Попри закрите небо: як навчають майбутніх пілотів у Кропивницькому
Через повномасштабне вторгнення над Україною закрили небо, тому цивільні літаки не можуть літати. Попри це у Льотній академії в Кропивницькому продовжують навчати майбутніх пілотів. Як це відбувається та як курсантам вдається «налітати» потрібні години для кваліфікації.
Одним із тих, хто ділиться знаннями з майбутніми льотчиками, — Анатолій Сорокін. Він — пілот, на рахунку якого понад 12 тисяч годин за штурвалом та успішна термінова посадка пасажирського літака. Нині Анатолію Сорокіну 64 роки. Понад 30 років свого життя — з 1990-го — він присвятив Льотній академії. З 2015 року обіймає посаду начальника тренажерного центру цього вишу. Має найвищу кваліфікаційну категорію льотчика. Він розповів «Гречці» про те, як навчають майбутніх пілотів керувати літаками.
Мрія сильніша за закрите небо
Анатолій Сорокін стверджує, що попри повномасштабку в Льотній академії хоч і менше студентів, проте це ніяк не впливає на результат, адже чи то багато курсантів, чи ні, але гарний пілот вийде із лише вмотивованої людини.
«Якщо батьки насильно втягують у професію, то користі від такої людини не буде. Ну немає в неї бажання. Тут тільки цілеспрямовано, з бажанням має бути. Бо це покликання. Та й будь-яка професія має бути для душі», — наголошує пілот.
Сам Анатолій ще зі школи мріяв бути льотчиком, тому небом він горів все свідоме життя.
Начальник тренажерного центру Льотної академії зауважує, що стати пілотом складно, особливо зараз.
«Небо закрите, тому ніяких навчальних польотів у нас немає, але за кордоном є. Наші курсанти їдуть в авіаційні школи. Тобто все одно вони рухаються до своєї мрії, попри те, що це дуже дорого», — розповів Анатолій Сорокін.
Від теорії до м’язової пам’яті: як тренують пілотів
У Льотній академії курсанти навчаються основного — теоретичного матеріалу, зокрема, вищої математики, навігації та іншого. Але так само важливим є тренування на авіасимуляторах.
Вже на другому курсі курсанти починають освоювати типи літаків. Тобто вони можуть вже побачити літак ізсередини, почати тренування, готуватися до майбутніх польотів.
Є два варіанти підготовки пілотів: навчальні літаки та авіаційні тренажери.
Щодо навчання на літаку, який не має тренажера, то найперше курсанти в авіаційному загоні проходять наземну підготовку, потім тренаж у кабіні повітряного судна разом з інструктором. Лише після цього їх допускають до справжнього літака.
Довідково: Тренаж — це фізичне виконання процедур у реальній кабіні на землі. Це передбачає відпрацювання перемикачів, роботу з приладами та контрольними картами для створення м’язової пам’яті.
Якщо ж на літаку є тренажер, то після теоретичної підготовки курсанти проходять наземну підготовку, потім відпрацьовують різні ситуації на тренажері.
Лише, коли курсанти відпрацюють певну кількість годин у кабіні літака чи на авіасимуляторах, вони можуть отримати можливість поїхати за кордон та піднятися в небо на справжніх літаках.
Уперше побачити літак
«Це професія, яка постійно вимагає уваги. Постійно потрібно тримати себе в тонусі, безперервно вдосконалюватися. Наприклад, надходять якісь доопрацювання по літаках — їх треба вивчати. Потім приходять накази, бюлетені, де розбирають авіаційні події. Ти зобов’язаний це вивчати, щоб робити для себе висновки і не допустити повторення», — зауважує Анатолій.
Щоб стати справжнім пілотом, потрібно налітати певну кількість годин з інструктором, потім самостійно на різних типах літаків. Це роки праці, години у повітрі за штурвалом.
Анатолій Сорокін і свої перші враження, коли він тоді ще курсантом потрапив вперше у кабіну літака, не забув. Тоді йому здалося, що опанувати це неможливо — надто багато приладів і перемикачів. Здавалося, що це не під силу. Але з часом він зрозумів, що все не так складно, як виглядає спочатку.
