“Сталінобус” для влади
Привид бродить Запоріжжям, привид сталінізму. І гуляє він не тільки містом колишньої козацької вольниці, а й подався в деякі інші “города и веси”. Києвом он уже вдруге пронесли парсуну кривавого диктатора. У Севастополі запустили “сталінобус”, котрий, щоправда, на маршрут так і не вийшов, і збирають гроші на пам’ятник тому ж таки вождю. Орли сумнозвісної дивізії імені Дзержинського чіпляють на поношені мундири ордени Сталіна, якими їх нагородила лідерка російської Партії єдності і миру Сажі Умалатова (в транскрипції Петра Осадчука – УмаМаловатова).
Ветеран, очевидно НКВС, запевняє перед телекамерою, що “репрессий при Сталине не было” и тут же додає: “Да, мало врагов народа тогда расстреляли”, юний член ЦК КПУ Євгеній Царьков збирається поставити пам’ятник Сталіну і в Одесі, хоч що знає цей пацан, котрий народився більш як за двадцять років після смерті свого кумира, про сталінські часи?..
Запорізькі комуністи поставили поруч із погруддям Сталіна пам’ятник Зої Космодем’янській – відважній партизанці, закатованій фашистами. Вибір розрахований на те, що противники захисників сталінізму тепер не посміють посягнути на монумент “вождя всіх народів разом”, оскільки Зоя в свідомості багатьох людей старшого віку уособлює героїчну боротьбу з фашизмом. Хоча сьогодні знаємо про її подвиг набагато більше, ніж у радянські часи, і якщо й ставити фігуру московської школярки на постамент, то хіба що пам’ятника жертвам сталінізму. Бо історія цієї московської школярки, а з початком війни партизанки, далека від описаної пресою і Маргаритою Алігер у її поемі. Правда полягає в тому, що ось таких вісімнадцятирічних дівчаток направляли в тил ворога, щоб вони не тільки самі там гинули через недосвідченість, а й прирікали на загибель мирних радянських людей – стариків, жінок, дітей. Згадаймо, яке завдання мав загін, де перебувала Зоя, – палити помешкання підмосковних селян, щоб не було де квартирувати німцям. Адже 17 листопада 1941 року вийшов наказ Верховного головнокомандувача за № 428, яким наказувалося позбавити “німецьку армію можливості розташовуватися в селах і містах, вигнати німецьких загарбників із усіх населених пунктів на холод у поле, викурити їх із усіх приміщень і теплих сховищ і примусити мерзнути під відкритим небом”, для чого “руйнувати і спалювати дощенту всі населені пункти в тилу німецьких військ на віддалі 40-60 км углиб від переднього краю і на 20-30 км вправо і вліво від доріг”. А що самим мешканцям цих сіл і міст після того не буде куди дітися у лютий мороз, вождю було байдуже.
Напевне запорізьким шанувальникам Йосипа Віссаріоновича доречніше було б поставити поруч з ним не партизанку Зою, а піонера Павлика Морозова, на прикладі якого в країні було виховано цілу плеяду юних стукачів.
Читайте повністю в свіжому номері “Нової газети”.
Броніслав Куманський
Фото звідси
