Лариса Масенко: «Мовна невизначеність — занепад держави»
„Мовна ситуація впливає на стан розвитку самої країни. Народи, які вперто захищали свої мовні права, одразу стали на шлях демократичного розвитку”, — вважає провідний соціолінгвіст, доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії Лариса Терентіївна Масенко, яка 24 листопада провела в Кіровограді ряд зустрічей зі студентами та громадськістю міста: виступила перед філологами місцевого педуніверситету, перед учителями-словесниками області на курсах післядипломної педагогічної освіти в КОІППО ім. В.Сухомлинського та в „Українському клубі”, засідання якого відбулося в бібліотеці ім. Д. Чижевського.
Соціолінгвістика досліджує мовну ситуацію в державі, розвиток і взаємопоборювання різних мов на одній території, проблеми білінгвізму (двомовності) й суржику. Першим дослідженням в українській соціолінгвістиці стала праця Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація” (1965), заборонена радянською владою. Лариса Масенко презентувала під час зустрічі свою нову книгу в цьому напрямку мовознавчої науки „Суржик: між мовою і язиком” (2011).
Мовна невизначеність — занепад держави
Мовна інтерференція багатьох українців спричиняє невизначеність держави в цілому. Рівень економічного та соціально-політичного розвитку країни напряму залежить від мовної цілісності її громадян, адже мова становить собою картину світу кожної нації. Роздроблена, уражена суржиком, вона неспроможна збудувати гармонійного, високорозвиненого суспільства. Існують приклади в історії, коли нації досить швидко позбавлялися цього постколоніального баласту і робили стрибок в економічному й суспільно-культурному розвитку. Таким прикладом може бути Чехія, значна кількість населення якої на початку минулого століття була німецькомовною, але вже за півстоліття держава змогла подолати цю проблему, що стало поштовхом до її розвитку й процвітання. Із пострадянського простору, як приклад, в першу чергу варто назвати країни Прибалтики та Грузію, які завдяки грамотній мовній політиці змогли вивести свої країни із кризи, незважаючи на геополітичні зазіхання Росії. Серед аутсайдерів до цих пір перебувають країни Середньої Азії, Білорусь і, на жаль, Україна, у яких ведеться незбалансована мовна політика, що знесилює ці країни, гальмує їх поступ.Сьогодні на українському телебаченні можна побачити різноманітні шоу-програми з двомовними ведучими. Це досить шкідлива практика, бо, по-перше, від частого „переключання” мови у багатьох громадян із низьким рівнем мовної компетентності відбувається „зламування мовного коду”, що продукує суржик. Потрібно, щоб були окремо цілком україномовні канали, та окремо — російськомовні. По-друге, сегмент україномовного компоненту на провідних теле- і радіо каналах відтиснуто на другий план невипадково — це цілеспрямована колонізаторська політика, щоб формувати стереотип другосортності української мови.
„Дворцова” — синдром постколоніального мислення
Синдромом постколоніального мислення назвала Лариса Масенко рішення міськради перейменувати вулицю в „Дворцову”: «Носій суржику намагається максимально наблизити свою мову до російської, що виявляється, насамперед на лексичному рівні (дворец, а не палац), але, в той же час, прагне збереження української основи, зокрема на фонетичному й морфологічному рівнях (ДворцовА, а не ДворцовАЯ). Проте це, безперечно, є суржик, який розмиває мовний код нації. Люди, що зростатимуть у цьому мовному середовищі зі змішаним кодом, змушені будуть ламати свою мовну ідентифікацію». Причини таких казуїстичних рішень науковець вбачає у тотальній мовній безграмотності людей, що пробиваються до влади. У цивілізованих країнах людина не зможе обійняти будь-якої посади чи обратися депутатом, якщо вона не володіє державною мовою. У деяких країнах навіть запроваджено іспити з мови. Раніше і в нас був такий екзамен для депутатів, але Кучма відмінив його, заклавши міну уповільненої дії. До чого це призвело, ми можемо спостерігати сьогодні, слухаючи їх на радіо чи телеефірах, отримуючи від них нові Валуєвські циркуляри (як, скажімо, законопроект Ківалова—Колесніченка). Адже нинішнє покоління російсько- та суржикомовних депутатів не будуть дбати про чистоту державної мови, а захищатимуть своє. Наша „Дворцова” ще один тому доказ.
Українці мають виявляти мовну стійкість
Батько Лариси Терентіївни – відомий український поет і перекладач Терень Масенко, автор цінних спогадів про поетів, драматургів «розстріляного Відродження», тож в сім’ї панувала україномовна атмосфера, але за її межами тиснуло середовище зросійщеного Києва. У підлітковому віці була скоріше російсько-, аніж україномовною. Усвідомлений вибір прийшов згодом. Великий вплив на становлення особистості мала книга Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація”.«Один знайомий розповів, як він, зустрівши на вулиці свого нового колегу, зупинився, зав’язалося спілкування на „общєпонятном”, коли підбігла його донечка і звернулась до нього: „тато”, то стало ніяково й соромно, що ми, українці, цураємося на своїй землі своєї мови. З тих пір виявляти мовну стійкість усюди стало для нього принциповою позицією. Таким же безкомпромісним у мовному питанні був і мій батько. Я почала формувати своє коло однодумців, яких виявилося чимало, з того все й почалося», – ділиться спогадами Лариса Терентіївна. Хто бував у Прибалтиці, той знає, що часто на запитання російською (навіть, у радянські часи) можна було не почути відповіді. Поведінка естонців чи латвійців була не виявом невихованості, а демонстрацією національної гідності. Таким чином, вони змушували місцевих російськомовних не лише поважати мову свого народу, а й вивчати її. Ось таку непоступливість і мовну стійкість мають навчитися виявляти і українці!
Олександр Ратушняк
Фото: Артем Дубовик
