У Мюнхені знову поглумилися над Україною
Не встигли українці всього світу відійти від усвідомлення факту осквернення могили лідера ОУН-Б Степана Бандери, як у тому ж Мюнхені (Цеппелінштрассе, 67) залили червоною фарбою меморіальну дошку Ярославу та Славі Стецько. Прикра НП у столиці Баварії, як на зло, сталося перед вильотом канцлера Ангели Меркель до Києва.
Ярослав Семенович Стецько у 1941-му був першим заступником Бандери в Організації українських націоналістів. Уродженець Тернополя разом зі своїм босом проголосили 30 червня “Українську державу”, непідконтрольну Гітлеру. Якщо Бандеру за це помістили під домашній арешт і потім відправили до концтабора Заксенхаузен – зі Стецьком спробували вчинити простіше. 9 липня 1941 у Львові на головного організатора “Українських національних зборів” було скоєно збройний напад невідомого, загинув водій, Стецько ж, глава уряду УР, не постраждав. Наприкінці 41-го Стецька усе ж запроторили до Заксенхаузена, де, крім його соратника Бандери, утримувалися й інші відомі політичні персони. Звільнився пан Ярослав у 1944-му.
З 1946 року Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), яким керував аж до своєї смерті в 1986-му.
Після цього АБН вибрав своїм ватажком дружину Стецько Ганну Євгенію Музику, яка на знак поваги до пам’яті померлого чоловіка і соратника змінила ім’я та прізвище на Ярославу Стецько. Пані Ярослава після кількох десятиліть життя в еміграції переїхала в Україну ще до ГКЧП і проголошення своєї Батьківщини незалежною державою. У 1992-му на базі ОУН-Б Ярослава Стецько створила Конгрес українських націоналістів (КУН). Ця партія існує донині і регулярно бере участь у всіляких виборах.
З 1997 року Ярослава Стецько працювала у Верховній Раді, куди вперше обралася завдяки довиборам в Івано-Франківській області. Будучи найстаршим за віком депутатом українського парламенту, пані Стецько двічі – 14 травня 1998 та 14 травня 2002 року – приводила до присяги депутатів ВР. Померла у 2003-му в Мюнхені, похована на Байковому кладовищі в Києві.
Наругу над меморіальною дошкою видних діячів націоналістичного руху глава парламентської фракції “Свобода” Олег Тягнибок приписав у своєму Twitter “московським вандалам”.
У журналіста “Гречки” є інше припущення щодо цього. Справа в тім, що Ярослав Стецько в молоді роки мав славу невиправного антисеміта. 25 червня 1941 Я. Стецько у своєму листі-звіті С.Бандері писав: «Створюємо міліцію, яка допоможе прибирати євреїв», українську міліцію для «усунення жидів». У заяві ж Стецько в якості керівника самопроголошеної “Української держави” говорилося буквально наступне: «Москва і жидівство – це найбільші вороги України. Вважаю головним і вирішальним ворогом Москву, яка владно тримала Україну в неволі. І, менше з тим, оцінюю ворожу і шкідницьку волю жидів, які допомагали Москві закріпачувати Україну. Тому стою на позиціях винищення жидів і доцільності перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства, виключаючи їх асиміляцію».
Тому на місці пана Тягнибока я б не надто поспішав з визначенням національної приналежності мюнхенських вандалів.
Олег БАЗАК
