У Кропивницькому після зимівлі випустили на волю 8 кажанів (ВІДЕО)

Методист лабораторії ЗНО обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Ксенія Ліснічук та її чоловік Олег, інженер комп’ютерних систем цієї ж установи з Кропивницького, прихистили 30 кажанів, які серед зими опинились в небезпеці.

– У середині грудня минулого року на роботі міняли вікна і будівельники відшукали сплячих кажанчиків. Перших 23 знайшли у п’ятницю і у неділю я вже відправила їх до спеціалістів у Харків. У понеділок будівельники принесли знов, але лише 7 кажанів.

Я подумала, що так вони мені їх через день приноситимуть, зберу всіх і тоді відправлю, бо знайти машину для цих передач досить важко, – розповідає Ксенія.

Поки закінчувався ремонт, у харківський “Центр реабілітації рукокрилих Фельдман Екопарк” передали 640 кажанів з Полтавської області і близько 900 з інших регіонів України.

– Вони були перевантажені і як виключення попросили, щоб перезимували у нас. Корм пообіцяли висилати Новою поштою, а з мене лише оплата доставки. Довелося купили ювелірні ваги щоб зважувати кажанів. Окільцювали й стали бачити хто де, вести організовані записи, відділили слабших від сильніших. У них були різні режими зимівлі: менших годували довше, а інші вже спали, – пригадує Ксенія Ліснічук.

В усьому Ксенію підтримував чоловік, взявши на себе левову частку роботи по догляду за новими домашніми улюбленцями. Діти також не лишились байдужими до знахідки.

– Діти одразу сприйняли з цікавістю, не боялися, лізли гладити. Коли ми не бачили, Маша відкривала коробку з кажанами та гладила їх, а у Міші ті ювелірні ваги – улюблена іграшка. Буде нам зміна.

Чоловік не лише підтримав, але й робив більшу частину роботи. Бувало, я засинала, а коли просиналася, то вони були вже погодовані. У Олега більше терпіння й він спокійніший. Найактивніших кажанів, які кусалися й весь час хотіли вирватися, погано їли бо думали як політати по кухні нашої однокімнатної квартири, я залишала йому, – розповідає Ксенія.

За чотири місяці зимівлі, з кажанами траплялись різні пригоди. Одного разу вони втекли з коробки під час годування:

– Коли вони на відгодівлі, то потребують кімнатної температури, одного разу двоє втекли з коробки. Вони ж стадні, по одному не літають. Шукали ми їх і не знайшли. Погодували 5-х і лягли спати. Я перед сном заглядаю в телефон хвилин 15, навіть якщо лягаю у 3. І знайди – прилетіли на світло телефону!? Стали битися у зачинені двері спальні, намагаючись протиснутися. Я могла схопити за крило з тої сторони, але злякалася – а що як відкрию двері і вони обоє в мене вчепляться на радощах, а світло не включу, бо троє в кімнаті сплять. Розбудила чоловіка, пішли шукати – поховалися. Знайшли одного на дверях на рушнику, нижче другий сидів – дружбани, де перший там і другий. Погодували і з чистою совістю о 3.30 лягли спати, а на роботу о 8.00.

Пізніше до семи Нетопирів середземноморських додалась дозірна, або руда вечірниця. Її знайшли в Долинській та передали автобусом родині Ліснічуків.

– У Фейсбуці звернулась жінка з Долинської, яка повідомила, що знайшла Руду вечірницю, яка сиділа на білизні, що сушилась. Надворі було – 10 градусів. Долинчанка прихистила цю мишку, зробила їй люксові умови, але у неї вдома дев’ять котів… То ж перебування кажана там було неможливим, – розповідає Ксенія Ліснічук.

Минуло чотири місяці, весь цей час в родині дбали про рукокрилих, годували, зважували, кільцювали і нарешті, коли температура повітря надворі в нічний час піднялась, їх випустили в природне середовище. На перший “випуск” прийшли друзі родини Ліснічуків, пересічні кропивничани, журналісти.

Подробиці дивіться на відео:

“Взагалі після випуску немає якоїсь ейфорії чи особливої радості, а тим більше гордості. Якось сумно і пусто. Так, мороки менше, але ми звикли. Це був певний ритм життя, відповідальність, наша значимість для кажанів”, – підсумувує Ксенія Ліснічук.