про те, як правильно говорити з ветеранами, з родинами, як працювати з безбар’єрністю, як витримувати складні розмови. Бо наші працівники теж щодня стикаються з важкими історіями, у багатьох самих рідні зараз на фронті. Тому важливо не лише знати нормативну базу, а й розуміти, як підтримати людину і як самому не вигоріти», — пояснює Юлія Вовк.

Такий обмін, каже посадовиця, важливий для того, щоб допомога не була формальною. Працівники, які щодня спілкуються з ветеранами, родинами загиблих, зниклих безвісти чи військовополонених, мають не лише знати нормативну базу, а й розуміти, у якому стані до них може прийти людина і як правильно вибудовувати комунікацію.

«Нічого про нас без нас»: навіщо громаді ветеранська рада

Керівниця благодійного фонду «Полку Святослава Хороброго» та співзасновниця «Простору хоробрих» і «Кави хоробрих» Яна Пшеніцина говорить: ветеранська політика має створюватися за участі самих ветеранів і ветеранок.

Вона пояснює, що у Кропивницькому варто адвокатувати створення Ради ветеранів при міській раді або хоча б посаду радника міського голови з питань ветеранської політики. Такий орган міг би допомагати формувати місцеві програми, піднімати питання житла, працевлаштування, підтримки ветеранського бізнесу, безбар’єрності, доступу до послуг.

«Хочеться згуртувати ветеранів і ветеранські організації, щоб вони мали голос і вплив на ветеранську політику. Щоб вона не робилася “про нас без нас”», — говорить Яна Пшеніцина.

За її словами, «Простір хоробрих» входить до всеукраїнської Коаліції ветеранських просторів. Також у Кіровоградській області є ідея створити коаліцію ветеранських організацій, щоб об’єднати тих, хто працює у сфері ветеранської політики, і спільно пропонувати рішення для громад.

Юлія Вовк зі своєї сторони запевнила, що готова всіляко підтримувати ініціативу створення ветеранської ради.

«Рада ветеранів при міській раді була б правильною і потрібною. Ми вже маємо досвід ради внутрішньо переміщених осіб: коли люди, яких безпосередньо стосується певна політика, збираються, озвучують проблемні питання і разом із владою шукають рішення. Так само має бути й із ветеранами та ветеранками. Бо хто краще за них самих може сказати, що працює, а що ні, і які рішення потрібні громаді», — пояснює Юлія Вовк.

Працевлаштування, простори й навчання як місток до цивільного життя

Один із прикладів того, як громадська ініціатива може допомагати з реінтеграцією, — соціальна кав’ярня «Кава хоробрих» у Кропивницькому. Вона працює як кав’ярня від благодійного фонду «Полку Святослава Хороброго» на базі ФОП. Для ветеранів і ветеранок така робота може бути не лише джерелом доходу, а й безпечним способом поступово повернутися до цивільного життя: через спілкування з колективом, клієнтами й людьми, які розуміють військовий досвід.

Яна Пшеніцина розповідає, що коли кав’ярню відкривали у 2024 році, команда хотіла, щоб серед працівників були ветерани. Це було логічно для простору, який працює з військовими, ветеранами та їхніми родинами.

«Кава хоробрих» починалася майже без ресурсів: фарбу для ремонту приносили з дому, кавомашину взяли в борг у місцевого волонтера, кавомолку надали постачальники. Першою зовнішньою підтримкою став мінігрант, згодом — компенсація для новоствореного ФОП і партнерська допомога бізнесу.

Для Яни Пшеніциної це приклад того, що ветеранська ініціатива не обов’язково починається з великого бюджету, але потребує спільноти навколо.

«Психологи радять ветеранам працевлаштуватися там, де буде спілкування з людьми. І тут виходить баланс: у нашому просторі поруч свої, ті, хто розуміє військовий контекст, але водночас це робота з клієнтами, з різними людьми. Так робота в кавʼярні стала таким собі містком до цивільного життя», — пояснює Яна Пшеніцина.

За її словами, працевлаштовуючи ветеранів, команда враховувала, що це новий для них досвід і не вимагала від людини «бути як усі» з першого дня.

«Роботодавець, коли наймає людей із досвідом війни, повинен мати внутрішню відповідальність і розуміння, що щось може піти не так. Але це не страшно. Щось спишеться, щось прибереться. Головне — не залишати людину без шансу. Водночас ветерани часто мають загострене відчуття справедливості і відповідально ставляться до своїх обовʼязків», — говорить Яна Пшеніцина.

Один із ветеранів, який працював у «Каві хоробрих», згодом знайшов іншу роботу. Іншого запросили працювати у ветеранському спортивному просторі Нацполіції. Для Яни це приклад того, що робота може бути не лише заробітком, а й етапом повернення до активного цивільного життя.

