«Соло на валторні», або в 75 дебютувати не пізно

12:42, 05 Червня, 2012

Свого часу наш земляк, письменник, удостоєний Державної премії імені Т.Шевченка Володимир Базилевський скаржився на журналістику, мовляв, та призвичаює до штампів. Як представниця цієї професії, не можу з ним не погодитися, і разом з тим не подивуватися свіжості й повноті слова журналіста з більш ніж сорокарічним стажем, іншого нашого земляка, заслуженого журналіста України Броніслава Куманського. Нещодавно я, щира прихильниця публіцистичного таланту Броніслава Петровича, відкрила його для себе, як автора художнього твору, про що з радістю повідомляю іншим його шанувальникам. У свої 75 років, Броніслав Куманський наважився на відважний, як на мене, крок – почати освоювати літературну ниву не в дослідницькому, а в практичному плані. Нещодавно він став автором своєї другої, цього разу художньої книги – «Соло на валторні», яку мала за честь прочитати однією з перших.

Вже сама назва обіцяла мені цікавий вечір у товаристві гарного відточеного слова. Врешті-решт, так і сталося: 95 сторінок повісті я прочитала практично на одному диханні за вечір, якщо не рахувати кілька годин після опівночі. Але це було зовсім не складно, навпаки книга настільки захопила, що відірватися, і лягти спати не дізнавшись, чим закінчилися походеньки головного героя на прізвисько Пендель, вже була не в змозі. Тут я поступлюся своїми враженнями рядкам із книги, бо вони краще за все представлять книгу читачу. Тому, коротко переповівши, зміст повісті, просто процитую свої улюблені місця.

Отже, повість розповідає про життя Веселих Потебеньок – українського містечка шістдесятих-сімдесятих років минулого століття. За наведеними в повісті топонімами багато хто обов’язково впізнає у Веселих Потебеньках райцентр Олександрівку. Описуючи життя Веселих Потебеньок, автор розповідає багато спільних для таких маленьких провінційних містечок речей. Наприклад, про традицію давати один одному прізвиська, аби не плутатися серед однакових прізвищ.

