Двоє українських військових у полоні майже два роки – дружини просять допомоги
Катерина Глондар і Юлія Корінькова – дружини кадрових військових з Кропивницького, які майже два роки знаходяться в полоні. У той час, коли місто готується до свят, вони і далі продовжують боротьбу за долю своїх коханих.
Глондар Сергій Вікторович, 18.07.1988 року народження, старшина 3 Окремого полку спеціального призначення м.Кропивницький. 16 лютого 2015 року під час виконання бойового завдання по супроводу колони потрапив в полон під м.Дебальцево де і перебуває по сьогоднішній день. Це 666 днів. За цей весь час рідними було вжито максимально всіх заходів, аби повернути Сергія додому.
“Звернулися до всіх установ та органів влади, приймали участь у всіх акціях, мали зустріч з президентом України. Проте, на жаль результат відсутній, бо для нас результат – це повернення сергія додому. На сьогоднішній день з Сергієм та іншими полоненими взагалі відсутній зв’язок. За цей весь час ми отримали 2 листа від Сергія, перший у вересні 2016 року, коли їх відвідувала представник ООН з прав людини Фіона Фрейзер, і другий раз 01 грудня 2016 року, після відвідання полонених Тоні Фрішем, представником ОБСЄ. Сергій батько двох донечок Марійки 11.06.2013 р.н., та Ані , 04.10.2015р.н., якої він навіть не бачив. Щодня донечки питають, де їх тато, а маленька Анюточка (яка жодного разу його не бачила), дивлячись на його фото щоночі кричить “Папа, ти де ?”. Старша донечка Марійка, постійно наголошує, що її тато – Герой, і вона дуже хоче, щоб він повернувся. Дуже тяжко пояснити маленьким Принцесам (так їх називає Сергій) де їх батько, і коли поверненться. Одного разу після повернення з дитячого садочку Марійка сказала “А чому ти мені брешеш? Тато в ПОЛОНІ ? Чому він так довго там? Коли поврнеться?” – розповідає Катерина Глондар, – “На днях 1.12.16р. я отримала лист від чоловіка. Передали лист мені представники Червоного хреста. Я тільки не можу зрозуміти чого лист передали 1.12. а був він написаний ще 1.11….чому його так передавали довго???? В листі чоловік розповідає щоу нього “все добре”(стан здоров’я дуже погіршився). Що за всіма дуже скучив і хоче всіх побачити, а особливо малесенького Анчутика(так він говориь на Анюту), Марійку і всіх всіх. Останнім часом мені сниться, що ми всі вчотирьох гуляєми разом містом. Як я хочу іх побачит !!! Гляди наших дівчаток наставляй їх в віру та любов до Бога і постійно говори їм, що я їх дуже сильно люблю!!! Будемо надіятись, що наше правительство нарешті згадаєпро нас, забере нас всіх звідси і ми всі будемо разом, як і раніше. Моїх любимих “Принцес” поцьомай і скажи що я їх люблю більше всіх на світі. Молю бога і надіюсь на найскорішу нашу зустріч!!!” Також він просить передачу для себе це теплі речі, взуття,сигарети, засоби для гігієни, їжу…
Починає про щось інше писати і знову повертається до Бога. Тобто він сам себе заспокоює. Мій чоловік ніколи не був ліриком, романтиком. Особисто мене дуже бентежить, коли він пише, що здоров’я погіршився і все в руках Бога”.
Коріньков Олександр – кадровий військовий ЗСУ( молодший сержант 3-го Окремого полку м. Кропивницький ( Кіровоград). 16 лютого 2015 року у складі свого підрозділу виконував бойове завдання на окупованій території, група бійців потрапила в засідку і в результаті чого потрапив у полон ( Дебальцівський котел).
“Це мій Саша, моя кохана людина, яку я не бачила майже 2 роки… Довгих 667 днів.
На протязі всього цього часу я борюсь за його звільнення з полону, за свою сім’ю!
10 січня 2015 року ми одружилися з Олександром, мріяли про повноцінну сім’ю, про сімейне щастя та домашній затишок. Але доля склалася інакше…” – свою історію розповідає і Юлія Корінькова.
Від тоді життя змінилось…Біль, страх, розпач, неспроможність допомогти своїй близькій людині…
“За ці місяці полонених перевозили, погрожували судом і т.п. Останній раз я чула голос Сашка 18 червня 2016 року – і все… 12.08. та 01.12.2016 року отримала листи від чоловіка ( 1-й передали представники моніторингової місії ООН в Україні, 2-й передали представники ЧХ). За що їм дякую! В 2-му листі чоловік писав, що потребує предмети особистої гігієни, такі як : мило, зубну пасту, щітку і, навіть, туалетний папір. Вітамінів (якщо Олександр за них написав, значить із здоров’ям зовсім кепсько). Та попросив солодкого – халви. Вітав з наступаючими святами. Але ж про які свята може іти мова другий рік поспіль??? Свято буде кожний Божий день – коли ми будемо нарешті разом!!! Хочу написати деякі тези: « Прошу тебя больше не ездить в Киев, это безсмысленно, мы ведь обычные смертные. У меня все по- прежнему (живу одним днем), надеяться ненакого…». От і дожились, що кадровий військовий ЗСУ нікому не потрібний ( окрім сім’ї). Головне, щоб обов’язок свій виконав, а то все інше нікого не хвилює! ” – каже дружина. – ” Дуже прикро, що в моїй рідній Україні використовують біль рідних людей і приписують політичні маніпуляції з боку РФ. Так от, будучи в здоровому глузді я заявляю, що я – реальна дружина реального полоненого( який довгий час перебуває в полоні бойовиків ), а не «ниточка Кремля», яку направляють і якою керують! Людям, які використовують проблему військовополонених в своїх цілях і задля задоволення власних амбіцій має бути соромно ( як мінімум) за свої слова, за свої вчинки. Адже ми з ними « сидимо на різних дзвіницях » і на одну і туж проблему дивимось по різному!
Я просила, прошу і буду просити Очільника нашої держави, представників мінського формату, депутатів та небайдужих людей, які можуть допомогти мені у цій нелегкій боротьбі за чоловіка!!! Будь ласка – посприяйте звільненню Корінькова Олександра з полону!!! Не кидайте НАС з чоловіком на призволяще!!!”
