“Будете нашим щитом” – Вадим Щербань про окупацію Нестерянки Запорізької області (ВІДЕО)
Вадим Щербань із села Нестерянка Запорізької області провів в окупації майже вісім місяців. Під час цього втратив руку та житло, проте зміг вижити. Зараз чоловік живе у Долинській, що на Кіровоградщині, а його рідна Нестерянка досі в окупації.
З перших днів повномасштабної війни з рфу Нестерянці було чути вибухи, а вже 4 березня 2022 село окупували.
– 3-го березня у нас повністю згасло світло, чути було, що йдуть бої, звуки пострілів, вибухи. А 4-го вдень пішли російські танки. І це почалась окупація, – пригадує вимушений переселенець.
Окупанти відразу почали наводити свій лад: ходили по хатах, відбирали транспорт та мобільні телефони. За межі села нікого не випускали.
– Ми були мов у клітці. Нікуди не виїдеш. Вони шукали телефони, але ми ховали. У кого знаходили, забирали. Лякали, щоб інформацію нашим військовим не передавали, – говорить чоловік.
Вадим Щербань пригадує, як одного разу йому погрожували відстрелити нирки, якщо не розповість де заховав телефон.
– Ми ховались у підвалі дитячого садку. Прийшли туди чоловік п’ять-шість. Вивели нас двох з хлопчиною надвір. Приставляли автомат, мовляв зараз лишитесь без нирок. Але ми мовчали. Лякали, що якщо знайдуть, то прийматимуть міри, – розповідає Щербань.
Серед окупантів зустрічались зрадники з так званих ЛДНР, які особливо зловтішались з місцевих.
– Казали ми 8 років були, тепер прийшли сюди, мовляв ми терпіли, тепер терпітимете ви. З 6 вечора до 6 ранку запровадили комендантську годин, – розповідає вимушений переселенець.
Загарбники не випускали нікого, та розповідали, що прийшли звільняти людей від нацистів.
– Ну яка мета – звільнити нас від цих, як їх – нацистів. Ну, ми нічого не могли проти сказати, бо.. Мовчали. А яких нацистів? Вони самі бачили, що ніяких нацистів немає. Вони не соромились, так і казав командир їхній, до якого ми ходили відпрошуватись на виїзд, – Будете нашим щитом, – пригадує Вадим Щербань.
За місяці окупації було багато загиблих та поранених серед цивільних. Багатьох ховали просто в садах на подвір`ях. Село опинилось між двох вогнів. Сам чоловік втратив житло, а місяць по тому – руку.
– Мені прилетіло або з міномета або з танку – це точно. Вони ж і у Нестерянці стояли, і в Копанях, і в Токмаку. Вони могли і звідтіль стріляти. І наші могли стріляти з Горіховог, і в Андріївці стояли, – розповідає чоловік. – Стояв я коло дверей. Тихо було. Я курив і викидав сигарету, і тут стався вибух. Оглушило, пиляка, різкий біль.. Я підійняв руку, а в мене висить кінцівка. Відірвало. Це було 1 жовтня. А перед тим, розбомбило мій будинок.
Як вдалось вижити пораненому Вадиму Щербаню, виїхати самому, вивезти свою родину з окупованої території, та знайти прихисток на Кіровоградщині, дивіться на відео.
