Міський сад: від ботанічного саду до смітника
Згадаймо трохи історії.
У 1764 році Міський сад на річці Сугоклея був закладений за наказом імператриці Катерини II для постачання до вищого двору фруктів і овочів.
Ліворуч при в’їзді в сад, як пише Олександр Пашутін в “Історичному нарисі м. Єлисаветграда”, під час епідемій чуми ховали померлих. Потім це місце засадили неплодовими деревами, і з тих пір, більше двох століть, воно залишалось недоторканим.
На початку XIX століття сад носив назву Потьомкінського, на згадку про перебування в цих місцях князя Потьомкіна. До 1915 року в нижній частині саду, біля річки, ріс багатовіковий дуб, який теж називали Потьомкінським. Поруч з дубом було цілюще джерело, яке пізніше засипали.
У 1819 році за клопотанням Єлисаветградського міської громади та тодішнього міського голови Івана Фундуклея сад був переданий у власність міста.
У роки Громадянської війни Міський сад перетворився з місця відпочинку на джерело дармового палива. Тоді ж пішов на дрова і знаменитий Потьомкінський дуб. Але вже до середини 20-х років парк знову був парком, сюди приходили відпочити всією сім’єю, погуляти, покупатися.
У 1937 році вперше була висловлена думка про створення на базі парку Ботанічного саду. Ідея ця належала працівникам краєзнавчого музею. Але далі ідеї та кількох публікацій у газеті “Кіровоградська правда” справа не пішла. Перед початком Великої Вітчизняної війни в парку були створені всі умови для відпочинку: працювали атракціони, торгували буфети. На той момент площа парку становила 39,5 га.
Під час окупації парк серйозно постраждав. Але в 50-ті Міський сад знову став улюбленим місцем відпочинку кіровоградців. Активно працювала станція човнів.
В 1984 облрада оголосила державний парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва “Перемога” заповідним об’єктом, а відділ комунального господарства міськвиконкому прийняв на себе відповідне “охоронне зобов’язання”. У лютому 1996 вже сесія Кіровоградської міськради зарахувала Парк Перемоги до категорії земель природоохоронного призначення.
На сьогоднi парк-смітник знаходиться у власності міста й на балансі тресту “Зелене господарство”. У 2008 преса рясніла матеріалами про елітні будиночки на місці могильника. Пізніше взагалі виявилось, що місцеві депутати, прийнявши земельне рішення №405 вирішили віддати під забудову цю рекреаційну зону. Проте громада міста сполошилась і все ж змогла оскаржити це рішення. Тим часом про призначення парку поступово забувають. Верхні алеї, де раніше був літній театр і атракціони, років з 10 як перетворились на місце випасання домашньої живності. Проте, якби щороку волонтери тут не прибирали, вони навіть для кіз були б непридатними. Щоправда, не зважаючи на все це, щороку на плитах біля дамби кіровоградці відкривають купальний сезон. Необладнаний пляж, забруднені береги, кишкова паличка в воді не лякають втомлених сонцем людей.
Натомість нещодавно місцеві мешканці звернули увагу, що до невеликої станції човнів, обгородженої парканом з битим склом, вздовж берега потроху додається ще один паркан.
Ми вирішили поспілкуватись з орендарем цiєї прибережної зони – Олександром Горбуновим. Він поділився планами щодо ділянки і розповів, що з часом тут слід чекати розширення станції човнів. Для початку був укріплений берег, тепер зводиться паркан (зі слів забудовника, лише щоб убезпечити і зробити відпочинок людей зручнішим). На схилах будуть альтанки, заплановані місця для біотуалетів і сміттєвих баків. Можна буде взяти на прокат човни, катамарани. Пан Олександр переконує, що прохід до води для людей не перекриватиме – платним буде лише оренда альтанок і човнів. Проте пляж облаштованим не буде. Адже крім того, що якiсть води не задовільняє санстанцію, небезпечним є кам’янисте дно річки. Бетонні плити не пристосовані для спуску в воду бажаючих поплавати. Облаштування місця за всіма вимогами потребує великих затрат.
Пан Олександр вважає, що таким чином розвиває рекреаційний потенціал зони і зможе привести до порядку хоч частину парку.
Ті, хто прожив все життя біля Сугоклеї, в думках розділились. Одні обурюються огорожі біля річки і не вірять у безкоштовність. Інші – зовсім не проти, якщо все приведуть до ладу, аби лише відпочиваючі і моторні човни не заважали в вечірні години. Прибережна частина парку потроху страє принаймні чистішою.
Тим часом решта парку залишається довіреною тресту “Зелене господарство”, але порядок і чистоту на території вони забезпечити вони явно не можуть. “Гречка” планує дізнатись, а може діяльність тресту просто лишається не поміченою мешканцями?
Автор Настя Дзюбак
