“Путівник” для відвідувачів парламенту: за і проти

Лейтмотив того пам’ятного спілкування можна сформулювати наступними словами: досить голосувати за напівграмотних доярок/доярів, затурканих вчительок, вічно замурзаних шахтарів та сталеварів! Від поголовної непрофесійності депутатів найвищого законодавчого органу передовсім страждає імідж незалежної держави; першими це зрозуміли наші тодішні (й теперішні теж – авт.) “друзі-суперники” із сусідньої держави на Східній Півночі…

Аргументація провідних правників України була бездоганною. Тому й подіяла на тодішній вітчизняний електорат з максимальною ефективністю.

Склад ВР, що був обраний 19 років тому, наприкінці червня 1996-го прийняв Конституцію, яка діє й дотепер (хоч і зазнала певних змін і уточнень), а також низку законодавчих актів, що їх визнали доволі грамотними й прогресивними авторитетні правники та правничі фундації Європи і Америки.

Звісно, траплялися й не зовсім вдалі, “сирі” закони.

Проте загалом ставка на людей з вищою юридичною освітою і чималим стажем практичної роботи себе виправдовує. Навіть якщо депутатом ВР ставала якась виконавиця попси або відомий професійний спортсмен, помічниками-консультантами у неї чи в нього працювали не звукорежисери і не масажисти, – а саме кваліфіковані юристи. Таких, хто мають дипломи випускників юрфаку якогось агроекологічного інституту чи “університету Поплавського”, у штаті Верховної Ради дуже й дуже мало.

Попри поступову професіоналізацію апарату ВР, рівень впізнаваності народних обранців все ж залишає бажати кращого.

Причину такого явища днями пояснив голова Комітету виборців України Олександр Черненко:

– Люди, які недостатньо відомі широкому загалу, як правило, не ходять в парламент (а якщо навіть й ходять, то не займаються законотворчою діяльністю в повному розумінні цього слова), не виступають ні з трибуни, ні з місця. Якщо ми спробуємо проаналізувати, хто реєструє законопроекти, хто публічно виступає, – це кілька десятків, максимум сотня депутатів. З чотирьохсот п’ятдесяти, яким належать мандати найвищого гатунку!
Мої колеги-журналісти, маючи редакційне завдання взяти інтерв’ю або коментар у якогось депутата, частенько просто не знають, як він зовні виглядає…

Аби посприяти підвищенню фахового рівня парламентських журналістів, співробітників апарату ВР та решти співгромадян, яким постійно потрібно контактувати з депутатським корпусом, у Києві вже 15 років поспіль видаються спеціальні книжки. Там є фотозображення всіх 450 депутатів вищого законодавчого органу та стисла розповідь про кожного з них.

Ті довідники завжди були в нагоді. Кулуарами ВР багато з моїх колег мандрують саме з цими довідниками. Хоча б заради можливості ідентифікувати тих людей, які творять українську політику, приймають українські закони, – однак при цьому намагаються бути “в тіні”, намагаються бути непублічними.

16 травня у Будівлі Під Куполом було презентовано черговий довідник “Верховна Рада України в обличчях”.

– Це видання – не останнє, – пояснює голова КВУ. – Сьогодні Комітет виборців України надіслав всім депутатам запити щодо їхніх громадських приймалень (із контактними телефонами, годинами прийому тощо); ми вже отримали відповіді від половини депутатів. Думаю, що предметом наступного видання таких довідників будуть не просто фотографії із датами народження, а й з поради щодо того, як зв’язатися з депутатами. Деякі електронні адреси членів ВР вже є в Інтернеті.

Декому це може здатись дивним, але частина новообраних депутатів… обурилися появою їхніх фотозображень, мовляв, хто вам давав право на їх публікацію?!

Посилання цих народних обранців на нещодавно прийнятий Закон України “Про захист персональних даних” О. Черненко вважає некоректним. Бо ж людина, яка вирішила йти в політику і була обрана до представницького органу, повинна розуміти: вона є публічною і погоджується з цим добровільно.

