Унікальне підприємство з Кіровоградщини у власності “європейських інвесторів” Росії?
«Гібридність» війни, яку Росія веде проти України, відкривається все з новими аспектами. Крім спроб розхитати внутрішньополітичну ситуацію, бомбардувати свідомість громадян пропагандистськими маразмами і блокувати український сегмент Фейсбуку, росіяни ефективно знищують українську економіку. Гостра проблема повернення або неповернення боргів перед Росією, яка позначилася в останні дні, має цікавий нюанс – російський бізнес в Україні сам не платить податків і не віддає старі борги. Яскравий приклад демонстрації чисто російських манер ведення бізнесу в Україні – господарі Побузького феронікелевого комбінату (ПФК).
Єдиного в Україні виробника феронікелю безумовно можна віднести до числа стратегічних підприємств – без його продукції неможливе виготовлення легованої сталі, яка, в свою чергу, вкрай затребувана оборонною промисловістю. Росіяни, як бачимо, знали, які активи слід купувати в Україні: ще в 2003 році розкрадене збанкрутіле виробництво сподобалося російським підприємцям Михайлу Чорному та Олександру Бронштейну. Втім, офіційно володіють цим українським підприємством кілька юросіб, зареєстрованих в офшорах – компанії Virunga International Limited, Delphi Trading Limited, Romtrade Limited, Dagakaz Developments Limited і Lakemill Trading and Investments Limited (яка володіє пакетами акцій Новосибірського металургійного заводу та Нижнетагильского металургійного комбінату, керовані російським «Євразхолдинг»). За даними російської преси, через цю компанію “Євразхолдинг” афілійований зі структурами підприємця Михайла Чорного – основного акціонера «Сибірського алюмінію» і постійного жителі Ізраїлю.
З іншого боку Побузький феронікелевий пов’язують з Олександром Бронштейном, який контролює британську Aimet, що володіє Волгоградським і Волховським алюмінієвими заводами.
Тобто зв’язки з російським металургійним бізнесом тут проглядаються досить явно.
До того ж українське підприємство входить до складу приватної міжнародної інвестиційної групи Solway Investment Group, що спеціалізується на проектах в гірничодобувних і металургійних областях, а керуючим директором її є Дан Бронштейн. Наприкінці 2014 він дав серію явно замовних інтерв’ю, де розповідав про те, як «європейські» інвестори вдихнули життя в розвалене вітчизняне підприємство. «Європейські інвестори» – це та сама гуппа Solway, яка належить росіянам Олександру і Данилові Бронштейн.
Логіка спроби такого «перепозиціонування» зрозуміла – під час війни з Росією входити до двадцятки найбільших російських активів в Україні якось страшнувато (з урахуванням стратегічності виробництва), тому якийсь флер «європейськості» не завадить.
У цих інтерв’ю Бронштейн постарався намалювати ідилічну картину успіхів ПФК: «За минулий рік Побузький феронікелевий комбінат отримав прибуток 12,1 млн грн. Підприємство переробило 1,4 млн тонн руди, отримавши 100,9 тис. Тонн феронікелю або 18,6 тис. Тонн нікелю. Загальні витрати на утримання соціальної сфери смт. Побузьке в 2014 році склали 2,2 млн. Грн. Витрати на навчання персоналу ПФК в 2014 році склали 214 тис. грн. Обсяг інвестицій у розвиток енергоберегающіе технологій за 2013 – 2014 рік склав понад $ 15 млн».
Інакше кажучи, російські власники заводу хочуть сказати, що державі українському потрібно молитися на них денно і нощно, підносячи до неба подяку за внесок у вітчизняну економіку в цей важкий воєнний час.
Тільки от, схоже, справи йдуть зовсім по-іншому. У 2013-му році «успішне» підприємство попросило у Кабміну пільгову ціну на електроенергію. Отримавши відмову, ПФК дуже засмутився і вже на початку 2014-го року з’явилися відомості про те, що завод знаходиться на межі зупинки через фінансові проблеми через нібито неповернення ПДВ. Власник погрожував пустити завод на банкрутство, а всіх працівників викинути на вулицю. Цей дрібний шантаж дії не вплинув, і сьогодні керівництво ПФК, перераховуючи свої нереальні заслуги перед окремо взятим Голованівським районом Кіровоградської області і України в цілому, перманентно посипає голову попелом, заявляючи про неприйнятність зростання цін на електроенергію. Тобто для всіх важко, але можна, а для ПФК – трагедія. Заяви звучать відверто провокативні: «У разі, якщо вартість електроенергії та обсяг її споживання для ПФК залишаться на рівні грудня 2014, комбінат планує скоротити завантаження виробництва приблизно на третину». З урахуванням потреби української оборонки в легованої сталі ця заява – загроза обороноздатності.
Але не тільки ці проблеми ховаються і за переможними реляціями пана Бронштейна, і за спробами його підприємства шантажувати українську державу. Справа в тому, що при всій успішності, «європейські» інвестори ПФК увігнали завод в чималі борги, платити які поки не збираються.
Повний перелік невиплачених ПФК боргових зобов’язань з’ясувати проблематично, тому наведемо лише один красномовний приклад.
Справа, як кажуть, була в Донецьку … Ще в 2011 році Господарський суд Донецької області визнав, що Побузький феронікелевий завод має боргові зобов’язання перед кількома донецькими фірмами та підприємствами на суму більше 46 мільйонів доларів. І постановив, що ПФК повинен повернути ці борги – частину грошима, а частину активами. Це рішення не виконано донині.
Втім, це не єдиний подібний справу стосовно «європейських» інвесторів.
Як уже зазначалося, в період правління Януковича російські власники заводу могли дозволити собі спиратися на подібні рішення, навіть якщо борги були перед «донецькими». Сьогодні ситуація не настільки сприятлива, і на світ божий можуть виповзти як інші борги, так і ухилення від сплати податків (а такі підозри теж є).
Судячи з цих характерних штрихів, не варто всерйоз сприймати слова пана Бронштейна з його численних інтерв’ю про те, що «Solway європейська структура, і всі засновники є громадянами ЄС. Ключові компанії групи зареєстровані в Швейцарії, Люксембурзі, Естонії та на Кіпрі. На російському ринку нами був зароблений основною первісний капітал».
Аж надто по-російськи поводяться «європейські» інвестори, осідлали стратегічні виробництва і шантажують українську державу. Відверте «кидалово» як відносно українських партнерів і податкових органів – предмет окремого докладного дослідження.
“Багнет“
