Не watchdog, а партнер: як громадянське суспільство хоче змінити правила гри у відновленні України

«Ми не хочемо бути лише watchdog-організаціями»

«Ми не хочемо бути лише watchdog-організаціями. Громадянське суспільство — це більше», — сказала Олександра Бетлій з RISE Ukraine Coalition, коаліції понад 50 організацій, що працюють над підзвітністю процесів реконструкції. За її словами, донори й уряди досі часто визначають пріоритети без консультацій із громадянським суспільством, і саме цю практику Gdańsk Common Message покликаний змінити.

Довідково:

Watchdog-організація — це незалежна громадська інституція або неурядова організація, яка здійснює нагляд за діяльністю влади, бізнесу чи інших інституцій. Її головна мета — захист інтересів суспільства, запобігання корупції, розслідування зловживань та вимагання прозорості.

Її звіт, презентований того ж дня, констатує: чинна рамка відновлення фрагментована, відповідальність між міністерствами, місцевою владою та органами системи публічних інвестицій розподілена нечітко. Водночас Україна вже впровадила складну навіть для мирного часу реформу управління публічними інвестиціями і має інструменти прозорості — Prozorro та Spending.gov.ua, де видно майже всі транзакції влади, крім оборонних видатків.

Схожу думку — про партнерство без поблажливості — розвинула Міла Рилова з Alliance of Civil Society Organizations, що об’єднує близько 26 організацій гуманітарного сектору. Вона запропонувала конкретний тест на справжність партнерства: заходити в розмову не з непроханими порадами, а з питанням, чим саме можна бути корисним. «Важливо зайти в кімнату не з непроханими порадами, а з питанням: як я можу бути корисною вам?» — сформулювала вона. За її словами, партнери мають сприймати громадянське суспільство «не як дорослих і дітей, а як рівних учасників великої архітектури відновлення».

Цифри, що стоять за словами

Не менш промовистим був виступ Ярослави Барбері з Chatham House, яка представила результати щорічного опитування сотень українських громадських організацій — дослідження триває з кінця 2022 року, тож дає змогу бачити динаміку. За даними цьогорічної хвилі:

• 66% опитаних вважають головним внеском громадянського суспільства зміцнення соціальної згуртованості й стійкості громад,
• 60% — незалежний моніторинг,
• 41% — здатність пропонувати інноваційні рішення. Близько половини організацій уже фактично надають соціальні, освітні та медичні послуги на місцях,
• 63% учасників опитування працюють безпосередньо в регіонах.

«Майбутня здорова економіка України починається зі здорового суспільства і соціальної згуртованості в громадах», — наголосила Барбері, додавши, що саме тому питання соціальної згуртованості мають стояти в один ряд з інфраструктурними в порядку денному відновлення. Її головний висновок за результатами дослідження: громадянське суспільство вже відіграє стратегічну роль, і цю роль потрібно інституціоналізувати на всіх етапах процесу — «від бачення через реалізацію до моніторингу».

«Громадська участь — це не щось, присвячене окремим подіям. Це частина довгострокової культури участі», — уточнив Олександр Сушко з Міжнародного фонду «Відродження», додавши, що демократія — це не лише вибори чи формальні процедури, а енергія людей постійно працювати разом.

Виконавчий директор Європейського фонду підтримки демократії Єжи Помяновський додав до цієї тези історичний вимір, згадавши свій перший приїзд в Україну — на Майдан у грудні 2013 року. Тоді він запитав у знайомих, які вже перебували на місці: «Хто керує Майданом?» — і почув у відповідь, що там щодня працює Рада Майдану з 70–80 людей. «Це саме те, що ми називаємо підходом усього суспільства», — резюмував він, назвавши цей епізод уроком, який відтоді визначає його погляд на роль громадянських структур у кризові періоди.

Критика з залу: кого в документі не вистачає

Презентація Gdańsk Common Message супроводжувалася відкритою дискусією, і саме в ній найгостріше проявилося те, наскільки різні сегменти громадянського суспільства бачать свою роль по-різному.