«Прізвиська уточнювали, хто є хто. Це, як у Росії: там графів Рум’янцевих  – хоч греблю гати. Та коли говорили «Граф Рум’янцев-Задунайський», то відразу ж розуміли: мова йде про полководця, який воював з турком. Ніхто з мешканців містечка на прізвиська не ображався, хіба що завуч Мамалига, який вважав, що це не до лиця учителю та ще й заступнику директора школи». «Знали в Потебеньках Карася – завзятого рибалку, Вишкварку – крикливу перекупку, Дзигу – дрібненького вертлявого чоловічка, Вершу…» Головний герой – Сашко Шмиголь – отримав прізвисько Пендель після того, як під час футбольного матчу, в звичній для потебеньківців манері перекручувати незрозумілі їм іншомовні терміни, оголосив на ввесь стадіон замість «пенальті»  – «пенделя»…
Головний герой Броніслава Куманського за деякими рисами нагадує героя Івана Олексійовича Гончарова – Іллю Ілліча Обломова – тільки з простого народу і з глибокої провінції. Але й характерних тільки для нього, індивідуальних рис у героя Броніслава Куманського вистачає. Його не можна назвати позитивним або негативним персонажем, бо в ньому, як і в більшості з нас, є всього потроху. Однозначно його можна назвати – «не путьовим». Ця риса характеру Пенделя не раз стає першопричиною різних історій, в які він потрапляє, і які автор розповідає з притаманним йому почуттям гумору, чим не раз змушує посміхнутися, а то й відверто реготати. Та й серед знайомих Пенделя чимало колоритних і яскравих персонажів. От хоча б місцевий журналіст Дон Педро, між іншим, прототип і нині живого-здорового майстра пера зі слабкістю до гіперболізації. Автор без найменших прикрас переповів читачу реальну історію, як свого часу до його колеги по цеху прилипло таке прізвисько. Напередодні Дня журналіста детально зупинитися на цьому уривку – сам Бог велів, не для того, аби висміяти свого колегу, а, швидше, для того, аби застерегти інших.
«В районній бібліотеці проходив літературний вечір, присвячений трагедії Чилі. Лушпаєнку доручили написати звідти розширену інформацію прямо в номер. Микола Давидович вичитав її, і вже хотів підписати до друку, але його насторожила одна фраза. «Після доповіді й виступів учасників художньої самодіяльності Л.Василенко прочитав вірші чілійського поета Педро Скунцо.» Він підняв трубку і зателефонував директору бібліотеки Бабію:
– Кого там у тебе читали на вечорі?
– Петра Скунця. А що?
Микола Давидович поклав трубку і, поправивши речення, покликав Лушпаєнка:
– Слухай ти, Дон Педро. Коли береш інформацію, то добре слухай, що там говорять і кого називають. І, між іншим, газетяреві не зашкодить час від часу щось читати…»
Або ще один мій улюблений момент: «Наступної передачі з районного радіо голосом Пенделя прозвучало: «Сьогодні нашому шановному начальнику райвідділу міліції підполковнику Петру Кириловичу Кононенку виповнюється 51 рік. Для нього передаємо пісню, якою дружній колектив охоронців правопорядку вітає свого керівника. Звучить улюблена пісня Петра Кириловича «Ой ви, гуси. До свидания».  Хвилин через п’ятнадцять у редакційний двір в’їхав міліцейський «бобик». І розлючений Кононенко влетів у кабінет редактора. А справа була ось у чому. Начальник міліції дуже любив паштет із гусячої печінки і розводив удома печінкових гусей. Цієї ночі хтось їх викрав із його сараю. Злодій виявився не без гумору, бо перед тим послав на адресу редакції отого самого листа».
І до чого тут такий вишуканий інструмент, як валторна, що фігурує в заголовку, і налаштовує читача, як мінімум, на історію про провінційного митця? Річ у тім, що головний герой був хоч і не митцем, але вельми творчою людиною. Творчість ця проявлялася у вигадуванні різних небилиць, що часто були відвертою брехнею, яку головний герой часом плутав із реальністю. Так трапилося і з валторною, яку сільському хлопцеві довелося почути під час служби в армії і, яка вразила навіть таку не надто тонку і глибоку людину, як Пендель. Тож одного разу він видав бажане за дійсне, збрехавши про свою майстерну гру на валторні, що коштувало спокою ініціативному завбудинком культури. Божественна музика валторни стала останнім, що чулося невиправному шолопаю і пияці в цьому житті.
В кінці повісті читачеві вже буде не до сміху. Хоча він не те, що сумний, але змушує багато над чим задуматися, глибше зазирати в людські душі. Зрозуміти, що люди опиняються на узбіччі суспільства з різних причин. Можливо, переглянути своє ставлення до декого з них… Майстерно ж описані автором характери героїв допоможуть впізнати пенделів, лушпаєнків, нюрок серед нас.

Літературний дебют Броніслава Куманського з фінансових причин вийшов незначним накладом, більшу частину якого автор роздав своїм шанувальникам і друзям. Однак інша частина доступна більш широкому загалу. Книгу можна придбати у відділі української книги на другому поверсі супермаркету «Сільпо» (колишнє УТО).

Наталя КРАВЧЕНКО

Останні новини по темі
Під Верховною Радою міліція застосувала газ.(ВІДЕО.ФОТО) (Оновлено)
Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Під Верховною Радою міліція застосувала газ.(ВІДЕО.ФОТО) (Оновлено)
Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.com.ua 5 червня в Кіровограді захищатимуть мову!
5 червня в Кіровограді захищатимуть мову!
Читайте також

Сьогодні, 26 лютого, у Кропивницькому повідомили про смерть місцевого 32-річного блогера Юрія Ворожка. На момент смерті він був на тренуванні в одному із спорткомплексів міста....

18:07, 26 Лютого, 2024

Громади Кіровоградщини повідомили про загибель воїнів-земляків на фронті.

16:57, 26 Лютого, 2024

Сьогодні, 26 лютого, на Кіровоградщині була оголошена повітряна тривога, водночас у сусідніх областях її не оголосили. Як виявилося, це через ворожий безпілотник, який виявили н...

16:46, 26 Лютого, 2024