Що розповіло Цибулеве
Уже й літо закінчилося, а “Гречці” одні мандри в голові. Пропонуємо вам прецікавий звіт про мандрівку до Цибулевого наших друзів (яких ви неодноразово могли бачити на поетичному слемі)
Мандруймо, бо ми того варті!
Хто куди, а ми – до Цибулевого. Щоб уперше (а дехто вже й учертверте) пройтися Мамаєвим яром, напитися аж солодкої – такої кришталево чистої води з гайдамацької криниці, на власні очі побачити сліди поселень іще черняхівської доби… – словом, зануритися в історію.
Звичайно, кожне село має свою історію, але в Цибулевого вона своя – насичена, якась аж соковита, особливо коли про минувшину дізнаєшся від людини, яка справді цим живе. У цьому нам пощастило: пан Володимир Возняк, житель с. Цибулеве, не лише гостинно нас приймав, долучався до наших посиденьок біля вогнища, але й сам провів екскурсію, показав і чудові степові краєвиди, і місцеві історичні пам’ятки, і пояснив особливості проведення археологічних досліджень, здійснив із нами екскурс у геологічне минуле регіону…
Справді, багатюща земля ця колись буяла життям! Тепер же за селом лишилися тільки сліди – монети, кремені, черепки, залізний гак, прикраси і ще багато всіляких дрібничок, які ми знаходили просто неба на полі, на дорозі… Кажуть, особливо багато таких знахідок трапляється там, де стояли хати колись, аж на початку першого тисячоліття, і ці місця – як сонячні плями на зораній землі – і досі видно. Так здаля, якщо підключити уяву, можна побачити навіть вулички древнього поселення: там кузня була, там гончар жив, а на тій он вулиці весілля справляли… А тут, кажуть, отаман Хмара на своєму коні блискавкою пролетів, та так поспішав, що аж у нього від сідла скринька з грішми відскочила – справжнім скарбом стала (для істориків). Як послухаєш таких розповідей, то хочеться співати, пісні самі згадуються, вони ніби висновуються тут із самого повітря й сонця. Тож ми й співали. І віршували. І фотографували.
А ще, безумовно, чарувало нас передосіннє таємниче нічне небо, на якому, наче пензлем, хтось хмарки розмазав і місяць приліпив, і тоді він пускав своє проміння просто крізь молоко туманцю, що розливався берегами Інгульця, поволі занурюючи в себе й наш намет, вогнище і витісняючи з наших думок і серць міську метушню.
Тут кожен очистився Сонцем, ватрою, дощем і вдихнув справжньої свободи, – недаремно вона тут конденсувалася цілими століттями…
Додому поверталися ми вже якимись іншими, справді чистішими. А за два дні таборівки згуртувалися так, неначе пробули там не один тиждень. Можливо, так відбувається через те, що в подібних умовах легко бути справжнім і щирим – самим собою. А якщо ви подорожуєте з гарною компанією, з однодумцями, то це взагалі чудово. То і є справжнє ЖИТТЯ, і тоді дійсно відчуваєш його вповні!
У Цибулевому гарно, і люди там добрі! Цікаво, звідки – чи не зі своїх криниць – черпають вони спокійну й мудру щирість! А криниць у Цибулевому на диво багато – майже біля кожного двору, і такі різні! Кажуть, криниця – то символ духовності, що з’єднує небо із землею, минуле з теперішнім і майбутнім…
Ця подорож стала для нас прекрасним завершенням літа. Хоча поки ще не пізно, то треба ще кудись гайнути, адже наш край такий багатий на чарівні й цікаві місця, де можна відпочити з користю й задоволенням і духовно збагатитися!
