Як печерні стереотипи про подружні стосунки можуть стати підґрунтям для насильства

Чому насильство вчиняють переважно чоловіки

Насильство вважається гендернозумовленим, коли воно націлено на певну гендерну групу. У патріархальному суспільстві цією групою є жінки, адже суспільством формуються гендерні норми, за якими чоловіки мають владу і схвалення на прояв сили.

До гендернозумовленого насильства належить зокрема:

• домашнє насильство;
• сексуальне (домагання, зґвалтування), психологічне, економічне і фізичне насильство;
• переслідування, гендерна дискримінація;
• примушення до шлюбу, народження, стерилізації чи аборту;
• так звані «вбивства честі», викрадення наречених;
• насильство у воєнних конфліктах;
• каліцтво жіночих геніталій.

Свого часу польський психолог Єжи Мелібруда, який досліджував проблему насильства, виділив чотири основних ознаки, які у сукупності відрізняють насильство від конфлікту: це – перевага сил,  порушення прав людини, заподіювання шкоди і свідомість дії.

Тобто перевага в силі є однією з умов визначення насильства, і патріархальні норми цю перевагу надають чоловікові над жінкою.

Як пояснила правозахисниця, заступниця голови Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало, приписування «чоловічих» і «жіночих» ролей поведінки складає одну з умов і підґрунтя для гендернозумовленого насильства – зокрема і домашнього.

«Йдеться про гендерні норми, в які нас втискають. Наприклад, що жінка має бути орієнтована насамперед на потреби інших, а не на свої, має бути прикрасою, бути слабкою, розуміючою, співчуваючою, терплячою. І у патріархальному соціумі ці гендерні норми делегують владу, силу і контроль у прийнятті рішень і насильницьку поведінку чоловіку», – розповіла вона.

Домашнє насильство частіше за все є гендернозумовленим і застосовується частіше за все проти жінок, переважно – чоловіками. Наприклад, в Україні за 2020 рік зафіксували 211 362 звернення щодо насильства в сім’ї, з яких:

• 180 921 звернення надійшло від жінок,
• 27 676 – від чоловіків, 
• 2 756 – від дітей.
   

 «Домашнє насильство найчастіше є гендернозумовленим, тому що гендер чоловіка зумовлює це насильство. Якщо жінка здійснює насильство, то воно не є гендернозумовленим, адже для цього вона має вийти з гендерних норм і діяти всупереч. Тому ми маємо одиниці відсотків випадків, коли жінка є кривдницею. Адже фактично соціум конструює кривдником чоловіка», – пояснила Марта Чумало.

Чоловіки не народжуються з такими нормами поведінки, це не є «від природи» – це вивчена поведінка, укорінена норма, яку він вивчив під час гендерної соціалізації. Люди з дитинства бачать і чують стереотипи щодо чоловіків і жінок – від батьків, вчителів, медіа – і усвідомлюють це як норму поведінки. Як зазначає соціологиня Тамара Марценюк у книзі «Захисники галактики: влада і криза в чоловічому світі», від дівчаток у процесі виховання вимагають бути слухняними, чемними і тихими, а від хлопчиків чекають та заохочують активну й агресивну поведінку. Таким чином у суспільстві унормовується делегування чоловікам більше влади та можливостей, а жінкам – слабкість і залежність.

«Відповідно маємо суспільство, де саме від чоловіків чекають насильства. І чоловіки його активно чинять – і так само від нього потерпають», – зазначає авторка.

Йдеться про те, що він насильства зі сторони чоловіків потерпають переважно жінки. Проте коли чоловіки зазнають насильства, то агресорами виступають також здебільшого чоловіки. Згідно з результатами всеукраїнського соціологічного опитування, проведеного у 2021 році, кожен 65% опитаних чоловіків розповіли, що у віці до 16 років зазнавали ляпасів або побиття ременем удома. Дослідники зауважують, що при цьому чоловіки не розпізнають це як насильство, а переконані, що це є нормою – і це одна з причин, яка може сформувати агресора у майбутньому.

