За хтивки не судитимуть? Як в Україні пропонують змінити Кримінальний кодекс щодо порнографії
Суди, зокрема і на Кіровоградщині, за надсилання інтимних фото між дорослими і зберігання дитячої порнографії призначають однакові покарання. Попри те, що шкода від цих дій геть різна. 14 липня 2026 року Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроєкт №15294, який має нарешті розмежувати одне від іншого. Пояснюємо, що не так із чинним законом, і як саме в Україні пропонують декриміналізувати порнографію.
За хтивку — кримінальна відповідальність
В поки що чинній редакції стаття 301 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за збут чи розповсюдження зображень і творів порнографічного характеру — за це можуть оштрафувати або обмежити волю строком до трьох років.
Під цю статтю підпадає як публічне розповсюдження порнографії, так і надсилання хтивки (інтимних фото або відео із зображенням власного тіла) між дорослими людьми за взаємною згодою. Та навіть за збереження власних інтимних фотографій на своєму телефоні можна понести кримінальну відповідальність.
Так, у травні 2026 року Уманський суд оштрафував на 17 тисяч гривень інкасатора — лише за те, що під час обшуку на його телефоні виявили одне порнографічне зображення. Людина його не надсилала і не поширювала.
Інша частина статті 301 ККУ передбачає відповідальність за розповсюдження порно серед неповнолітніх — за це покарання варіюється від того ж штрафу до п’яти років позбавлення волі.
Водночас якщо ви повторно надіслали хтивку, або ж повторно розповсюдили порно серед неповнолітніх — і в тому, і в тому разі відповідальність однакова: від трьох до семи років за ґратами.
Збут чи виготовлення порноматеріалів за участю дітей винесено в окрему статтю — 301-1. За зберігання передбачено від пробаційного нагляду до шести років позбавлення волі, за виготовлення — до 12 років за ґратами.
Через те що ті самі хтивки, надіслані в особистих повідомленнях інтимним партнерам, у Кримінальному кодексі стоять в одному рядку з примушенням до виготовлення порноконтенту, подекуди траплялися голосні судові рішення.
Так, у липні 2023 року соцмережі сколихнув вирок суду жінці, яка надіслала свої інтимні відео чоловіку. Звідки у правоохоронців з’явився доступ до особистого листування двох дорослих людей — у суді не оголошували.
З іншої сторони, за поширення та зберігання порнографії за участі дітей, що справді є суспільно небезпечним, дають такі ж умовні терміни, як за надсилання хтивки іншій дорослій людині.
Наприклад, у червні 2026 року суд оголосив вирок жителю Новоукраїнського району на Кіровоградщині. Його визнали винним у тому, що він надіслав фотографії (які експерти визначили як порнографічні) через Viber кільком дорослим людям. За це йому призначили 3 роки позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки та конфіскували мобільний телефон, з якого той здійснив «злочин».
А у лютому 2026 році у Знамʼянці на Кіровоградщині судили місцевого мешканця за те, що він завантажив і зберігав на телефоні порнографічні матеріали із зображенням сексуальної експлуатації дитини. За це йому призначили таке ж покарання — 3 роки позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки, а також конфіскували телефон.
Декриміналізувати хтивки, посилити відповідальність за дитяче порно
Намагання осучаснити норми законодавства щодо порнографії у Верховній Раді тривають вже кілька років.
У серпні 2023 року у Верховній Раді підготували законопроєкт, яким пропонували зміни до криміналізації порнографії в Україні. В тому проєкті пропонували декриміналізувати ввезення, виготовлення, збут, зберігання та розповсюдження порнографії, участь в якому беруть виключно повнолітні, які надали на це згоду.
«Давайте розвантажимо правоохоронні органи від “контрольних закупівель” у вебкам-моделей. Маємо для них купу інших амбітних задач», — прокоментував тоді один з ініціаторів законопроєкту, нардеп Ярослав Железняк.
І пізніше підкреслив, що йдеться саме про декриміналізацію, а не легалізацію:
«Це саме декриміналізація порно. Це не “легалізація порно” — воно легалізоване, і ми вже як пару років як мільйони податків з того ж самого OnlyFans збираємо».
Показовим є і те, що чинний закон про заборону будь-якої порнографії фактично створює підґрунтя для корупційних схем. Наприклад, Офіс Генерального прокурора за оперативного супроводу СБУ викрив схему прикриття мережі так званих «порноофісів» у трьох областях — Івано-Франківській, Тернопільській та Житомирській.
