Вивчати історію за стібками: як вимушена переселенка шиє репліки автентичного одягу Кіровоградщини

Вбрання, якому понад дві тисячі років

Ще з дитинства Олена Смірнова з Нової Каховки, що на Херсонщині, захоплювалася шиттям. 

«Постійно розглядала, як саме сшитий одяг для ляльок, з яких частин. А на пʼятиріччя мені подарували дитячу швейну машинку», — пригадує Олена Смірнова.

Тож після школи вона обрала навчатися мистецтву створення одягу, і вступила до університету за відповідним фахом. 

Під час навчання їй дозволили оглянути одяг, знайдений під час археологічних розкопок Пазирицьких поховань, який датується IV—III століттями до нашої ери.

«Памʼятаю, це були частини шовкового жіночого вбрання. І мене це захопило: через мікроскоп я роздивлялася переплетення тканини, стібки, які чиїсь руки створили тисячоліття тому. Відтоді я й захопилася історією одягу», — зізналася вона.

У рідній Каховці Олена Смірнова викладала в училищі технологію виготовлення одягу. Це теоретична частина процесу, але і практикою вона займалася: шила різноманітне вбрання на заходи разом зі студентками. Паралельно вона шукала інформацію про історію одягу.

«Мені цікаво саме те, як раніше люди шили, з чого вони шили, як носили той чи інший елемент, як продумували його функціональність. Я купую книги, читаю дослідження про це», — додала вона. 

Та зібрані книги наразі залишаються у рідній Нові Каховці, яка, на жаль, досі окупована росіянами.

Магія поколінь у стібках

Через російську окупацію Олена Смирнова разом з родиною евакуювалася до Кропивницького. Тут вона працює швачкою на місцевому підприємстві, а з часом і дізналася, що в місті є етнолабораторія «Баба Єлька». Тут можна побачити екземпляри автентичного одягу, зібраного під час фольклорних експедицій Кіровоградщиною. 

Олена Смірнова зацікавилася проєктом і згодом домовилася з волонтерками «Баби Єльки», що виготовлятиме репліки автентики.  Так вона почала досліджувати одяг, який носили на Кіровоградщині століття тому. 

«Є мистецтвознавці, які досліджують стилі окремих регіонів. А я вивчаю, якими стібками приєднували одну деталь до іншої, яка була послідовність виготовлення, як шили з точки зору економії дорогої тканини», — пояснила вона.

Однією з перших виробів, технологію створення якого вона досліджувала у Кропивницькому, стала юпка — верхній жіночий одяг, легка вкорочена свита. Вона виготовлена була у 1888 році, зберігалася у селі Червона Камʼянка. 

Як пояснила майстриня-дослідниця, вона не реставрує одяг, тому не може його розпороти та подивитися, як він був зшитий, а потім відновити, як було. Тож частину стібків вона вивчає навпомацки, щоб не пошкодити експонат. Відповідно замальовує викройку частин одягу, вивчає шви, підбирає тканину — не ідентичну, а схожу. 

Наприклад, підкладки тоді робили з дешевшої тканини для економії: зверху костюмна, а всередині — тоненька, у квіточках. То майстриня при виготовлені реплік підбирає схожі тканини і за структурою, і за візерунком. Також враховує послідовність сшиття елементів і вид стібків.

«Для мене це якась магія, що колись людина, яка теж любила шити, так само голочкою з’єднувала деталі, представляла собі спочатку, як це буде виглядати, потім його шила», — зізналася дослідниця.

Зберегти автентичні експонати для поколінь

Ще одна репліка автентичного одягу, яку зробила Олена Смірнова — корсетка, пошита на початку XX століття. Тоді коли були вже швейні машинки, та здебільшого її шили вручну. Проте один з елементів особливо зацікавив майстриню. Це паралельні оздоблювальні рядки, між якими як дві синусоїди виляють жовта і блакитна нитки.

«Ми не знаємо, чи це відсилка на прапор України. чи просто прикраса. Але це дуже цікаво — ось так досліджувати історію краю, бачити її наочно завдяки культурній спадщині, серед якої і власне одяг. А завдяки ось таким реплікам ми можемо його зберегти», — пояснила пані Олена.

Олена Смірнова впевнена, що історію одягу цікавіше вивчати саме за народним вбранням, а не за «от кутюр», який шили кравці на замовлення заможних людей. Адже на замовлення шили зазвичай пишний, гарний, але не практичний і незручний одяг, функція якого була виключно прикрашати за стандартами тогочасної моди

«Народний одяг — це не про розцяцькованість, а про дух. Як його робили зручним, щоб в ньому можна було працювати, і водночас вигадували, як прикрасити — ось що цікаво досліджувати мені», — поділилася вона.

За її словами, волонтерки проєкту «Баба Єлька» планують створити колекцію реплік, щоб зберегти оригінальний автентичний одяг. Ці репліки використовуватимуть для виставок, фотосесій, проведення тематичних заходів та історичних реконструкцій.

 «Це і дітям буде цікаво, адже про історію можна багато чого дізнатися з одягу тих часів. Це показує, що українські традиції своєрідні, відмінні від інших та нараховують сотні років», — додала вона.

Крім того, вже у Кропивницькому Олена вирішила здобути ще одну професію з цієї сфери, і вчиться на кравчиню.

«Тут, у Кропивницькому, я наразі працюю, навчаюся, і скоро отримаю ще один диплом. А у вільний час відтворюю український одяг — це вже для душі», — додала Олена Смірнова.

Фото надані героїнею та взяті з Facebook-сторінки «Баба Єлька: Мода».