«Діти через особливості психіки сприймають як норму поведінку важливих для них дорослих – батьків, опікунів. Наприклад, якщо хлопчик бачить, що тато б’є його і маму, сусіди живуть так само – він ростиме з впевненістю, що так всюди. І тут можливі декілька варіантів: дитина вкорінює таку поведінку як норму, або ж навпаки – намагається максимально віддалитися від травмуючого досвіду», – розповіла Марта Чумало.

Таким чином чоловікам з дитинства унормовують насильство як вид взаємодії між слабшим і сильнішим – і йдеться не лише про фізичну силу, а й владу, таку як соціальний статус, фінанси тощо. Водночас жінкам з дитинства пропонують «бути мудрішими» (в сенсі терпіти насильство мовчки та делегувати владу чоловікам), або навіть розцінювати його як прояв уваги і любові – наприклад, «він за коси тебе смикає, бо ти подобаєшся» з часом може перерости у «б’є – значить, любить».

І вже з дитинства дівчатка можуть чути, що хлопчики можуть стати ким захочуть, а ось вони – «майбутні мами», а щоб бути щасливою, потрібно вийти заміж (це транслюється і в багатьох казках про принцес), а щоб вийти заміж – треба вміти готувати, прибирати, прати, бути привабливою і тихою, інакше «ніхто заміж не візьме». Тобто жінці нав’язується ідея, начебто заміжжя не є рівноправним союзом, а має бути бажаним саме для неї, а чоловік одруженням робить їй «послугу», і за це вона начебто має бути вдячна.

Своєю чергою у чоловіків змалечку формують уявлення, начебто жінка «зобов’язана» його обслуговувати, інакше вона «неправильно вихована».

Таким чином гендерні стереотипи щодо подружнього життя виводять чоловіка у владну позицію, зображаючи його як голову родини, який має компетентність «від природи» розпоряджатися ресурсами, а жінці нав’язує роль «підлеглої».

Сучасні печери стереотипів

Свій відбиток патріархальні норми щодо подружнього життя залишили, зокрема, і в українській культурі. Наприклад, є прислів’я, які закликають і виправдовують насильство чоловіків («Б’є – значить любить», «Люби, як душу, – тряси, як грушу», «Бий бабу молотом, буде баба золотом», «Жінка не бита –  що коса не клепана!»), замовчування про пережите насильство («Не винось сміття з хати»).

На жаль, ці стереотипи мають відлуння у сучасному українському суспільстві. Звісно, зараз прислів’я з не такі популярні, як раніше, проте з’явилися інші джерела нав’язування гендерностереотипних ролей як єдино правильних. Це різноманітні курси для чоловіків і для жінок. На них жінок вчать, як сексуально задовольняти чоловіків, що начебто домашня робота, така як прибирання, приготування, роблять її «жіночнішою». Такі нічим не підкріплені «поради» можна зустріти в інтернеті і соцмережах – наприклад, що «коли жінка миє посуд руками (посудомийна машина не рахується), вона змиває залишки гріхів карми зі свого серця». Таке переконання укорінює гендернозумовлену норму поведінки для жінок, за невідповідність якій її можна «покарати» – тобто застосувати насильство.

Для чоловіків – це різноманітні курси з «пікапу», коучі із поведінки та автори книг, які описують жінок як «повну протилежність чоловікам», як людей (а інколи навіть не людей, а «істот») з якоюсь зовсім іншою психікою, «незрозумілою» поведінкою, за розтлумачення якої такі тренери і беруть гроші. Укорінення думки, що жінка «з Венери», що всі жінки є чимось протилежним чоловікам, а не такою ж людиною з іншою статтю, може провокувати вороже ставлення, недовіру.

