Замовчують, бо «пляма на репутації»: чому школи не реагують на булінг і як це змінити
Кожен третій школяр в Україні стикається з цькуванням — але більшість випадків лишаються без реакції дорослих. Одні батьки не знають, як відрізнити булінг від звичайної сварки. Інші звертаються до школи — і чують у відповідь, що «нічого не було», або ж самі толерують насильство над дітьми. Як відрізнити булінг від конфлікту, що змінює новий порядок Міністерства освіти в Україні і як батькам захистити дитину, якщо вона зазнає цькування — розповідає «Гречка».
У матеріалі пишемо про:
Булінг у школі: що це таке, як зупинити і куди звертатися
Булінг і конфлікт — чи є різниця
Що відбувається в Україні — і що планують змінити
Як протидіють булінгу в школах інших країн
▫️Фінляндія: робота зі свідками булінгу
▫️Норвегія: три рівні дій — школа, клас, людина
▫️Канада (провінція Онтаріо): законодавчий захист і клуби підтримки
Якщо дитина зазнає булінгу: що радить психологиня
Що має робити школа у випадку булінгу
Чи може учень відповідати за булінг
Куди звертатися у випадку булінгу в школі
Булінг і конфлікт — чи є різниця
Юристи Координаційного центру з надання правничої допомоги пояснюють: булінг — це не будь-який конфлікт між дітьми.
За законом, булінгом є дії, які вчиняються щодо дитини або дитиною щодо інших учасників освітнього процесу. Це може бути психологічне, фізичне, економічне або сексуальне насильство.
До психологічного булінгу належать погрози, шантаж, приниження, образливі погляди або систематичне висміювання. До фізичного — штовхання, підніжки, удари або інші тілесні ушкодження. Економічний булінг може проявлятися у крадіжках або пошкодженні особистих речей. Сексуальне насильство може включати образливі рухи, зйомки в роздягальнях або образи сексуального характеру.
Окремо виділяють кібербулінг — цькування через електронні комунікації. Це можуть бути погрози чи шантаж у соцмережах, принизливі повідомлення, поширення фото або відео без згоди.
Головна різниця між конфліктом і булінгом — у повторюваності й наслідках. Булінг має визначені законом ознаки: систематичність, наявність сторін — кривдника, дитини, яка постраждала від булінгу, а також можливих спостерігачів — і шкоду психічному або фізичному здоров’ю.
Тобто разова сварка між дітьми не завжди є булінгом. Але якщо приниження, погрози, штовхання, ігнорування або цькування повторюються, а дитина почувається небезпечно чи пригнічено, то з юридичної точки зору це вже може мати ознаки булінгу.
Що відбувається в Україні — і що планують змінити
В Україні закон про протидію булінгу діє з 2019 року. Він уперше дав юридичне визначення поняттю «булінг» і встановив адміністративну відповідальність — штраф або громадські роботи — для кривдників, їхніх батьків (якщо дитині немає 16 років) і керівників закладів освіти, які не повідомили поліцію про випадок цькування.
Проте закон і практика — різні речі. Кропивничани не раз зверталися до «Гречки» зі скаргами на цькування в школах: батьки боялися пускати дітей до школи через булінг з боку однокласниці, у гімназії «Інтелект» після поранення ножем поліція перевіряла факти попереднього булінгу, учні Кущівської гімназії знімали образливі відео про вчителів.
Але навіть там, де батьки подавали офіційні скарги, ситуація нерідко заходила в глухий кут. Наприклад, батьки школярки гімназії «Інтелект» повідомляли про булінг, і комісія збиралася в школі щонайменше тричі — проте конфлікт це не розвʼязало.
«Зазвичай це відбувається так: директорка зібрала комісію — і все. Для галочки провела, а по факту конфлікт залишається не залагоджений, і відповідно лише загострюється», — пояснила «Гречці» освітня експертка, засновниця громадської організації «Батьки SOS» Олена Парфьонова.
Саме ця системна проблема — одна з причин, чому Міністерство освіти і науки України взялося за розробку нового документа. Зараз на стадії обговорення — проєкт змін до Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), який був затверджений ще у 2020 році. Олена Парфьонова входила до робочої групи з його розробки і пояснила «Гречці», що саме зміниться.
МОН пропонує кардинально змінити підхід до реагування на насилля у закладі освіти. За словами експертки, відповідний проєкт нового Порядку передбачає перехід від моделі реагування на булінг до комплексного реагування на всі форми насилля над дітьми.
