Андрій Бондар: Нас відрізняє культура спротиву і свободи (ФОТО)

Ущерть заповнена зала у Grilla House, щира ромова про війну і культуру, творчість у час війни, блогерство, авторська декламація дотепних лірично-іронічних віршів із книги «Пісні, пісні» – такою запам’ятається кропивничанам зустріч із Андрієм Бондарем.

Письменник сказав, що до нашого міста завітав уперше, і що йому тут дуже комфортно.

Модерував захід громадський діяч, культурний менеджер Андрій Домаранський.

Андрій Бондар ділився своїми міркуваннями щодо творчості в час війни, ролі блогерства.

За словами письменника, у його особистому випадку, війна – абсолютно несприятливий час для творчості – тієї, яку потім називають головною.

«Єдине, на що може зараз вистачити сил – це на есеїстику. І то я зараз взяв паузу до зими з есеїстикою, не пишу, бо в мене є дуже великі міжнародні зобов’язання перед моїми замовниками з перекладів, – розповів письменник. – Творчість іде у Facebook, бо це автотерапія. Аналізуючи наші перемоги й поразки, дуже важливо писати, що я думаю. І для мене важливо бачити в темряві якісь просвітки».

Письменник порівняв масштаби своєї блогерської діяльності із діяльністю обласної газети:

«У мене не так багато, як у зубрів-мастодонтів Facebook, читачів, але є якась кількість – 30 000 + 5 000 друзів – як наклад облаcної газети. Наклад блогера. Якщо в газети реальний наклад, то в блогера трохи може бути приписаний. Тому що всі ці передплатники – це не значить, що вони читачі».

Розмірковуючи над роллю блогерства у висвітленні нинішньої ситуації, Андрій Бондар підкреслив, що якщо взяти до уваги його дописи у Facebook за 2013, 2014, 2015, 2016 роки, то вони здебільшого накладаються на сучасність. Тому, на його думку, блогерство – це шлях донести свою думку:

«Ми завжди попереджаємо про найгірше і набагато краще, ніж політологи. Просто нас ніхто не слухає».

На запитання модератора, чи готова сьогодні українська культура до війни, гість зазначив:

«Говорити про культуру окремо від інформаційного тла не можна. Мені подобається, що на Facebook назвали, яка у нас форма демократії в Україні. Це означає, що українська культура перемогла 24 лютого, перемогла, програючи всі ці вісім років перед тим, бо ми всі говорили, що Україна програє інформаційну війну. Після 24 лютого ми почали її вигравати. І знов-таки, за рахунок чого – за рахунок мемів в інтернеті. Ці меми стали міжнародними. Нарешті наші наративи українські через меми стали міжнародними».

Окреслюючи особливості цієї війни й готовність нашої культури до її осмислення, письменник підсумував:

«Це перша війна, яка ведеться в прямому ефірі. Кожен із нас знає, як виглядає ця війна».

Перевагою проти ворога в цій війні Андрій Бондар вважає те, що ми одразу ведемо літопис цієї війни, адже в такий спосіб ми дали світові можливість побачити росію в усій красі.

«Ми себе захистили і зброєю, і культурою, – сказав письменник. – Усі ці меми виростають з нашої культури. А що таке культура? Культура – це не етнографія, це не віночки і не шаровари. Культура – це те, що, власне, нас відрізняє від них. Нас відрізняє культура спротиву, культура свободи. Ми – не вони, тому що ми – вільні люди. Ми їх обстібали-обсміяли на всіх рівнях. Як колись Котляревський, пишучи «Енеїду». У здатності обсміяти ворога, вивести його на чисту воду через цей гротеск, через сміх ми не можемо вбити ворога через екран, але можемо показати всю його жалюгідність».

Під час літературного вечора автор читав свої вірші, які були написані на Facebook, а в 2014 році побачили світ окремою книгою «Пісні, пісні» (видавництво Meridian Czernowitz). Прикметно, що віршовані тексти тих років накладаються на сучасність, відображають характер української душі. Можна сказати, що в цьому гротескному ліризмі є щось, що не тільки узагальнює всенародний спротив загарбницькій політиці держави-агресора, а й об’єднує нас як націю.

Водночас Андрій Бондар називає свої твори «віршиками» і говорить, що й сьогодні продовжує писати їх на своїй сторінці у Facebook, не називаючи їх високою поезією:

«У перервах між своєю діяльністю я писав віршики у Facebook. Вони ні до чого не зобов’язували, але допомагали впоратися із напругою у 2013-2014 роках».

Крім того, автор розповів, що з часу виходу книги можна вже зібрати віршів і на нову.

Цікавими для присутніх стали міркування Андрія Бондаря щодо того, як він себе позиціонує відносно різних граней своєї діяльності:

«Я розпадаюся на різні функції. Коли мене питають, як вас підписати: публіцист, критик, літературознавець, – я вважаю, що все це не потрібно писати. Є одне слово, яким це все можна підписати, слово, яке об’єднує все – автор. Мені важливо, щоби я був автором всього цього. Щоб це був авторський переклад, щоб це був авторський текст у ФБ, щоб це було оригінально і не було повторів. Важливо, щоб ти не роби, ти робиш це сам від себе. У мене ніколи не було якихось літературних невільників. Я все роблю сам. У мене працездатність висока. Може, я вже вигорів вичерпався, і свічечка догорає, але я не буду зупинятися, доки я живий».

Довідково: Андрій Бондар – український поет, публіцист, перекладач. Лауреат премії видавництва «Смолоскип» (1997). Закінчив Києво-Могилянську академію. Володар численних премій і нагород, серед них – стипендія міністра культури Республіки Польща Gaude Polonia (2003), премія «Книга року BBC» у номінації «Есеїстика» за книжку «Церебро» (2018), премія імені Юрія Шевельова (2020).

Організатором вечора виступила обласна організація ВУТ «Просвіта ім. Т. Г. Шевченка». Подія відбувалася в рамках роботи Літературної мережі проєкту «Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні», за ініціативи Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. Проведення цього проєкту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Надія Гармазій.

Фото – Олександр Козловський