«Незрозумілість завжди стресогенна, ми не відчуваємо себе у безпеці поруч із чимось незрозумілим. І чоловіки з переконаннями щодо жінок, начебто вони якісь зовсім інші і непередбачувані, буде перебувати у перманентному стресі. Адже зрозуміти, чого чекати від істоти з іншої планети, у якої “зовсім інша психіка”, неможливо – тим паче довіряти їй», – зауважує Марта Чумало.

Та невже узагальнення, що всі жінки є «протилежністю чоловікам», унормування поведінки людини відповідно до грамок гендернозумовлених ролей можуть призвести до насильства? Насправді так. І тут ми можемо говорити не лише про нерозуміння (чи небажання розуміти), а неприйняття інакшості. З позиції патріархального суспільства правильне – це те, що стосується чоловіків, неправильне – що виходить за рамки їхнього уявлення і сприйняття ефемерної «норми».

Психологи Емерсон і Рассел Добаш опублікували книгу «Насильство проти дружин» (Violence against Wives). В книзі відображені результати опитування 105 в’язнів в Канаді, які вбили своїх дружин чи партнерок. Вбивці мали різний досвід у житті: росли з двома батьками або без батьків, були матеріально забезпеченими або ні. Проте спільним для всіх виявилося упередження щодо жінок: вони були впевненими, що всі люди, які є жінками, зобов’язані побутового і сексуального обслуговувати всіх тих людей, які є чоловіками. Всіх жінок вони ділили на «принцес» і «повій» і вбачали, що лише чоловік може «вберегти» жінку від «неправильної поведінки». Вони були переконані, що жінок потрібно «дресувати», а всі жінки намагаються використати чоловіків у власних потребах.

Знелюднення і демонізацію жінок, та навіть прямі заклики до гендернозумовленого насильства можна зустріти і в сучасному українському суспільстві. Наприклад, у вересні 2023 року авторки Yotube-каналу «Палає» опублікували уривки з платних семінарів онлайн-школи «Апейрон» Олексія Арестовича. В них Арестович переконує, що начебто «місія чоловіка» – змінювати світ, а жінки – любити (скоріш за все, власне, чоловіка). При цьому він цілком серйозно стверджував, начебто жінки «служать сатані» і мають «дивитися на чоловіка, як на бога».

Також він закликав чоловіків до прямого насильства, стверджуючи, що жінок треба «душити, не розмикаючи руки років три» – лише і саме за те, що вони є жінками.

Оздоровити суспільство: як в Україні протидіють гендернозумовленому насильству

На щастя, в сучасному українському суспільстві мізогінні заяви, подібні до тих, що озвучив Олексій Арестович, суспільно засуджуються. Власне, після оприлюднення змісту семінарів від Арестовича в соцмережах була хвиля осуду подібних тез, а народна депутатка Інна Совсун написала заяву до правоохоронних органів щодо пропагування культу насильства та жорстокості.

 Важливу роль в нетерпимості до насильства, зокрема і гендернозумовленого, є інформування та державна політика. 

«Соціум, спільнота має значний вплив на те, які практики застосовуються людьми в особистому житті», – підкреслила правозахисниця Марта Чумало.

Зміни в українському суспільстві з прагненням до рівності у подружжі та поваги до прав людини перегукуються із обранням проєвропейського шляху розвитку. 

Наприклад, Фонд ООН у галузі народонаселення впроваджує інформаційні кампанії із протидії та запобігання домашнього та/і гендернозумовленого насильства в Україні, одна з яких є «Розірви коло».

«З 2015 року кампанія кидає виклик переконанням, які виправдовують гендернозумовлене насильство, та працює над тим, щоб до 2030 року в українському суспільстві була нульова толерантність до усіх його проявів», – йдеться на онлайн-платформі кампанії.

В Україні почали створювати шелтери для жінок, які постраждали від домашнього насильства, з 2017 року почали з’являтися поліцейські підрозділи з протидії домашньому насильству «Поліна».