«Найбільш принципова зміна полягає у зміні самої філософії державного реагування. Якщо раніше нормативне регулювання було сфокусоване переважно на булінгу як окремому явищі в закладі освіти, то тепер законодавець пропонує розглядати булінг лише як одну з форм насильства щодо дитини», — пояснює вона.
Новий Порядок інтегрується в загальнодержавну систему захисту дітей. Це означає, що алгоритми реагування стають єдиними для всіх, хто працює із дітьми: закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, служб у справах дітей, поліції та інших органів.
Також змінюється сам предмет реагування. Якщо раніше процедури стосувалися систематичного цькування між учасниками освітнього процесу, то новий підхід охоплює будь-які умисні дії або бездіяльність, вчинені всупереч волі дитини і здатні завдати їй фізичної, психологічної, сексуальної чи іншої шкоди.
«Фактично школа більше не розглядає лише конфлікти між учнями. Вона стає одним із елементів міжвідомчої системи виявлення будь-яких проявів насильства щодо дітей — незалежно від того, де вони сталися: у сім’ї, у закладі освіти, в інтернеті чи в іншому середовищі», — говорить Олена Парфьонова.
Інша важлива зміна стосується того, хто вирішує, чи є ситуація булінгом. Зараз це фактично робить директор школи одноосібно, зібравши власну комісію.
«Але вирішити, чи є булінг, може виключно суд. Це прерогатива судової гілки влади. А зараз виходить, що батьки вимушені самі подавати до суду, втрачається час — і потім спливають строки давності. І все», — пояснює Парфьонова. Новий документ має усунути цю прогалину.
Паралельно в Україні впроваджується цифровий механізм — «тривожна кнопка» на онлайн-платформі Автоматизованого інформаційного комплексу освітнього менеджменту АІКОМ. За словами Олени Парфьонової, якщо дитина або батьки повідомляють про випадок булінгу через цю кнопку, інформація одразу потрапляє не лише до закладу освіти, а й до освітнього омбудсмена, соціальних служб і поліції. Школа більше не може «витерти» повідомлення — залишається цифровий слід.
«Це хороший інструмент, адже там можна анонімно повідомити про булінг безпосередньо. Але головне, щоб про цю онлайн-платформу знали школярі, їхні батьки — якомога більше людей», — каже вона.
Та найважливіша проблема, на яку вказує Олена Парфьонова, — не законодавча, а культурна. В Україні досі не сформована культура ненасильства щодо дітей.
«З радянської системи нам навʼязували, що поставити дитину в куток на гречку, бити руками, ногами, ремнями, кричати і принижувати — то начебто “виховні заходи” і “дисципліна”. Але в цивілізованому світі це абсолютно неприпустимі речі. І нам потрібно почати з себе: викорінити ось це толерування насильства над дітьми», — каже Олена Парфьонова.
В розвинутих країнах насилля над дітьми — це аномалія, виняток. Дорослий, який його вчинив, несе повну відповідальність. А діти з малечку знають: якщо тобі боляче — іди до дорослого, якому довіряєш, і отримаєш захист. Ця довіра вибудовується роками — і саме вона є основою дієвої протидії булінгу.
«У нас деякі дорослі не розуміють, що насилля над дітьми неприпустимо. І ще є хвилі російського впливу: “стукач”, “ябіда”, “вмій постояти за себе”, “хлопчики не плачуть”, “б’є — значить любить”. Всі ці наративи існують і поглиблюють кризу, і дитина, чуючи ці настанови, починає вважати, що насильство проти неї може бути “виправдане”, і відповідно не бачить нічого поганого в тому, щоб чинити насильство над іншими», — зазначає Олена Парфьонова.
Окремо вона звертає увагу на те, як самі школи реагують на випадки булінгу. Замість того, щоб вирішувати проблему і ставити нульову толерантність до насильства, багато закладів воліють замовчувати — бо для них це «пляма на репутації».
«А булінг поглиблюється саме тоді, коли його замовчують. Якщо на етапі конфлікту, який тільки зароджується, дорослі не втручаються — це однозначно стане булінгом. Питання лише у часі», — наголошує вона.
З практичних інструментів, які вже зараз реально стримують булінг у школах, Олена Парфьонова виокремлює системи відеоспостереження. За її спостереженнями, заклади, де встановлені камери, фіксують значно менше випадків цькування.
«Булінг зазвичай відбувається там, де немає свідків. Коли є відеоспостереження, людина знає, що не зможе сказати, що цього не робила. Наразі це, мабуть, єдине, що реально спрацьовує — не через усвідомленість, а через страх бути покараним. Але й це вже результат тут і зараз», — пояснює освітня експертка.