Нині «Кава хоробрих» також шукає працівників, зокрема баристу на літній майданчик і баристу вихідного дня. Перевагу готові надавати ветеранам і ветеранкам. Зв’язатися з командою можна через сторінки «Кави хоробрих» у Facebook та Instagram.

Водночас працевлаштування — лише один із напрямів повернення до громади. Громадські ініціативи можуть працювати там, де офіційна система не завжди доходить до людини. У «Просторі хоробрих» влітку 2026 року планують запускати Школу ветеранського лідерства — освітню програму з менторською і психологічною підтримкою.

За словами Яни Пшеніциної, у програмі хочуть говорити про лідерство, місцеве самоврядування, адвокацію, участь ветеранів у формуванні політики. Також планують кемпи вихідного дня — неформальні зустрічі для ветеранів, де можна відпочити, порибалити, поспілкуватися й отримати підтримку без відчуття «офіційної консультації».

«Багато хто повертається і замикається в собі. Не всі будуть активними, це зрозуміло. Бо всі люди різні, й ветерани і ветеранки — теж. Але через такі зустрічі, через спільну рибалку, спільні вечори вони можуть допомогти один одному повернутися в громаду, відчути себе знову частиною спільноти», — говорить Яна.

Також у планах — програми з підприємництва, кар’єрного консультування, підготовки до працевлаштування і роботи з роботодавцями. Це, за словами Яни Пшеніциної, має допомогти ветеранам і ветеранкам не лише отримати окрему послугу, а знайти нову роль у громаді — як працівники, підприємці, лідери, учасники ухвалення рішень або люди, які підтримують інших після повернення з війни.

Чому бізнесу варто наймати ветеранів

На думку Яни Пшеніциної, працевлаштування ветеранів — це не лише допомога людині, а й відповідальність бізнесу перед громадою.

«Це інтеграція ветеранів у громаду. Через комунікацію з колективом, через комунікацію з клієнтами вони повертаються до цивільного життя, знаходять собі нових друзів, нові можливості», — пояснює вона.

Водночас, за словами Яни, ветерани й ветеранки можуть бути цінними працівниками. Вони часто мають витримку, досвід роботи в стресових умовах, відповідальність і загострене відчуття справедливості. Але роботодавці мають бути готові до адаптації — фізичної, психологічної або комунікаційної.

«Мені краще, щоб я прийшла в кав’ярню і мені класний бариста зробив смачну каву, ніж ветеран не знайшов собі місця у цивільному житті», — говорить Яна Пшеніцина.

Цю думку підтримував і психолог Андрій Фоменко. Він пояснював, що частина ветеранів після фронту не може повернутися на попереднє місце роботи через стан здоров’я, інвалідність або хронічні захворювання. Тому потрібні нові робочі місця, перенавчання і безбар’єрні умови праці.

Великий бізнес теж може брати участь у цьому процесі — і не лише через разові жести. «Кернел», агропромислова компанія з підприємствами на Кіровоградщині, підтримує ветеранів системно: на двох місцевих заводах працюють 25 ветеранів, у тому числі на тих самих посадах, де вони працювали до мобілізації. Компанія також підтримала «Каву хоробрих» через свою грантову програму для громадських ініціатив, яку бізнес втілює у співпраці з Кропивницькою міськрадою.

У компанії підтримку ветеранів вибудовують у кількох напрямах: супровід працівників від мобілізації до повернення на роботу, діагностика фізичного й психоемоційного стану, санаторний відпочинок для ветеранів із родинами, підтримка ветеранського підприємництва та допомога дітям працівників і пайовиків, які загинули, зникли безвісти або перебувають у полоні. Також за участі партнерів у Кропивницькому з грудня 2024 року працює безбар’єрний реабілітаційний модуль на базі міської лікарні.

«Ми маємо системну відповідальність перед тими, завдяки кому маємо змогу жити й працювати на своїй землі. Без сильних людей не буде сильної економіки та майбутнього», — каже менеджерка у соціальній сфері БФ «Разом з Kernel» Ірина Нагорна.

За її словами, ветерани й ветеранки — це люди з досвідом управління в умовах невизначеності, кризового мислення і витримки. Інтегруючи їхній досвід у команду, компанія стає гнучкішою. А коли ветеран має стабільну роботу або відкриває власну справу, це впливає і на саму громаду: знижується соціальна напруга, створюються нові робочі місця, і кожна людина відчуває себе потрібною.