Подібні відчуття, за його словами, переживають і курсанти, які вперше приходять на навчання.
«Коли вони вперше бачать літак ізсередини, то їхні очі горять захопленням. В обличчях читається радість, емоції їх переповнюють», — розповів начальник тренажерного центру.
Від чорно-білих моніторів до повної реальності
Поки майбутні пілоти ще не отримали ліцензію, вони тренуються. Анатолій Сорокін каже, що на сучасних тренажерах є чудова можливість відпрацювати різні ситуації.
Такі сучасні тренажери є в Льотній академії. Авіасимулятор — це кабіна літака певного типу, де скло — це монітори, які імітують різну погоду, час доби, природні умови.
«Це й захід сонця, дощ, сніг, день, ніч, сутінки і так далі. Там десь пташка вдарилася у скло. Тобто всі ці параметри можна виставляти на компʼютері, який також фіксує всі помилки екіпажу», — зазначив Анатолій Сорокін.
Пілот згадує, що коли він навчався, то тренажери теж мали монітори, але вони були чорно-білі та звісно ж не могли створити відчуття реальності.
Не лише навчання закарбувалося в памʼяті, а й перший самостійний політ. Уперше за штурвал юний Анатолій сів у 18 років, коли навчався у Бугурусланському льотному училищі цивільної авіації — це за понад шість тисяч кілометрів від Кропивницького.
«Це те, що не забувається ніколи. Той політ ще досі бачу перед очима. Це перший виліт, у літаку сидить з тобою на місці другого пілота такий же курсант, як ти, а навколо небо», — розповів Анатолій Сорокін.
Уроки неба від Анатолія Сорокіна
Якщо є необхідність, то після тренування екіпажу можуть призначити додаткове тренування.
«Тому що це процес відповідальний, і всі чудово розуміють, що краще відпрацювати складні випадки на землі, тому що в повітрі виправляти буде ніколи», — наголосив пілот.
Йдеться про такі випадки, як сталися з Анатолієм у Бодайбо. 4 лютого 1987 року. Анатолій за штурвалом пасажирського рейсу літака Ан-2.
«Я виконав другий розворот, це було якраз над містом Бодайбо. О 12:00. Чому так час запам’ятав, бо в цей момент люди йшли на обід і потім розповідали, як це виглядало. У лютому там зазвичай стоїть великий сибірський антициклон — ясне небо, температура близько –45 °C. За таких умов звук дуже добре поширюється, адже повітря стає розрідженим. І я почув, як у літаку тріщить метал. Двигун відмовив», — у деталях згадує той день Анатолій.
Тоді пілот вирішив садити літак на аеродром вильоту. Все вдалося. Згодом під час перевірки з’ясувалося, що двигун був несправним.
«Ми подивилися в салон до пасажирів, чи все нормально. Як ви думаєте, які були перші слова? Люди бачили, що літак падає, чули тріск, скрегіт. Перше, що мене запитали: “А коли ми далі полетимо?”», — розповів пілот.
Анатолій згадує, що тоді розсміявся та повідомив пасажирам, що знайдеться резервний літак, який продовжить політ. Адже люди їхали додому в ту частину, в яку їх зміг би доставити лише літак.
«Я завжди кажу студентам: дай Боже, щоб це ніколи не сталося в реальності. Найголовніше завдання пілота — люди, які повинні долетіти безпечно. Отже, ви маєте бути підготовлені, адже у ваших руках не лише дорога техніка, а найважливіше — людські життя», — зауважив пілот.
Таких ситуацій, говорить начальник тренажерного центру, багато. Він не шкодує ділитися ні спогадами, ні досвідом зі студентами. Адже як пілот-командир до 1990 року літав на Ан-2 — перевозив вантаж, людей, літав у важкодоступні місця, була й аерофотозйомка та лісоохорона.
Фото: Анатолія Сорокіна