Утім, технічні інструменти вона вважає лише тимчасовим рішенням. Головне — змінити саму культуру ставлення дорослих до дітей. На її думку, лише через превенцію Україна зможе досягти нульової толерантності до насильства в школах.
«Це не питання дисципліни, це питання того, що ми дорослі — і ми не толеруємо насилля загалом», — підсумовує Олена Парфьонова.
Як протидіють булінгу в школах інших країн
Фінляндія: робота зі свідками булінгу
Фінська програма KiVa, розроблена в Університеті Турку у 2006–2009 роках за фінансування Міністерства освіти, охопила понад 90% фінських шкіл базової освіти. Ключовий принцип KiVa — робота не лише з кривдником (булером) та постраждалою дитиною, а передусім зі свідками булінгу. Програма включає навчальні матеріали, антибулінгові комп’ютерні ігри та спеціально навчені команди з 3–4 фахівців і фахівчинь при кожній школі. 98% учнів, чиї ситуації з булінгом розглядала шкільна команда KiVa, повідомили про покращення своєї ситуації.
За даними журналу Child Development, впровадження KiVa вже за дев’ять місяців призвело до зниження кількості жертв булінгу на 46% і зниження кількості тих, хто сам вдається до булінгу, на 61%.
Норвегія: три рівні дій — школа, клас, людина
У 1982 році в Норвегії через жорстокий булінг загинули троє хлопців віком 10–14 років. Це спонукало Міністерство освіти Норвегії у 1983 році запустити загальнонаціональну кампанію проти булінгу в школах. Психолог Дан Ольвеус розробив Програму запобігання булінгу, яку спочатку впровадили у 42 школах Бергена.
Ключовий принцип програми: булінг можна зупинити, якщо перебудувати соціальне середовище школи — зменшити кількість ситуацій, у яких цькування стає можливим, і прибрати соціальне схвалення дій булера, зокрема з боку однолітків. Програма діяла одночасно на трьох рівнях.
На рівні кожної школи створили Координаційний комітет із запобігання булінгу — до нього входили директор, вчителі, шкільний психолог, а також представники батьків і учнів. Серед учнів проводили анонімні опитування, щоб мати уявлення про реальну ситуацію в школі. Вчителі та персонал вели спільний журнал фіксації інцидентів і одразу втручалися в будь-яку ситуацію булінгу — так школа посилала чітке послання: «Ми не терпимо булінгу». Окремо вводили посилений нагляд під час перерв, бо саме на подвір’ї відбувалася більшість інцидентів.
На рівні класу вчителі разом з учнями розробляли правила проти булінгу і встановлювали конкретні наслідки за їх порушення. Через рольові ігри, перегляд і обговорення відеосцен учні вчилися розпізнавати булінг. Вчителі заохочували тих, хто захищав жертву, повідомляв про ситуацію дорослим або брав ініціативу включити ізольованого учня в спільну діяльність. Завдяки цьому норми проти булінгу поступово ставали частиною класної культури — і потенційні кривдники відчували соціальний тиск однолітків у бік дотримання правил, а не їх порушення.
На індивідуальному рівні вчителі проводили окремі розмови з кривдником і потерпілою дитиною. Якщо булерів було кілька — розмовляли з кожним окремо і швидко один за одним, щоб вони не встигли узгодити спільну версію подій. Обов’язковими були також розмови з батьками обох сторін: батькам кривдника пояснювали, що булінг підвищує ризик майбутніх проблем з правопорушеннями, батькам жертви — що підтримка школи допоможе дитині почуватися в безпеці.
Програму згодом впровадили в школах США, Канади, Великобританії, Швеції, Фінляндії, Нідерландів і Німеччини.
Канада (провінція Онтаріо): законодавчий захист і клуби підтримки
У 2012 році в канадській провінції Онтаріо прийняли Accepting Schools Act (Bill 13) — закон про безпечні та толерантні школи, розроблений після кількох самогубств учнів, яких булили. Закон визначає права і відповідальність вчителів, шкіл, шкільних рад та міністерства у питаннях запобігання булінгу і кібербулінгу та реагування на них.
Закон поширюється на всі випадки булінгу і кібербулінгу, що впливають на учнів, учениць чи навчальний клімат школи, — незалежно від того, чи відбуваються вони на шкільній території чи поза нею.
Закон зобов’язує школи проводити опитування учнів, батьків і персоналу щодо булінгу не рідше одного разу на два роки, забезпечувати реабілітаційні програми для жертв булінгу та організовувати програми професійного розвитку для вчителів.