Також у 2017 році ухвалили закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому є визначення економічному насильству. Тоді ж внесли зміни в Кримінальний кодекс щодо визначення зґвалтування – відтепер це насильницькі дії сексуального характеру, на які не було надано усвідомленої  однозначної згоди. Раніше людям, які пережили сексуальне насильство, потрібно було доводити, що вони чинили достатній опір», щоб дії проти них вважалися злочином. При цьому зґвалтування у шлюбі карається жорсткіше (від 5 до 10 років позбавлення волі), ніж зґвалтування незнайомої людини (до 5 років за ґратами) – хоча ще у 19 столітті навіть поняття «зґвалтувати дружину» ще не існувало, а це називали «подружнім обов’язком».

Початок повномасштабної війни Росії проти України ризики гендернозумовленого насильства суттєво підвищився, проте в країні продовжують впроваджувати зміни на державному рівні з протидії. Так, в червні 2022 року Верховна Рада ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція).

Щодо Кіровоградщини, то восени 2023 року у Кропивницькому запрацювали чотири підрозділи міського Центру запобігання та протидії насильству, який надає допомогу людям, які зазнали домашнього та гендернозумовленого насильства.

Також одним з факторів, який вплинув на руйнування стереотипу про «місце жінки на кухні» і «жінка має підкорятися чоловіку», в українському суспільстві стала кількість доброволиць в лавах української армії. Наприклад, станом на липень 2023 року лише в ЗСУ нараховувалося 42 тисячі військовослужбовиць, ще приблизно 18 тисяч жінок є цивільними працівницями в армії.

Згідно з дослідженням «Гендерні стереотипи та ролі очима молоді: до і після початку повномасштабної російської агресії», у порівнянні з 2018 роком гендерні стереотипи щодо ролей в подружжі серед українців значно зменшилися щонайменше на декларативному рівні.

«У порівнянні з 2018 роком значно посилились переконання в тому, що ніхто з подружжя не повинен підкорятись одне одному, і що чоловік не обов’язково повинен бути головою родини та повністю її забезпечувати, і що це нормальна ситуація, коли дружина більш успішна чи більше заробляє, ніж чоловік (протилежних поглядів дотримуються не більше 20% населення, в тому числі молоді). Респонденти/ки теж зазначали прогрес у сфері гендерної рівності і пов’язували його з євроінтеграційними процесами в країні та відповідними інформаційними кампаніями», – йдеться у висновках дослідження.

Саме нетерпимість суспільства до гендерногозумовленого і домашнього насильства впливає на норми поведінки людини: навіть якщо з дитинства чути у вузькому колі близьких настанови про генедрнозумовлені ролі, то при виході на ширше коло спілкування (школа, медіа тощо), де подібні норми засуджується, – вкоріненість упереджень похитується. 

«Коли дитина виходить на ширші кола спілкування і там норми поведінки її родини повторюються, то унормування вкорінюється. Але якщо людина бачить різні приклади поведінки, то починає сумніватися в догматичності родинних устроїв. Адже всі разом ми рухаємося до того, щоб викорінити оцю установку “мене били – і я б’ю” за допомогою суспільного осуду, суспільної реакції. Якщо є покарання, то зменшується насильство», – підкреслила Марта Чумало.

Корисні контакти:

• Національна гаряча лінія з протидії домашньому насильству – 116 123 (інформаційна, соціально-психологічна та юридична підтримка анонімно, безкоштовно та конфіденційно);
• Безоплатна правова допомога – 0 800 213 103 (у будні з 8:00 до 19:00, у суботу та неділю з 9:00 до 18:00). Адресу найближчого відділення можна знайти на платформі за посиланням;
• телеграм-боти «Вона за неї», SafeUp, #ДійПротиНасильства – https://t.me/police_helpbot;
• «Телефон довіри» у Кропивницькому +38050 577 43 60 (цілодобово).

Ілюстрації Катерини Гусєвої

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу