Сьогодні, 22 листопада — День Свободи
Сьогодні, 22 листопада, в Україні відзначають День свободи. У цей день рівно вісім років тому (у 2004-му) в Україні почалася Помаранчева революція. Про її значення та важливість для становлення українського суспільства сьогодні говорять по різному. Ми ж пропонуємо вам спогади трьох українців, якими вони сьогодні поділилися на власних сторінках у мережі Facebook.
«8 років тому це ще була ніч виборів. Я був членом ДВК на славнозвісному 100-му окрузі. Пам’ятаю, що дзвонив у Київ у центр паралельного підрахунку. Ющенко у нас тоді звісно капітально переміг. Десь 60% проти 30%. Дочекався коли голова комісії повернеться з ОВК і лише потім пішов додому. Зранку по 5-му каналу побачив те, що і вся країна і зрозумів, що “це революція”. Ми поїхали у штаб БЮТ, бо чули, що вони відправляють автобус на Київ. Але він вже поїхав, а наступний рейс мав бути невідомо коли. Пішли у штаб Ющенка. Там теж була непонятка. Тоді ми пішли до @Igor Kozub в надії, що може хоч він сам якось їхатиме і візьме нас. Вже й не пам’ятаю як і хто, але знайшлися якісь бізнесмени, які просто замовили 10 кіровоградських таксі. Просто автівок. Здається, це коштувало тоді по 100 доларів за машину. Нам треба було тільки зібрати людей.
Це було нескладно. За півгодини у штабі НУ ми назбирали 40 чоловік охочих їхати до Києва з невідомо якими наслідками для себе. Переважно це були студенти історичного факультету.
Виїзд був запланований на північ. Їхали “городами”, але даїшники все одно стопали, розвертали. Та зранку ми таки заїхали у місто-герой Київ (пам’ятаю момент коли проїздили повз цей вказівник). Тобто у Києві ми були вже 23 листопада. Тоді ледь не пішли штурмувати Верховну Раду. Ходили по різних «точках» революції. Ночувати поїхали на завод Оболонь. Купа народу, дерев’яні щити, спальники, чай… Але якось воно не моглося там спати. Постійно ходили чутки про щось погане-підготовку до розгону і т.д. Ми вирішили, що не можна спокійно спати. Рушили в центр знову. Опинилися під АПУ. То був важливий вечір, коли Юля крізь спецназ ходила до Адміністрації. Люди постійно говорили до спецназу. Тої ночі ночували просто на Банковій. Ми отримали намет без дна та тоненьку каріматку. Пам’ятаю водосточну трубу до якої прив’язували намет десь навпроти Будинку письменників.
Уранці на Майдані знайшов собі чоботи, що було добре, бо приїхав у туфлях. Далі було по різному: тривожно і піднесено.
Пізніше приєднався до Чистої України. У «ЧУ» була організованість, запозичена з «Пласту», але не було розуміння оперативних задач. Ми могли по півдня сидіти в павільйонах Експо-Плази, а потім кудись рушати, десь активно пікетувати, але ця організованість якось суперечила загальному стихійному характеру революції. Хоча хтось мав і так працювати. Було неймовірно. Стояти на містку над Інститутською та бачити Майдан, відчувати його енергетику. Хтось сказав тоді – такого ми більше ніколи не побачимо. Ми тоді думали, що просто вже не буде потреби. Шкода, що це трохи не так», – Олександр Аргат, журналіст(5 канал).
«Офіційно завтра річниця Майдану. Але, ми виїхали на Київ увечері 21-го, вісім років тому. Так для мене почався Майдан. Майдан став явищем, яке, на моє переконання, вийшло далеко за межі політики. Майдан є цінністю сам по собі, незалежно від політичної кон’юнктури, усього того, що було до і після. Друзі! Вітаю з річницею! Це були гарні дні», – Андрій Парубій, Народний депутат України.
«Мені не соромно, що ми з батьком були на “Майдані”. Ми щиро вірили у зміни, що Україна стане – українською… Думаю і батькові не соромно. Вперше бачив, щоб він з кимось привселюдно полемізував. Він зустрів гастрольорів з Донбасу, яких привезли на підтримку Януковича, – довго і методично з ними сперечався. І знаєте – за часів Ющенка таки були зміни.
У 2004 -му я був школярем, але досить активним у громадському житті. Після 2004-го влада на всіх рівнях вітала українські ініціативи. З’явилося багато проукраїнських законів та постанов. Не було тиску на українську Цекрву. Можливо для когось це крихти… Той Президент принаймі мав клепку у голові і не плутав уран з Іраном, про все інше геть мовчу… За Ющенка, як зараз модно казати, такого не було. Тоді люди повірили у європейськість України.
Мені не соромно, що я був на “Майдані”, – він зробив неможливе, збудив в українцях український дух, – може у цьому і була його місія…», – Андрій Ковальов, журналіст(5 канал).