Кожна шкільна рада зобов’язана розробити план запобігання булінгу і реагування на нього, залучаючи до його створення учнів, батьків і громаду, а також моніторити його ефективність.
Кожен педагог і член шкільного персоналу зобов’язаний негайно повідомляти директора про будь-який випадок булінгу. Директор несе відповідальність за розслідування кожного інциденту, а учня чи ученицю за булінг мають відсторонити тимчасово від навчання. І якщо школяра відсторонюють за цькування не вперше, і його присутність у школі створює неприйнятний ризик для безпеки інших — директор розглядає питання виключення. Особливу увагу приділяють булінгу з мотивів упередженості: на основі раси, мови, релігії, статі, інвалідності, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності.
Закон прямо підтримує право створювати в школах клуби підтримки для ЛГБТК+ учнів і учениць. Раніше опитування показало, що три чверті ЛГБТК+ школярів відчувають себе небезпечно хоча б в одному місці в школі. Після впровадження понад 85% педагогів Онтаріо зазначили, що наявність таких клубів позитивно вплинула на клімат у школі.
Якщо дитина зазнає булінгу: що радить психологиня
Психологиня Інга Кузнєцова радить батькам обережно ставитися до поширеної поради «дати здачі». За її словами, булінг рідко є конфліктом між двома дітьми — частіше це ситуація, яку підтримує або мовчки допускає частина колективу. Тому дитина не може вирішити її самостійно, а відповідь силою може лише погіршити ситуацію.
«Проти булінгу дитина не може діяти одна. Вона не може вийти один на один проти натовпу. А коли не може цього зробити, то починає страждати і відчувати безпорадність», — пояснює психологиня.
Інга Кузнєцова наголошує: у дітей і підлітків ще формується здатність контролювати імпульси та прогнозувати наслідки своїх дій. Через сильну образу, страх, приниження або відчуття безвиході дитина може зреагувати різко й небезпечно — для себе або інших. Тому відповідальність дорослих — не підштовхувати дитину до силового «вирішення» конфлікту, а створити систему захисту.
Перший крок для батьків — повірити дитині й не знецінювати її слова. Якщо вона розповідає, що її ображають, висміюють, штовхають, ігнорують або принижують, не варто відповідати фразами «сам винен», «не звертай уваги», «будь сильнішим» або «може, ти сам щось зробив не так». Дитина має почути, що їй вірять, її підтримують і вона не повинна сама «відвойовувати» право почуватися безпечно у школі.
«Дуже важливо не знецінювати, не відвертатися, не звинувачувати дитину у тому, що вона зазнає булінгу. Булінг може статися з будь-ким. Ніхто від нього не застрахований», — пояснює психологиня.
Батькам варто звертати увагу на зміни в поведінці дитини: небажання йти до школи, скарги на самопочуття перед уроками, пригнічений настрій після навчання, замкнутість, втрату інтересу до спілкування, відсутність друзів у класі або небажання говорити про школу.
Але не всі діти відкрито показують, що з ними щось не так. Тому довірливі стосунки важливо вибудовувати завчасно — щоб дитина знала, що може звернутися по допомогу й отримати її.
Якщо дитина боїться, що після звернення батьків до школи булінг посилиться, це треба сприймати серйозно. Психологиня радить не діяти через тиск на дитину, але й не залишати ситуацію без реакції. Варто пояснити, що безпека у школі — це не привілей, який потрібно заслужити, а право дитини.
«Дитина не повинна відвойовувати право почуватися безпечно у шкільному колективі. Якщо цього немає, значить, хтось із дорослих не допрацьовує або не звертає уваги. Поскаржитися на булінг — це не слабкість, а спосіб зупинити насильство, від якого можуть постраждати й інші діти», — каже Інга Кузнєцова.
Булінг — це не лише проблема дитини, яку цькують, і не лише дитини, яка цькує. Якщо перші прояви приниження лишаються без реакції, вони можуть ставати жорсткішими.
«Це ніколи не тільки про те, що один вдарив іншого. Це означає, що в цій системі таке дозволяється, і відображається також на тих, хто стає свідками булінгу», — пояснює психологиня.
Працювати потрібно не лише з кривдником та дитиною, яка постраждала. Важлива робота з усім класом: розмови про правила взаємодії, відповідальність, межі, повагу й наслідки насильства. Класний керівник, шкільний психолог і адміністрація мають не приховувати проблему, а вчасно її зупиняти.
Якщо школа реагує формально, обмежується разовою розмовою або перекладає відповідальність на дитину, батькам варто фіксувати звернення письмово й діяти за юридичною процедурою.
Іноді навіть після звернень ситуація в колективі не змінюється. У такому разі, за словами психологині, не варто роками чекати, поки «само мине».
«Не треба боятися переводити дитину в інший колектив. Це може дати їй шанс. Часто цей шанс виявляється вдалим: дитина почувається краще, у неї з’являються друзі, вона розквітає», — каже психологиня.
Булінг не минає безслідно. Досвід цькування може впливати на людину і в дорослому віці — на самооцінку, стосунки з колегами, реакцію на критику та відчуття безпеки в колективі. Водночас він шкодить і дитині, яка цькує інших: якщо дорослі не встановлюють межі, у неї може закріпитися модель поведінки, де насильство здається допустимим.
Тому головне завдання дорослих — не чекати, поки діти «переростуть», і не вчити їх відповідати насильством на насильство. Завдання батьків і школи — вчасно помітити проблему, повірити дитині, захистити її та змінити середовище, у якому булінг став можливим.
Що має робити школа у випадку булінгу
Наразі в Україні механізм реагування на булінг у закладах освіти визначений наказом Міністерства освіти і науки №1646.
Після повідомлення про булінг школа має відреагувати протягом доби: зареєструвати заяву, оцінити ризики для дитини, за потреби викликати швидку, повідомити поліцію та службу у справах дітей і створити комісію.
Комісія збирає пояснення сторін і свідків, аналізує докази — скріншоти, відео, листування, пояснення учнів або вчителів — і визначає, чи має ситуація ознаки булінгу.
Якщо педагогічні працівники самі помітили булінг, вони мають негайно вжити заходів, щоб припинити небезпечний вплив, за потреби надати домедичну допомогу, повідомити керівника закладу освіти та принаймні одного з батьків або законних представників дитини.
У кожному закладі освіти має бути затверджений план заходів із запобігання та протидії булінгу. Педагогічні працівники мають проходити навчання щодо запобігання булінгу, знати алгоритм реагування, вміти фіксувати такі випадки й працювати з класом у конфліктних ситуаціях.
Чи може учень відповідати за булінг
Юристи Координаційного центру з надання правничої допомоги розʼяснили, що в українському законодавстві за вчинення булінгу передбачена адміністративна відповідальність. Це може бути штраф від 850 до 1700 гривень або громадські роботи від 20 до 40 годин. За повторний булінг відповідальність буде більшою.
Якщо булінг вчинила дитина віком від 16 років, відповідальність вона несе особисто. Якщо дитині від 14 до 16 років, відповідальність нестимуть її батьки або особи, які їх замінюють. Якщо дитина молодша 14 років, безпосередньо до адміністративної відповідальності її не притягують, але школа та служби можуть реагувати через батьків, психологів і органи опіки.
Рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ухвалює суд. Матеріали до суду передає поліція після складання адміністративного протоколу.
На практиці це може виглядати так:
- батьки, учень або вчитель подають заяву керівнику закладу освіти;
- школа створює комісію і збирає пояснення та докази;
- керівник повідомляє поліцію і службу у справах дітей;
- поліція збирає матеріали й за наявності ознак правопорушення складає протокол;
- суд розглядає справу і ухвалює рішення.
Куди звертатися у випадку булінгу в школі
Якщо дитина постраждала від булінгу або стала свідком цькування, вона може розповісти про це батькам, педагогам, шкільному психологу, офіцеру Служби освітньої безпеки або директору школи.
Батькам варто звернутися до керівника школи із заявою про булінг. Це можна зробити усно або письмово, але юристи радять фіксувати звернення письмово: так у батьків буде підтвердження, що школа отримала повідомлення.
Якщо школа не реагує або батьки вважають реакцію формальною, можна звертатися до місцевого органу управління освітою, Національної поліції (за номером «102»), місцевої служби у справах дітей, освітнього омбудсмена. Також повідомити про булінг можна за гарячими лініями:
- гаряча лінія ГО «Ла Страда — Україна»: 0 800 500 225 (зі стаціонарного телефону), 116 111 (з мобільного);
- гаряча лінія Центру надання безоплатної правничої допомоги: 0 800 213 103. Лінія працює цілодобово й безкоштовно в межах України.
В АІКОМ також є «Антибулінговий розділ». Через нього діти, батьки, педагоги або свідки булінгу можуть повідомити про випадок в електронному застосунку. Керівник школи отримує таке повідомлення у своєму кабінеті в АІКОМ і має вжити заходів протягом 24 годин. Паралельно сповіщення автоматично надсилається до Національної поліції України.
