Походження Елисаветградського міфу . Частина ІІ

Не збереглось чіткого документу який би відзначав заснування міста з назвою Єлисаветград, тому загальноприйнятим є відлік історії нашого міста від заснування фортеці святої Єлисавети. Спершу на території фортеці з’явилось військове поселення, а згодом, коли фортеця втратила своє оборонне значення і кордони імперії просунулись далі на південь , почався активний розвиток поселення за стінами фортеці. І воно вже починає фігурувати в документах як Єлисаветград. Прийнято вважати, що ця назва виникла природним чином внаслідок оптимізації вислову «фортеця святої Єлисавети», до короткого відповідника, з тим же значенням. Тобто місто унаслідувало від фортеці покровительство святої Єлисавети, а те, що так само звали царицю, чиєю волею наш край був колонізований чужинцями, чистий збіг.

Спробуємо детальніше подивитись на це твердження. Традиція іменувати нові поселення на честь власних тезоіменитих святих набула чималої популярності серед російських самодержців. Вони поспішали увічнити власні імена на карті імперії і ніщо їм в цьому не могло завадити. На випадок будь-яких нарікань завжди можна було прикритись іменем святого, якого нібито і закликали на захист новоутвореного чи перейменованого поселення.

А от від того як надалі складались стосунки між містом і призначеним йому святим і залежало те чи ставав він для міста рідним чи залишався лише в назві згадкою про колоніальний статус з відбитком привнесеного, чужого.

Що я маю на увазі? Інститут святого покровительства відомий усьому християнському світу. Для того, щоб здобути заступництво перед богом у певних питаннях здавна моляться спеціальним святим, які відповідають за конкретні напрямки роботи в небесній канцелярії. Святих покровителів мають як представники цілих професії, окремі люди , так і міста.

Міста вважають своїми покровителями тих святих, факти чиєї біографії напряму з ними пов’язані, або якщо святий є заступником провідних для містян занять і професій. Також приводом для того, щоб звернутись до конкретного святого за заступництвом можуть бути легенди і перекази про його явлення жителям міста у критичних ситуаціях. Вшанування святого покровителя міста в більшості випадків стає помітною складовою міської культури, яскравою традицією, спостерігати за якою приїздять численні туристи. І звісно що улюбленому святому вдячні містяни будують храми, ініціюють на його честь свята, хресні ходи інші заходи , в яких безпомилково можна простежити цей зв’язок між жителями конкретного міста і святим, якого вони вважають своїм заступником. Такі приклади є в усій Європі в тому числі і в Україні.

Згадаймо хоча б наш Миколаїв, де своїм покровителем вважають святого Миколая Чудотворця. За повір’ям він є заступником мореплавців і мандрівників. І маємо перший плюс до того, що миколаївці не прогадали, адже Миколаїв – місто корабелів. В Миколаєві є Свято- Микільський соборний храм, архітектурна пам’ятка державного значення, збудований ще на початку ХІХ століття. Але є свідчення про те, що й задовго до того миколаївці хотіли мати в своєму місті храм на честь свого небесного покровителя, тож плюсуємо вдруге. В Миколаєві щороку влаштовують вшанування святого Миколая – хресна хода, комплекс релігійних і світських заходів – ііі це комбо – святий у назві, святий у міській культурі, святий покровитель найшановнішої в місті професії.

Повернемось до нашого міста. Який зв’язок існує між святою праведною Єлисаветою і містом Єлисаветград, крім того, що вона була тезкою формальної засновниці фортеці на берегах Інгула Єлисавети Петровни Романової? Ні в минулому, ні в сучасності якоїсь особливої традиції пошанування матері Іоана Хрестителя в місті, яке нібито назване на її честь ми не простежуємо. Натомість маємо суворі факти того, що самі єлисаветградці були свідомі того, чиє насправді ім’я носило місто. Вензель імператриці був на офіційному гербі міста, в своєму листуванні колишній мер Пашутін також недвозначно вказує, що місто назване на честь коронованої особи. То де ж шукати святу Єлисавету в Єлисаветграді?

І ще можна було б спробувати вже зараз виправити ситуацію, але ж чи є кому? Кіровоградці в більшості своїй невоцерковлені, мають спорадичну релігійність , що виявляється в освячені яєчок і пасочок на Великдень і яблук на Спаса. І вони навіть не свідомі того, що якраз це не є суто християнською традицією, а радше пережитком язичництва, що був інкорпорований церквою, тоді, коли та не мала вже сил побороти вірування людей у чудодійні властивості освячених продуктів харчування.

Людям властиво намагатися видаватись кращими ніж є насправді, домальовувати собі ореол духовності, навіть тоді, коли основу їх життя формують цілком утилітарні цінності і моделі поведінки. Але називати абсолютно світське місто ім’ям біблійної святої , це спроба видати бажане за дійсне і це ще й велика відповідальність, яку схоже не зовсім усвідомлюють ті, хто тисне на педаль газу в питанні про повернення Кіровограда до однієї з колишніх назв історичного центру міста.

Ми вже не говоримо про те, що назва Єлисаветград не є властивою для української мови, рідної мови більшості населення міста і області. Вона не милозвучна в українському перекладі, про що неодноразово зазначали авторитетні вчені філологи, поети. Збіг в середині слова аж чотирьох приголосних ТГРД важко вимовляти. Ця назва не відповідає державним інтересам держави Україна, підриває національну безпеку і звучить неорганічно в переліку інших українських міст, а тим більше обласних центрів.