За даними слідства, керівники територіальних підрозділів поліції за щомісячну «абонплату» у 20 тисяч доларів не вживали жодних заходів реагування і завчасно попереджали про перевірки. Посередником у схемі був водій одного із заступників Міністра внутрішніх справ.
Та проти ініціативи декриміналізувати порно ще раніше висловлювався очільник Національної поліції України Іван Вигівський.
«Якщо брати позицію Національної поліції та інших правоохоронних органів, то ми не підтримуємо такої ініціативи. Про це ми інформували комітет ВРУ. Цей законопроєкт потребує доопрацювання і прямо суперечить деяким законам», — заявив він в інтервʼю «Українським новинам».
Тож хоч законопроєкт №12191 «щодо вдосконалення його окремих положень про кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності» пройшов розгляд у відповідних парламентських комітетах, але у травні 2026 року так і не набрав потрібної кількості голосів у Верховній Раді.
На противагу йому на початку червня 2026 року зареєстрували інший законопроєкт — за номером 15294 «щодо посилення відповідальності за виготовлення і розповсюдження дитячої порнографії». Він по суті має ті ж засади щодо декриміналізації порно, проте передбачає жорсткіші варіанти покарання за порно з участю дітей з відповідними змінами до статей 301–303 Кримінального кодексу України.
Проєкт закону Верховна Рада підтримала у першому читанні 231 голосом «за» 14 липня 2026 року.
Головна зміна у проєкті закону стосується статті 301. Зокрема декриміналізувати ввезення, зберігання, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних матеріалів, якщо вони призначені виключно для повнолітніх людей.
Простіше кажучи: якщо дорослі люди за взаємною згодою створюють або обмінюються такими матеріалами між собою — це більше не має вважатися злочином. Адже тут немає потерпілих чи якоїсь шкоди суспільству. І таким чином знімається один з корупційних ризиків, адже правоохоронці не матимуть важелів для шантажу тих же вебкам-моделей.
«У більшості країн світу виготовлення та розповсюдження порнографії на побутовому рівні повнолітнім особам, а саме в особистих мотивах, не є суспільно небезпечним», — йдеться у пояснювальній записці до законопроєкту.
Водночас цей законопроєкт суттєво посилює відповідальність за дії, які справді становлять суспільну небезпеку. За виготовлення, збут чи розповсюдження порнографічних матеріалів без згоди людини, зображеної на них. Тобто за так звану «порнопомсту», коли, наприклад, людина розповсюджує інтимні відео партнера чи партнерки без згоди, або створює за допомогою штучного інтелекту порноконтент із зображенням реальної людини — за це доведеться відповідати у суді.
В чинному законодавстві за збереження порнографії із зображенням дітей максимальним покаранням є позбавлення волі на шість років. У проєкті закону пропонується підняти цей термін до семи років.
Окремо виділяються і посилюються санкції за збут або розповсюдження порнографічних матеріалів неповнолітнім. За це законопроєкт пропонує внести покарання до п’яти років позбавлення волі, за ті самі дії щодо малолітніх — від трьох до семи років.
Водночас посилюються покарання і за статтями 301-1 і 301-2 Кримінального кодексу, які стосуються безпосередньо дитячої порнографії: максимальне покарання за найтяжчі форми цих злочинів може сягати 15 років позбавлення волі.
У законодавчій ініціативі пропонують посилити відповідальність за звідництво й утримання місць розпусти із залученням неповнолітніх (стаття 302 ККУ) та за втягнення людей у проституцію (стаття 303 ККУ), чи примус до створення порнографічного контенту.
Законопроєкт №15294, ухвалений у першому читанні — ще не є законом. Після голосування депутати мають право подавати поправки. Далі відбудеться голосування у другому читанні, після якого документ підписує голова Верховної Ради, а потім — президент. Лише тоді закон набуде чинності.
Раніше «Гречка» пояснювала, які ризики закладені у проєкт нового Цивільного кодексу України, який Верховна Рада ухвалила в першому читанні у квітні 2026 року. Таке рішення викликало обурення в українському суспільстві, і в містах країни пройшли мітинги. У липні 2026 року громадські організації запустили флешмоб #НеДоброзвичайний.