Також у Кропивницькому працює Центр підтримки підприємництва, де проводять навчання, допомагають підготувати заявку на грант і бізнес-план. Водночас, за словами Яни Пшеніциної, громаді ще бракує окремого напряму підтримки саме для ветеранського бізнесу.

«У багатьох громадах України є окремий вид підтримки саме ветеранського бізнесу. У нас поки що є загальні програми для всіх видів бізнесу. Але це питання могла б піднімати, наприклад, Рада ветеранів», — говорить вона.

Психологічна підтримка потрібна не лише ветерану/ветеранці, а й родині

Повернення з війни переживає не лише ветеран або ветеранка. Це переживає вся родина. Юлія Вовк каже, що після повернення можуть виникати проблеми в сім’ї, залежності, конфлікти, потреба у психологічній підтримці.

Юлія Вовк каже, що розуміє потребу психологічної підтримки не лише як посадовиця, а й через особистий досвід родини. 

«Ми розуміємо, з яким психологічним станом люди будуть повертатися. Те, що вони пережили, — дуже важко. Іноді навіть із рідною людиною після повернення дуже складно говорити. Тому психологічна підтримка потрібна як ветеранам, так і їхнім родинам», — каже Юлія Вовк.

У Кропивницькому для цього працюють кілька напрямів. Зокрема, Центр «Відчувай» на базі реабілітаційного центру на вулиці Віктора Френчка, 72, Центр допомоги врятованим у приміщенні ЦНАПу, психологічні послуги у міських медичних закладах, а також психологи у службі супроводу ветеранів. Більше інформації про те, де можна отримати психологічну допомогу у Кропивницькому, розміщено на сайті міського департаменту соціальної та ветеранської політики за посиланням.

Що ще потрібно зробити в громаді

Попри вже створені інструменти підтримки ветеранів і ветеранок, і представники міської влади, і громадські організації говорять про прогалини.

За словами Юлії Вовк, у громаді є соціальне таксі для маломобільних людей, але автопарку не вистачає. До громади повертаються військові з інвалідністю, зокрема люди після ампутацій, яким складно самостійно пересуватися містом і діставатися до потрібних послуг.

«На сьогодні ця служба працює, але ми маємо збільшувати автопарк, щоб допомогти якомога більшій кількості людей. Запит на таку послугу зростає, і ми працюватимемо над тим, щоб збільшити кількість автопарку в службі соціального таксі», — пояснює Юлія Вовк.

Також складним залишається питання житла для тих, кому нікуди повертатися, особливо якщо йдеться про ветеранів і ветеранок з числа вимушених переселенців. Такі ситуації часто доводиться вирішувати індивідуально.

Юлія Вовк пояснює, що окремий виклик для громади — підтримка ветеранів і ветеранок, які після лікування чи реабілітації не мають родини поруч або не можуть одразу повернутися додому. У таких випадках людині потрібне не лише місце для проживання, а й доступ до медичної допомоги, соціальних послуг, супроводу з документами та побутової підтримки. За словами посадовиці, у Кропивницькому вже є фахівці супроводу в медичних закладах, а управління охорони здоров’я працює над створенням служби для довготривалого перебування таких людей у лікарні.

«Є ситуації, коли ветеран повернувся і залишився один: родини поруч немає, людина маломобільна, а їй треба приготувати їжу, купити продукти чи ліки, оформити документи. Ми тоді підключаємо заклади охорони здоров’я, фахівців супроводу. Але потрібні й комунальні заклади, де людина могла б отримати і медичну допомогу, і соціальні послуги», — пояснює Юлія Вовк.

Яна Пшеніцина додає, що Кропивницькому бракує окремої підтримки ветеранського бізнесу, Ради ветеранів при міській раді та безбар’єрності частини установ. За її словами, саме ветерани й ветеранки мають брати участь у процесі ухвалення рішень, бо вони найкраще розуміють, де система не працює.

Що можуть взяти інші громади з досвіду Кропивницького

Досвід Кропивницького ще формується. Частина рішень уже працює, частина — лише в планах або потребує посилення. Але з цього прикладу інші громади можуть взяти кілька практичних кроків.

І головне — оцінювати роботу не кількістю заходів у звіті, а тим, чи людина реально отримала допомогу.

«Ми маємо знайти шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми, підтримати, допомогти знайти своє місце у громаді, прибирати барʼєри на шляху реінтеграції. Людина встала на захист суспільства, пожертвувавши своїм цивільним життям, здоровʼям. Тому ми зацікавлені в тому, щоб ветерани і ветеранки по поверненню не закривалися в собі, а впливали на позитивні зміни в громаді, ініціювали їх, працювали і відчували, що навколо — всі свої», — наголосила Юлія Вовк.

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.