Перший кропивницький футболіст, рятівник і драматург: 5 портретів з історією

Перше фото в колекції

Як пояснив Микола Цуканов, на написання книги про фотографів нашого міста 19-20 століття його надихнув альбом «Стара Одеса. Фотографи і фотографії», які він у 2014 році побачив у колекціонерів з Одеси – подружжя Анатолія Дроздовського і Олени Краснової.
«Після цієї зустрічі я почав збирати по крихтах усе, що пов’язане з історією нашого міста. Особливо захопився колекціонуванням фотографій, зроблених єлисаветградськими фотографами. На цей час зібрав біля 600 фотографій», – розповів кропивницький колекціонер.
Він виявив, що у період з 1864 по 1924 рік у Кропивницькому (тоді ще Єлисаветграді) працювали не менше 36 професійних фотографів.

«Через сто років все важче знаходити фотографії, особливо хорошої якості. Фотокартки доводиться купувати, обмінювати не тільки в межах нашої країни, але й за кордоном», – розповів Микола Цуканов.

Одним із перших фотографів, чиї знімки є в колекції Цуканова, це робота фотографа Августа Майера, пруського підданого, який працював у Єлисаветграді приблизно в 1860-65 роки. На фотографії, яку зробив Август Майер і яка збереглася до наших днів, зображений заможній чоловік у кріслі. В правій руці у нього ціпок, у лівій – сигара. Золотий (скоріш за все) ланцюжок для годинника, краватка того часу видають рівень матеріального достатку цієї людини. За зовнішнім виглядом – купець. Дослідження крою піджака на фото вказує, що ця модель притаманна кінцю 50-х початку 60-х років ХІХ століття.

На звороті фотокартки є паперова наклейка, на якій вказано прізвище фотографа і місце зйомки. Майстерню (якщо така існувала), де працював фотограф, з’ясувати не вдалося. Ця фотографія датується 1864-1865 роками.

 Від млина до власного заводу на Вокзальній

«Зібравши і зберігши фотографії, з’явилася можливість «відкривати» нові імена, знаходити інформацію про людей, зображених на знімках», – поділився Микола Цуканов.

Одним з таких «відкриттів» колекціонера став поляк Владислав Яскульський (імовірно австро-угорський підданий), який приїхав у Єлисаветград у 1878 році з Галичини. Він спочатку працював робітником у млині, пізніше відкрив невелику механічну майстерню на вулиці Петровській (нині – вулиця Шевченка), а потім – власний завод на вулиці Вокзальній. На заводі працювали слюсарний, токарний, ливарний, столярний цехи і кузня, а основною продукцією були  сільськогосподарські машини і механізми. У 1908 році Владислав Альбертович був землевласником у Єлисаветградському повіті, а помер два роки потому – у 1911 році.

Прабатько футбольної команди «Зірка»

На одному зі знімків, який вдалося отримати Миколі Цуканову, зображений англієць Альфред Джеймс Борисович Юнгман, який кілька десятиліть працював у тоді ще Єлисаветграді. Він був членом правління і директором-розпорядником акціонерного товариства «Роберт і Томас Ельворті». Акціонерне товариство в 1908-1917 роках було одним із найбільших у галузі виробництва агрономічної техніки в усій Подніпровській Україні і сьогодні відоме як АТ «Ельворті». Тоді, на початку XX століття, АТ «Роберт і Томас Ельворті» виробляло землеробні знаряддя, молотилки, просорушки, сівалки, обладнання для млинів і підприємств харчової промисловості. Юнгман був довіреною особою Ельворті і фактично керував заводом у Єлисаветграді, відправляючи Роберту Ельворті в Англію звіти і листи.

Цікаво, що Юнгман не тільки займався виробництвом, але й був одним із засновників футбольного гуртка «Ельворті», який став прабатьком нашої футбольної команди «Зірка». Саме Юнгман був суддею всіх перших єлисаветградських футбольних матчів, а також рефері на всіх міських та цехових матчах.

Рятував людей, поки брат чинив Голодомор

Павло Дмитрович Цюрупа з наступної фотографії працював у місті на Інгулі у першій половині XX століття. Він був молодшим братом того самого радянського партійника Олександра Цурюпи, який ініціював продовольчу диктатуру, був співорганізатором продзагонів – фактично керівником першого Голодомору в Україні в 1921 році.

Та, на відміну від брата, Павло Цюрупа присвятив своє життя порятунку людей. Як вказано у «Свідоцтві про освіту» за травень 1891 року, девятнадцятирічний Павло Цюрупа пройшов «курс фельдшерських наук» у земській фельдшерській школі при Херсонській губернській земській лікарні, де й «удостоївся звання фельдшера з усіма правами». Після він більшу частину свого життя працював у місті на Інгулі фельдшером у міській лікарні.

За свідченням очевидців, Павло Цюрупа у фаховості не поступався лікарям. Залишилися спогади уродженця міста Кропивницького і випускника Одеської медичної академії Якова Камінського «Минуле проходить переді мною…»:

«…Голод був не єдиним ворогом людей. Їх косив тиф, інші інфекційні хвороби, жахливих обсягів набувала дитяча смертність. Напівбосими, у подраних шинелях ходили від будинку до будинку лікар Камінський із фельдшером Цюрупою, рятуючи від смерті дітей і дорослих».

Один із корифеїв

Однією з фотографій, яка тісна пов’язана з театральною історією міста у колекції Миколи Цуканова, є зображення Панаса Тобілевича. Він народився у травні 1859 року у сім’ї херсонського землевласника Карпо Тобілевича, який загалом мав шістьох дітей. Серед них четверо стали театральними діячами: Марія Садовська-Барілотті, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і наймолодший — Панас Саксаганський. Панас Тобілевич обрав собі такий псевдонім Саксаганський на пошану рідного міста своєї матерії Євдокії – Саксагань (нині село Кам’янське Дніпропетровської області).

Сам Панас Карпович початкову освіту здобув у Бобринецькій школі, згодом закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. І саме у нашому місті він розпочав сценічну діяльність – у аматорському гуртку під орудою Марка Кропивницького.

Згодом він став визначним українським актором, режисером, драматургом і педагогом школи Марка Кропивницького, а також одним із корифеїв українського професійного театру