– Образи на кшталт “не дозволеної” публікації фотографій – безпідставні, – каже глава КВУ. – Бо ті світлини є на сайті Верховної Ради, на сайті Центральної виборчої комісії (кожен, прагнучи отримати статус кандидата в народні депутата, обов’язково подавав власні знімки у “вигідному ракурсі”), тобто, всі взяті з відкритих джерел, ніхто з папараці нікого зненацька з-за кута не ловив. Наші депутати чомусь полюбляють друкуватись у глянцевих журналах, у гламурних, і їх це не шокує. А якщо ми даємо виборцям абсолютно офіційну додаткову, без жодних коментарів інформацію про депутатів, – їм це чомусь не подобається…

У четвер частина накладу була розповсюджена у парламенті. Цільова аудиторія книжки – ті, хто безпосередньо працює з парламентом: депутати, парламентські журналісти, помічники депутатів, представники інших органів (вони не є депутатами і не працюють в парламенті, але в силу тих чи інших причин змушені контактувати з депутатами), представники дипломатичного корпусу тощо.

– Звичайно, нам би хотілося, аби цільова аудиторія була якнайширша, включаючи власне виборців, – говорить О. Черненко. – Та ми розуміємо, що для цього потрібні великі ресурси. Менше з тим, знаючи, що ми можемо донести це до виборців, будемо намагатися це робити.

Іще одна причина вголос висловлених образ на адресу упорядників довідника – значна кількість реклами, що подеколи розміщена “по сусідству” з доволі відомими у вітчизняному політикумі постатями.

Автори довідника “Верховна Рада VII скликання в обличчях”, який містить фотографії і імена усіх депутатів та безкоштовно роздається у стінах парламенту, в якості відповіді на звинувачення стверджують: реклама на сторінках видання з’явилась виключно для того, щоб покрити витрати на друк. Про це, зокрема, сказала голова ГО «Бюро перспективних досліджень та ініціатив» Юлія Синявська:

– Він (себто довідник – авт.) видається вже 15 років громадськими організаціями. Перші видання друкувались на гранти громадських організацій, навіть деякі народні депутати брали участь у виданнях. Зараз усі останні видання видаються за рахунок коштів, які збирають рекламні агентства, розміщуючи бренди, які хочуть показати свою рекламу своїй потенційній аудиторії — народним депутатам і владі.

Пані Юлія підкреслила, що це не комерційний проект, а проект громадських організацій і реклама у довіднику друкується виключно для того, щоб покрити витрати на друк видання.

Ю. Синявська зазначила, що довідник містить фотографії народних депутатів, дати їх народження, округи чи списки, за якими вони потрапили до парламенту та посади на момент їх обрання. Тираж безкоштовного довідника – 2 тисячі примірників – призначений для більш зацікавленої аудиторії. Проте, як зазначила Синявська, незабаром буде ще одне видання довідника із додатковою інформацією.

– За 14 років видання таких книг у нас є безліч подяк від високопосадовців, включаючи перших осіб держави, послів іноземних держав, – додає Синявська. – Апарат ВР та ЦВК щось подібне теж видають, але тільки наприкінці скликань (тобто напередодні завершення чергової 5-річної депутатської каденції – авт.). Як правило, це досить об’ємне подарункове видання, яким у повсякденній практичній діяльності користуватись незручно.

– За яким принципом розміщувалася реклама? Справа в тім, що багато депутатів вже зауважили, ніби їх розміщені фото поруч із певним брендом підсвідомо асоціюються у читачів довідника з якимось бізнесом…

– Насправді, – пояснює Ю. Синявська, – збиранням реклами займається рекламне агентство. Нам пропонують таке видання і, відповідно, бренди та компанії, що хочуть фігурувати в цьому виданні, погоджуються на розміщення реклами. Для нас, складачів та упорядників, реклама є тільки засобом, за допомогою якого ми можемо видати довідник. Бо ми не є прибутковими організаціями, існуємо завдяки грантам, спонсорам тощо.

– Клієнтів, які б бажали розмістити рекламу, шукали не ми, а рекламні агенції, – додає О. Черненко. – Щодо асоціацій з окремими депутатами… Якщо виробники продукції бачать своєю цільовою аудиторією парламентаріїв, думаю, це не є випадковістю.

Олег БАЗАК