Кохання, що знекровлює, виснажує і вбиває: про роман “Курва” Христини Лукащук

Купувала цю книжку, тому що 2011 року, вона стала лавреатом премії «Коронація слова», а я неодмінно скуповую все, що було відзначено на цьому конкурсі. І зізнаюсь відверто, не чекала від цієї книжки нічого особливого, хоча назва зачепила. То ж має бути логічним, що будь-якій дівчинці має сподобатись назва «Курва», якщо вона, звичайно, нормальна і симпатична, а не якась закомплексована ханжа)

Передмову до «Курви» писала моя улюблена кобіта, яскрава, скажена і шалено талановита Ірена Карпа. Їй сподобалось. «Ти читатимеш цей роман на одному подиху» – заявляє Карпа. Так і відбулось. Я ковтнула книжку за вечір. І мені також сподобалось. Завжди здогадувалась, що ми з Карпою однієї крові.

Сюжет роману Лукащук – буденний. Гарна жінка, яка закохалась в одруженого чоловіка, який також закоханий в неї до нестями (але ж він, блін, одружений), їх роман триває вже кілька років, а розв’язки не видно. «Одне на двох у нас тільки кохання, що знекровлює, виснажує і забирає всі сили».

Виявляється це страшенно важко, отак кохати, коли це заборонено, коли всі засуджують, коли отой єдиний, ніколи не стане твоїм єдиним. А в неї все життя лише так. Один одружений змінюється іншим, і жінка ніби гарна, а от така засада: «Я ж бачу – нервується. Раптом мені стає прикро за нього – дорослого, самодостатнього, сильного чоловіка. Бере досада за себе, за свої почуття до нього. Він мене соромиться, бо інакше чого б озирався полохливо, як злодій…»

А ще книжка має досить багато неперевершених еротичних сцен. Настільки гарно прописаних, що мимоволі стає млосно від їх прочитання, закриваєш очі і уявляєш себе на місці героїні, але, звичайно ж, не з черговим її одруженим коханцем, а з кимось особливо близьким тобі… Дуже не часто в жіночих романах буває аж так захопливо гарно. «Еротика – ще не порнографія, але вже й не любовний твір, вона десь посередині. Твір Христини Лукащук – це еротика, яка вабить, а не відштовхує. Тут фізіологія не випирає на передній план» – таку характеристику роману дав геній української літератури Юрій Винничук, а йому, вже повірте мені, можна довіряти!

Книжка захоплює і до останнього хочеться вірити, що в Марти все складеться як найкраще. Це ж книжка, тут же має бути хеппі-енд… Але «Курва» виявилась якоюсь аж занадто життєвою, а в житті рідко буває «і жили вони довго і щасливо»… От і тут Марту замкнула в розжареній сауні дружина її чергового коханця, якась біснувата, дурнувата, замкнена у собі баба, яка не змогла вгледіти за своїм пристаркуватим жеребчиком і, чомусь, вирішила вкоцати не його, а ні в чому, окрім своєї краси і любові, не повинну Марту (сорі за надмірні емоції, просто мені так шкода героїню, вона така крутюча, а я як мале дівчисько вірю в казки і бажала Марті щастя, щастя і щастя, а тут така засада, блін…).

І найголовніше, що я винесла з роману – довкола купа заздрісних дуреп, які завжди назвуть тебе курвою лише за те, що ти гарна і стильно одягнена. І не дай Боже, чоловіки озиратимуться тобі вслід! Тоді ти не просто курва, а останнє курвисько, і немає тобі прощення, і горіти тобі в гієні вогненній….

Матеріал із “Гречаного блогу” Олени Сінченко