Електрифікація і не тільки: що зробив для Кропивницького батько Нобелівського лауреата

Євгеній Тамм працював інженером військових млинів Приамурського військового округу, займався переобладнанням пароплавів Амурського пароплавства, був завідуючим механічною частиною Усурійської залізниці. У 1898 році переїхав до Єлисаветграду ( перша назва Кропивницького -авт.). Він хоч і не досяг таких академічних висот, як син, зате залишив слід в історії розвитку трамваю, будівництва електростанцій, закладів культури, освіти, охорони здоров’я саме нашого міста як інженер.

Лікарня з передовими технологіями

 У 1904 році у Єлисаветграді було побудовано лікарню на вулиці Костельній, що поблизу залізничного вокзалу (нині міська лікарня №2), й названа імені Святої Анни в пам’ять втраченої доньки Ганна Дмитрян. Установу забезпечено на той час найновішим медичним устаткуванням. Безпосередньо цією справою займалися земський лікар О.Юцевич, призначений керувати лікарнею, та міський інженер Євгеній Тамм. Так з ’явилися у нашому місті найпередовіші елементи побуту початку ХХ століття, як біоасенізація та водяне опалення. Для лікарні придбали окрему динамомашину, чим зменшили витрати закладу, оскільки електричну енергію тоді можна було отримати лише від місцевого електротрамвайного товариства, що, як вважала сама Ганна Дмитрян, було б неощадливо.

На вкладеній під наріжний камінь лікарні  мідній дошці був вирізаний наступний напис: « […] Честь створити першу в Росії у лікарні біологічної асенізації належить інженеру Є.Ф.Тамму, що вивчив це питання ґрунтовно в Гамбурзі та інших містах Європи під час своїх закордонних відряджень».

Проєкт електрифікації міста та водовідведення

1908 року інженер Тамм розробив проєкт електрифікації міста. Він же керував безпосередньо будівництвом електростанції, для якої визначив місце неподалік насосної станції водогону на Озерній Балці.

Потім інженер спроектував другу чергу електростанції. Знаходилася вона поблизу сучасної площі Богдана Хмельницького (раніше Макєєвський бульвар), на тому місці тепер розташований 14-поверховий будинок. Ця електростанція обслуговувала в основному трамвай. Існувала до липня 1941 року, перед окупацією міста гітлерівцями, за наказом партійного керівництва, була повністю підірвана.

Стан енергозабезпечення обговорювався на засіданнях (навіть надзвичайних) міської думи. Дискусія з цієї проблеми неодноразово відображалася на шпальтах газет. Так, засідання міської думи, що відбулося 12 жовтня 1909 року, вирішувало питання забезпечення залізничного вокзалу електроенергією. Як аргумент „за” було подано розрахунки, що при розцінках в 10 коп/кВт до міської казни надійдуть 6600 рублів за рік. У цей же час приватні абоненти платили по 26 коп/ кВт.

 „Благами цивілізації” користувалися з 17.30 до 21.00, але все більше городян клопотало перед міськуправою про приєднання їх помешкань до електромережі. З цього приводу на засідання міськдуми запрошували Тамма, де він давав пояснення, що з огляду на перевантаженість електростанції та відсутність резервних машин підключення нових користувачів неможливе.

Про застосування в місті електроенергії майже у кожному номері писала газета «Голос Юга»:

«Вследствие недостатка льда в городе владелец колбасной фабрики Гейзлер устанавливает у себя по образцу заграничных фабрик электрические холодильники» (15 січня 1910 року).

«Один предприниматель возбудил ходатайство о разрешении ему устроить при Северной гостинице световую электрическую рекламу для торговопромышленных объявлений» (16 січня 1910 року).

«Светящая реклама. В летнем театре Элькинда также устраиваются световые торговые рекламы» (23 травня 1910 року).

«Электрические башенные часы. Фирма «Сименс и Гальске» представила городской управе смету на устройство на каланче электрических часов. Смета исчислена в 600 рублей помимо стоимости работ по устройству часов» (29 травня 1910 року).

6 жовтня 1912 року, зважаючи на збільшення попиту на електроенергію, „городским управлением” відкрито другу електростанцію на Банній площі (нині це місце  приблизно за 14-поверховим будинком на площі Богдана Хмельницького). А передувала цій подій майже річна підготовча робота.

У Державному архіві Кіровоградської області зберігається справа під назвою «Проект другої центральної електричної станції у місті Єлисаветграді» (Фонд 78 Опис 12 Справа 87). У ній – пояснювальна записка на чотирьох аркушах, шість креслень та погодження спорудження електростанції Херсонським губернським правлінням.

«Ввиду большого спроса на электрическую энергию в городе и дальности расстрояния осветительного центра от существующей станции в Озерной Балке вторую станцию решено построить на Банной площади», – таким розпочинається  текст цієї записки. Існуюча на той час у місті електрична станція знаходилася на Озерній Балці, за теперішнім адмінкорпусом міського водоканалу.

Спочатку збиралися поставити два дизельні двигуни, а згодом ще два у машинній залі розмірами 5,4 на 13, 6 сажнів. Кожен двигун у 300 кінських сіл. Для приватного освітлення  по місту було сім ліній протяжності від 300 до 1100 метрів. Усі стовпи дубові, на залізних основах з двотаврових балок. Якщо відстань між стовпами перевищувала 25 метрів, то провід підвішували до міцного металевого троса. 

Усі креслення були  виконані інженером Євгеном Таммом. Серед них план місцевості, на якій збиралися влаштувати електростанцію на Банній площі, креслення балок для кріплення стовпів, проект освітлювальної мережі міста та проект будівлі електричної станції.

Документ підписали міський голова Григорій Волохін,  чотири члени управи та міський інженер Євгеній Тамм.

Проект будівництва нової центральної електростанції в Єлисаветграді на Банній площі розглянуло і погодило  8 березня 1912 року будівельне відділення Херсонського губернського правління. Проте було кілька умов, приміром, щоб труби дизелів для відведення газів були вищими за дахи сусідніх будинків.

    У 1911 році Тамм починав будівництво в Єлисаветграді каналізації.

Також ви можете прочитати про те, як змінилась будівля театру у Кропивницькому за 150 років.

Автор Володимир Поліщук