У ДНР призначили віце-прем’єром легендарного Вадима Шевцова
Учора в «Донецькій Народній Республіці» відбулося знакове кадрове призначення. Віце-прем’єр-міністром з питань державної безпеки став Володимир Юрійович Антюфеєв. Він був представлений журналістам на спільній прес-конференції, в якій взяли участь Олександр Бородай та Ігор Стрєлков (себто Гіркін).
З 1992-го по 2012-й рік Антюфеєв обіймав посаду міністра державної безпеки Придністровської Молдавської Республіки. У 2004 році отримав звання професора Академії військових наук Росії. «В уряді Донецької Народної Республіки я буду курирувати питання держбезпеки, судів, юстиції та внутрішніх справ», – повідомив новий член Ради Міністрів «ДНР».
Журналіст «Гречки» неодноразово перетинався з Володимиром Юрійовичем протягом надзвичайно непростого періоду становлення ПМРСР, а потім просто ПМР. Тоді журналістам, що злетілися в Тирасполь звідусіль, Антюфеєва представляли як керівника держбезпеки республіки «Вадима Георгійовича Шевцова». Переказували історії, що трапилися в період його успішної служби у Ризькому ОМОНі.
Насправді «Шевцов» був звичайним «розшуковиком». Найбільше кар’єрне досягнення у період міліцейської служби в Латвійській РСР – начальник 4-го відділу (квартирні крадіжки) управління кримінальної міліції Департаменту міліції МВС Латвії з лютого по травень 1991 року. Потім офіцер був відряджений у розпорядження Головного управління охорони громадського порядку МВС СРСР.
Згідно з офіційною біографією з сайту МДБ ПМР, Вадим Шевцов «активно брав участь в опорі націонал-фашизму в Латвії, що зароджувався, у зв’язку з чим відносно нього латвійська прокуратура порушила кримінальну справу. З вересня 1991 року зі санкції прокуратури Латвії знаходиться в міжнародному розшуку».
До східної частини Молдови підполковник міліції Антюфеєв приїхав уже після серпневих подій 1991 року. Був прийнятий на службу до УВС Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки, очолював Оперативний відділ УВС. Змінив ім’я на «Вадима Георгійовича Шевцова», пізніше знову став Антюфеєвим. У травні 1992-го очолив Управління республіканської безпеки ПМР, з вересня 1992 міністр державної безпеки ПМР. У 1994 році очолював утворений для боротьби з організованою злочинністю Комітет республіканської безпеки при президентові ПМР, у підпорядкуванні якого перебували МДБ та МВС республіки.
Прослужити цілих 20 років на відповідальному посту в невизнаній світовою спільнотою республіці, постійно наражаючись на небезпеку бути заарештованим поза межами ПМР (один такий інцидент трапився навіть у Білокам’яній!), – і в підсумку зберегти в колишніх межах хитке новоутворення було б під силу лише непересічній особистості.
Саме такого досвідченого чиновника досі не вистачало «ДНР». Скажу більше: для невизнаної маріонеткової республіки на Сході України Антюфеєв – чи не єдиний шанс утримати на плаву народжуваний «держапарат». Де останнім часом, на потіху Києву та Євросоюзу (куди Антюфеєву заборонили їздити ще 10 років тому), майже всі один з одним пересварилися. Хто через вкрадені грубі гроші, хто через непомірні владні амбіції.
Зі свого досвіду знаю: схожі тенденції були характерні і для оточення першого президента ПМР Ігоря Смирнова. Якби поруч з ним не було «Вадима Шевцова» (котрий мав здатність прораховувати багатоходові комбінації недоброзичливців з Молдови протягом півхвилини), – історія невизнаної республіки на початку 90-х закінчилася б, ще й не розпочавшись. Надто «могильниками» ПМР були командувач 14-ою гвардійською армією ЗС РФ генерал-лейтенант Олександр Лебідь і безмежно відданий йому військовий комендант столиці ПМР Тирасполя полковник Михайло Бергман. Обидва називали правлячий режим Смирнова «хижою зграєю крадіїв».
63-річний уродженець Новосибірська затребуваний знову. Не знаю, чи доклав до цього руку відомий московський політолог Сергій Кургінян, якого в період військових дій у східних районах Молдови доводилося зустрічати і в Дубоссарах, і в Бендерах, і у відносно безпечному Тирасполі. Зараз Сергій Ервандович теж в Донецьку; за моїми спостереженнями, спроби примирити між собою польових командирів даються немолодій людині дуже нелегко.
Лобістами «Вадима Шевцова» могли б бути також Ігор Гіркін з Олександром Бородаєм. Обидва мешканці Москви неодноразово бували у невизнаній ПМР, а «головнокомандувач збройними силами ДНР Ігор Стрєлков» навіть брав участь у збройному протистоянні «придністровської гвардії» й «казаков» із регулярними частинами армії Республіки Молдова та молдовськими правоохоронцями.
Про таємні операції, розроблені й проведені «Вадимом Шевцовим», коли-небудь обов’язково знімуть захоплюючий телесеріал. Однією з важливих «фігур» оперативних комбінацій Шевцова, як авторові цих рядків понад 20 років тому без особливого задоволення розповів полковник Бергман, був тодішній голова Жовтневого райвиконкому Одеси Едуард Гурвіц. Нині народний депутат України з фракції УДАР.
На захист «волелюбного Придністров’я» звичайним дизель-потягом сполученням «Одеса-Кишинів» виїздили загони членів УНСО на чолі з Дмитром Корчинським. Люди «Вадима Шевцова» очікували на них на станції Новосавицька Молдовської залізниці, – і дали супроводжували аж до розподілу по підрозділах «гвардії Придністров’я» або воєнізованих формувань «русскіх казаков-патріотов». Останні, як і у випадку з теперішніми «ДНР» та «ЛНР», насправді були звичайними найманцями з Росії та з південних областей України.
Наостанок зазначу: у всіх натовських довідниках по республіках колишнього СНД міністерство державної безпеки ПМР характеризується як «одна з найбільш ефективних і високопрофесійних спецслужб».
Олег БАЗАК
