“З почуттям гумору і чарівною посмішкою”: друзі Олександра Леконта поділилися спогадами про загиблого Героя (ФОТО)

Він був єдиним сином у родині, якому навіки залишиться 36 років. Загинув Воїн 5 жовтня в районі міста Соледар Донецької області. Залишаючись вірним присязі, віддав життя за Україну.

Друг Олександра Микола наголосив, що важливо, аби його пам’ятали таким, яким він був – з чудовим почуттям гумору, чарівною посмішкою та любов’ю до життя.

«Холодний ранок понеділка. Здалеку доносяться мелодійні голоси церковного хору. Навколо мене, на Далекосхідному кладовищі, стоять люди. За їх спинами я майже не бачу труни накритої прапором моєї країни. В руках тримаю жовті і блакитні квіти. Як це не дивно, але тільки зараз стало зрозуміло вислів – “Герої не вмирають», – ділиться почуттям Микола.

І додає, що Сашко не помер, він там, в бездонному блакитному небі. Спостерігає за своїми близькими і посміхається своєю шикарною посмішкою.

«Але процитую героїв кінострічки “Останній самурай”:

– Розкажи мені як він помер

– Краще я розкажу тобі як він жив!»

Розповідає, що Олександра він знав ще з підліткового віку. Микола впевнений, що те яким і ким він став – багато в чому саме заслуга друга.

«Зрозуміло шо смерть друга, а тим паче рідної людини це трагедія. І в такі моменти про людину згадують і говорять тільки найкраще! Але у випадку з Олександром важко перебільшити. Високий, гарний, спортивний. З чудовим почуттям гумору і чарівною посмішкою. Але це не все. Ця людина ніколи не боялася сказати вголос непопулярне в компанії особисте бачення ситуації. Якщо я робив неправильно, він прямо говорив – і ти думаєш що ніхто не бачить? Тобі ж самому соромно буде! Так. З ним я зрозумів це приємне відчуття “робити правильно” і насолоджуватись цим. Знати що все зробив так як слід. Це дуже важливо.»

За словами чоловіка, Олександр багато читав і завжди був у курсі останніх новин музики і кіно. З ним завжди було про що поговорити. Разом вони багато фантазували, мріяли, сміялися.

«Час спілкування з цією людиною це якийсь дивовижний дар, цінність якого я розумію тільки зараз. Ні за які гроші світу не відтворити того, що я відчував, коли ми компанією зустрічали ранок на “колізеї”. Він дуже хотів сім’ю і сина. Не встиг. Це злочинно, що часточка такої яскравої людини не залишилась на цій землі. Саша віддав життя, щоб я міг жити. Щоб могли жити інші хлопці і дівчата. Щоб мій синочок міг зустрічати світанок. Я ніколи цього не забуду і завжди житиму “правильно” – так, ніби Сашко спостерігає за мною. І ми всі чудово знаємо як робити “правильно”. Як жити так, щоб не бути боржниками своєї совісті.

Я любив його як брата, і іншої такої людини не було і ніколи не буде.
Дуже сумую за тобою, Сашко!

Відпочивай. Ти не просто загинув, захищаючи нас від російського гвалтівника. Ти як наднова зірка яскраво освітив наші життя – навчивши, що совість важливіша за страх.

Сумую за тобою, брате. Ми ніколи не забудемо тебе».

Ще один друг Героя Михайло у коментарі для пресслужби міськради теж поділився своїми спогадами про Олександра.

«Із Сашком ми товаришували зі школи, сиділи за однією партою. Окрім дружби, нас поєднувало спільне захоплення – мотоцикли. На його першому байку, старій “Панонії”, ми навіть якось потрапили в аварію», – розповів Михайло.

Він говорить, що наприкінці минулого року Олександр придбав новий мотоцикл, але так і не встиг на ньому проїхатися — пішов до ЗСУ.

«Він вважав свій вчинок єдино правильним. Як тільки видавалася можливість, завжди мені телефонував. На тих ділянках, де він воював, було по-справжньому гаряче, але скарг я від нього не чув», – згадує друг.

Поховали Олександра на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища.

Вічна пам’ять Герою!

Фото з особистого архіву друга Миколи