Марив футболом, але став вогнеметником: історія полеглого спецпризначенця Миколи Жидкова

Як повідомляє спортивне онлайн-видання SPORT.UA, усе дитинство Миколи Жидкова пройшло під знаком спорту. Він був активним, тому у шість років записався до секції карате у Кропивницькому.  Був чемпіоном турніру трьох областей, здобув перший кю, (аналог кандидата у майстри спорту). У десять років захопився футболом і потрапив до дитячо-юнацької спортшколи «Зірка».

Від «Зірки» до «Венгжанки» 

Батько Миколи Віталій Жидков зазначає, що тренував його сина Олексій Кацман.

«Саме він зробив величезний внесок у футбольне становлення сина. А ще — місцевий футболіст Олександр Кочура. Він, як і Андрій Шевченко, були кумирами Миколи. Син був дуже самостійним та цілеспрямованим. Коли наставники побачили, що в команді він один із найкращих, ми побували на переглядах в різних клубах. Були в луцькій «Волині», донецькому «Шахтарі», а зупинилися в Училищі олімпійського резерву Дніпра, де Микола провів два наступні роки», — згадує батько Миколи.

Після Дніпра Микола Жидков тренувався протягом трьох років під керівництвом досвідченого тренера Олександра Назаренка у Кременчуці, а згодом переїхав до Польщі. 

«Вирішили, що в Європі будуть найкращі умови рухатися уперед. Він рік тренувався у Кракові, де через неповноліття не міг грати в офіційних іграх. А коли виповнилося 18, відгукнувся на запрошення «Венгжанки» з регіональної ліги. Це аматорський клуб, тому удень син працював на будівництві, ввечері тренувався, а на вихідних були ігри. Йому все подобалося: саме місто, атмосфера в колективі. Прижився, навіть відмовлявся від переходів до команд з вищих дивізіонів», — говорить Віталій Жидков. 

Коридор пошани від поляків

Футболіст шукав нагоди відвідувати батьків та друзів у Кропивницькому. Долучався на різноманітні турніри і здійснив свою мрію, зігравши проти Олександра Кочури, на якого рівнявся у дитинстві.

«Кропивницький — місто не надто велике, всі один одного знають, тим паче у футбольних колах. Ми з Миколою грали у футбол, спілкувалися. Він був креативний, перспективний і розумний атлет, у першій лізі міг точно виступати. Грав у центрі півзахисту, інколи тренери ставили на фланг. У команді мають бути такі виконавці, які у складних ситуаціях беруть відповідальність на себе», — згадує перший заступник голови Кіровоградської обласної асоціації футболу Ярослав Пилипенко.

Він мав контракт у Польщі, у футболіста була перспектива перейти на вищий рівень. Проте попри відмови батьків він повернувся в Україну, щоб стати на її захист. 

24 лютого 2022 року Микола дізнався про вторгнення росії. Перший день, як казали його польські друзі, був розгубленим, а згодом організував збір грошей і купив для спецпризначенців 3-го полку позашляховик, передав екіпірування, засоби захисту. Був на зв’язку з друзями, які пішли воювати.

Батько Миколи каже, що для нього рішення сина повернутися в Україну не стало несподіваним. 

«Як громадянин, я його розумів, але як батько… Дуже важко змиритися, що твій син обирає війну та захист Батьківщини, коли спокійно міг грати у футбол та насолоджуватися життям у мирній Польщі. І продовжувати звідти допомагати нашим військовим. Мені кажуть, чому я, як батько, не був тоді наполегливим, чому не відмовив? Але це кажуть люди, які не знали Миколу, які не розуміли його мотиви та настрої».

В Україну Микола повернувся у листопаді 2022 року. В останньому за його участі матчі «Венгжанка» перемогла 6:1, а українець забив два м’ячі. Після гри гравці обох команд влаштували 21-річному Жидкову коридор пошани, а представники клубу подарували пам’ятну футболку і букет квітів у кольорах прапорів України та Польщі.

Замість бутсів берці

Із січня 2023 Микола Жидков служив у лавах Збройних сил України. Замість бутс носив берці, а футбольну форму змінив на військовий однострій, взяв позивний «Сокіл», на честь рідного села Соколівське, поблизу Кропивницького.

Після навчання нетривалий час служив у підрозділі 3-го полку сил спеціального призначення, а згодом відправився на передову.

«На той момент я був заступником командира групи, а Микола служив у тиловому підрозділі, з якого хотів піти. Казав, що хоче займатися серйозною справою. Ми разом служили на Донецькому напрямку: одні поверталися із завдання, інші йшли… Часу для спілкування було небагато, але Микола чимось притягував до себе, вирізнявся з-поміж інших», — розповідає військовий з позивним «Берт». 

Побратими чудово знали про пристрасть Миколи, скільки сил та здоров’я із самого дитинства він віддав футболу. Проте на службі він жодного разу не згадав про спорт, нічого не говорив про ігри, не обговорював якісь поточні результати матчів. Всі його думки були про військову справу — про зброю, екіпірування та тактику.

«Микола був вогнеметником, крім того, швидко опанував і гранатомет МК-19, виходив із ним на завдання. До цього він не мав жодного стосунку до військової служби. Якось сказав, що не міг грати у футбол у Польщі, коли в Україні всі воюють. Його тягнуло на передову, на поле бою»,  — каже «Берт».

У захисника на телефоні є фото, де Микола стоїть біля розбитої ворожої техніки. «Миколо, давай тебе сфоткаю, бо всі думають, що ти у футбол граєш, а не на війні. Від нього йшов суцільний позитив, добрий гумор. Був завзятим, хотів усе зробити тут і зараз, часом хлопці навіть його притримували», – пригадує захисник. 

На передовій Микола Жидков пробув приблизно два місяці.Позиція потрапила під артилерійський обстріл. 1 червня 2023 року старший солдат, вогнеметник 3-го полку Сил спеціальних операцій імені Святослава Хороброго Микола Жидков на позивний «Сокіл» загинув під населеним пунктом Новодонецьке Донецької області.

Указом Президента України Миколу Жидкова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), від Сил спеціальних операцій — медаллю «Хрест ССО». На пам’ять про друга Данило Кравченко створив сторінку в Instagram, а фанати на матчах вивішують прапори.

Його поховали 6 червня 2023 року на Алеї слави Далекосхідного кладовища Кропивницького.У пам’ять про нього У Кропивницькому провели турнір на Кубок з міні-футболу сезону 2023 року. У змаганнях взяли участь дев’ять команд з Кіровоградської області. Перемогу святкували футболісти з команди «Рятівник». Також у Соколівській громаді, звідки він родом, перейменували вулицю на його честь.