Юрій Журавель: «Як мурахи – санітари лісу, ми – асенізатори української естради»

У вашого гурту досить оригінальний стиль музики – рокабілі . Не всі розуміють, що це, але багатьом подобається)))…

Виходить так , що ми граємо не в рокабілі, а в украбілі. Такий собі автентичний стиль. Однією із складових в рокабілі є американське кантрі й негритянський ритм-н-блюз. Американське кантрі ми замінили українським фольклором. Таким чином, стали засновниками стилю украбілі. Також можу сказати, що ми є флагманами цього стилю в Україні. Під нашим прапором виступає вже досить багато молодих українських гуртів. До речі, починаючи з 2004 року, кожної весни в Києві проводиться фестиваль рокабілі під назвою «Украбілі-вибух».

Розкажи детальніше нам про нього

На цьому фесті збираються не тільки українські гурти, а хедлайнерами є європейські й навіть американські виконавці. Приїздять до нас також гості із Санкт-Перербургу, Москви, Єкатеринбургу, з Білорусі. Зараз «Украбілі-вибух» налічує більше трьох тисяч глядачів. Це не просто випадкові люди, а вже справжні фани рокабілі, украбілі, які знають, за чим вони сюди приїздять. Зазвичай фестиваль відбувається ближче до Всесвітнього дня рок-н-ролу, який відмічається 12 квітня. А через тиждень проводиться сам фестиваль. Це обумовлено тим, що гурти спочатку відзначають День рок-н-ролу в себе вдома, а потім приїздять до нас.

Ваш гурт має досить цікаву назву – «Ot Vinta»…

Так. І багато хто нам закидає: чому такий український патріотичний гурт має російську назву? Цьому є багато пояснень: як дратівливих, так і серйозних. Одна з версій – назва повинна бути зрозуміла ворогам )))) А якщо серйозно, то ми всі є вихідцями театру-студії «Від ліхтаря», яка існувала в Палаці дітей та молоді (м.Рівне ). У ті часи назва була спочатку російською – «От фонаря», потім – «Від ліхтаря», а ми у свою чергу почали називатися «От Вінта». Першою серйозною роботою стало музичне оформлення до дитячої вистави «Пеппі – довга панчоха».

Навесні «Ot Vinta» презентували свій новий альбом «Потом і кров’ю». Як просувається його реліз? Соціальні мережі допомагають у цьому?

Як би там не було, але альбоми як продавалися, так і продаються дуже-дуже погано. Причина в тому, що людям краще й легше їх скачати. Разом з тим на концертах народ залюбки купує диски скоріш за все як сувенір, щоб залишити щось на пам’ять. Або потримати в руках щось реальне, на чому можна поставити автограф. Тобто перш за все розповсюдження альбому йде на концертах. У будь-якому випадку я поважаю людей, які знаходять час і гроші й купують ліцензійні диски українських гуртів. Не просто качають, а й підтримують нас, показують свою прихильність, те, що їм подобається наша праця. Людина, яка нічого сама в житті не виробляє, ніякого інтелектуального продукту, не відчуває, що робить щось погане, беручи пісні, фотографії чи то ілюстрації без згоди автора. Поки ти сам не будеш на місці виробника, не зрозумієш, як це важко. Це як сідаєш за кермо автівки, а потім набагато обережніше переходиш дорогу.

Який свій альбом вважаєш кращим/ комерційно успішнішим ? Що саме є критерієм успішності альбому?

Якщо я роблю ставки на пісні, які мені подобаються, то вони зазвичай не є комерційними. Але для мене, наприклад, дуже приємно, коли мій друг розповів, що коли він слухав «Баладу про сіль», то в нього мурашки по тілу йшли. Ось це для мене успіх. Є пісні, які чіпляють за живе. Не просто підривають людей потанцювати, а й чіпляють за душу, змушують подумати. Але разом з тим є й комерційні хіти. Є пісні, які на концертах із перших акордів починають підспівувати. Вони стають уже відомими й переспівуються із задоволенням. У будь-якому випадку вони мають право на існування.

У вас така запальна, позитивна музика…Хто є її автором?

Зазвичай ідея приходить мені в голову. Хлопці в мене зовсім молоді й недосвідчені в написанні пісень, але саме аранжування в будь-якому випадку ми робимо разом. Ну і крім того, існують так звані кавер-версії на відомі пісні, наприклад, до цього альбому ввійшла пісня Василя Гонтарського «Шіді-ріді». Знову ж таки готуємо обробки українських народних пісень, пісень The Beatles і тому подібних.

А яка музика звучить навколо тебе поза сценою і студією?

У машині (у мене відкритий «Вранглер») я нічого, крім AC/DC, слухати не можу. Вважаю, що для водіння автомобіля це найкраще музло. Також мені завжди подобалися Brian Setzer, Bill Haley,
старі рокабілі від Elvis Presley , John Sinclair . Знову ж таки панк. Із нових колективів мені подобається Green Day, Offspring. Української музики я слухаю мало, але в будь-якому випадку дуже поважаю і люблю «Братів Гадюкіних». На мою думку, це гурт, який випередив час на років десять – п’ятнадцять. І тільки зараз до людей доходить, що вони втратили.

«Ot Vinta» активно гастролюють за кордоном. Як сприймають вашу творчість там?

Та нормально. Скажу так, що за кордоном нас дуже люблять, тим більше на фестивалях. Щоб представляти свою країну на подібних заходах, треба мати щось досить яскраве. На міжнародних фестивалях ми виграшно виглядаємо , дякуючи запальним мотивчикам, образам, костюмам та енергетиці, що йде від нас. Народ і так розуміє, як поводити себе на нашому концерті, навіть не розуміючи, про що співається. Незалежно від того, чи це рокабільно-украбільна тусовка, панк-збори чи етнофестиваль.

А хто працює над вашим сценічним образом?

Пояснень теж тут дуже багато є. Зараз у нас образ так званих «асенізаторів української естради». Як мурахи – санітари лісу, ми – асенізатори української естради. Асенізатор або сміттяр. Наприклад, у пісні «Опля-картопля» висміюється безглузде розтринькування народного бабла для якихось «грандіозних» проектів. Також є щось у костюмі космічне. Швидше за все – це збиральний образ.