Представниця мережі 45 жіночих організацій Women’s Perspective звернула увагу, що роль жінок практично зникла з тексту документа — попри те що саме жінки, за її словами, значною мірою здійснюватимуть відновлення на практиці.

«Просимо включити фемінітиви в українську версію, бо там згадуються комбатанти як чоловіки і не згадуються жінки-комбатантки», — заявила вона, закликавши авторів документа бути «більш емпатичними».

Керівник енергетичного напряму «Екодії» підняв тему промислових громад, залежних від видобутку вугілля, нафти й газу та металургії, — територій, які, за його визначенням, є «вдвічі вразливими». Представниця Kharkiv Monitoring Information Center наголосила на потребі включити безпекову й інформаційну стійкість громад у пріоритети відновлення нарівні з економічними програмами, а також підкреслила важливість системної українсько-польської співпраці громадянського суспільства саме тут, у Гданську.

Представник NGO Agency for Human Development сформулював, можливо, найгостріший аргумент дня: відновлення — це не те, що відкладається до перемоги, а частина боротьби за неї.

«Відновлення — це не замість війни. Відновлення — це для перемоги у війні, це її невід’ємна частина», — сказав він, попередивши: «Ми можемо виграти війну, але втратити країну» — якщо не утримувати людей у громадах зараз, коли прифронтові території вже втрачають мешканців, а ті, хто виїхав за кордон, не завжди повертаються.

Що конкретно має змінитися

З повним текстом Gdańsk Common Message можна ознайомитись тут.

За всією рамковою риторикою про «партнерство» й «людиноцентричність» у Gdańsk Common Message серед практичних акцентів, які прозвучали під час презентації, були такі.

Участь з самого початку, а не постфактум. Головна претензія RISE Ukraine Coalition — не до відсутності діалогу як такого, а до його моменту: громадянське суспільство залучають до консультацій уже після того, як пріоритети й рамки визначені урядом чи донорами. Вимога документа — зробити громадські організації частиною процесу прийняття рішень від стадії планування, а не тільки на етапі впровадження чи моніторингу.

Чіткий розподіл відповідальності. Звіт RISE фіксує, що чинна система фрагментована: незрозуміло, хто саме відповідає за що — міністерства, місцева влада чи органи системи публічних інвестицій. Документ вимагає розмежувати ці зони відповідальності, інакше, за словами Олександри, «незрозуміло, з ким саме будувати партнерство».

Пряме, гнучке й багаторічне фінансування. Це окрема рекомендація до міжнародних партнерів, озвучена Ярославою Барбері: цикли фінансування зараз надто короткі для роботи, яку реально потрібно виконати на місцях. Ідеться про перехід від коротких грантів під окремі проєкти до довгострокової прямої підтримки, яка не залежить від посередників.

Реальне локальне володіння процесами. Кілька спікерів — від Олександри з RISE до представника NGO Agency for Human Development — наголошували: місцева влада часто має недостатню спроможність готувати проєкти й стратегії самостійно. Документ вимагає не оминати ці громади через їхню слабкість, а навпаки — спрямовувати туди підтримку громадянського суспільства для нарощування спроможності, включно з горизонтальними зв’язками на кшталт угод міст-побратимів.

Синхронізація з євроінтеграцією. Український центр європейської політики наполягав, що в поточній версії документа європейська інтеграція згадується фрагментарно — через права людини, антикорупцію, енергетику, — але не як наскрізна рамка. Вимога — зробити реформу державного управління й рух до членства в ЄС явним критерієм, за яким оцінюється будь-який проєкт відновлення.

Прозорість як умова довіри. Ідеться не про декларацію, а про конкретні інструменти, які вже працюють, — Prozorro для закупівель і Spending.gov.ua для видатків уряду й громад (за винятком оборонної сфери), — та вимогу поширювати цей стандартний рівень прозорості на всі механізми фінансування відновлення, включно з донорськими.

Фактично це та дорожня карта, над якою продовжиться робота далі, а нові напрацювання представлять у Талліні на Ukraine Recovery Conference 2027.