Життя на вулиці: що заважає ефективно допомагати бездомним людям у Кропивницькому

У матеріалі розповідаємо:

Били чоловіка поки поліція спостерігала
Історія №1. Життя у закинутій машині
Історія №2. Життя на лавці біля Інгулу
Історія №3. Життя після ампутації ніг без допомоги і догляду
Історія №4. Життя у закинутій будівлі
«Має бути добровільна згода»: люди лишаються на вулиці
Як працює міський центр обліку та тимчасового перебування бездомних людей у Кропивницькому?
«Ми не можемо допустити, щоб ще більше людей жило на вулиці», — волонтер

Джерела: коментарі для «Гречки» керівника громадської організації «Дім милосердя», активіста й волонтера Володимира Лебедєва, директора Міського центру обліку та тимчасового перебування бездомних людей Олександра Желізняка, відео з соцмереж.

Били чоловіка поки поліція спостерігала

30 квітня у соцмережах опублікували відео з Ковалівки, на якому на лавці біля одного із супермаркетів сидить чоловік, біля нього — двоє правоохоронців. В один момент до чоловіка підбігає жінка з мітлою (ймовірно, прибиральниця) та починає його бити. Правоохоронці стоять та спостерігають за сценою. Чоловік тікає. 

Свідки події стверджують, що чоловік розкидав сміття з урн, тому його й побила прибиральниця.

Керівник громадської організації «Дім милосердя» Володимир Лебедєв, який опікується людьми у скруті, повідомив «Гречці», що чоловіка з відео знає, адже той приходить до них у хостел митися та перодягтися.

З його слів, чоловік має психічні розлади. Часом трапляються такі ситуації, коли він бігає містом і спеціально розкидає сміття.

У коментарі «Гречці» речник патрульної поліції області Дмитро Поперешняк на питання, чому правоохоронці не зупинили нападницю, відповів, що за фактом цієї події призначили службове розслідування.

«За результатами якого діям патрульних буде надано об’єктивну правову оцінку», — зазначив речник.

Непоодинока історія

Історія №1. Життя у закинутій машині

Три місяці тому команда «Дому милосердя», коли розвозила їжу по місту, знайшла 39-річну Олесю, яка живе в автівці без вікон і дверей неподалік кардіоцентру.

Сама вона з Голованівська. Розповіла волонтерам, що у неї є син, проте він живе за кордоном.

На запитання, чому вона живе в авто на вулиці, відповіла, що близька людина її обманула. Протягом місяців вона ходила прати речі та митися у «Дім милосердя».

Після публікації 30 квітня допису про долю жінки знайшлися люди, які забрали її до себе на ферму.

«Їй надали житло. Вона буде там садити полуницю та охороняти», — розповів Володимир Лебедєв.

Проте випадків, коли вдається знайти роботу та житло людям у складних життєвих обставинах, можна порахувати на пальцях. Здебільшого, коли волонтери намагаються знайти вихід із ситуації, то потрапляють у глухий кут.

Історія №2. Життя на лавці біля Інгулу

Володимир Лебедєв розповів, що на набережній Інгулу проживає 59-річний Олександр. Він спить на лавці. Чоловік розповів волонтерам, що жив у Гайвороні, проте його будинок згорів.

Керівник «Дому милосердя» каже, що чоловік перебуває у тяжкому психічному та фізичному стані. Зміг розповісти лише те, що у Кропивницький потрапив після того, як його швидка відвезла у лікарню. Після лікування він оселився на вулиці.

Також згадав, що в нього була дружина та донька. Проте давно не може знайти їх, тому опустив руки.

Олександр пожив у хостелі Дому милосердя. Згодом його відвели у «Прозорий офіс» для оформелення документів. 

«Мені у соцслужбі сказали: “Добре, ми цим займемось”. По факту він знову на вулиці — вже тиждень лежить на тому місці», — зауважує волонтер.

Історія №3. Життя після ампутації ніг без допомоги і догляду

Кілька місяців тому волонтери виявили родину, яка живе в складних умовах у районі Новомиколаївки.

37-річний Олександр, який має інвалідність з дитинства, роками не встає через атрофію ніг. За словами волонтерів, він перебуває у важких побутових умовах. Його доглядає 70-річна мати. У будинку — антисанітарія, протікає дах. Володимир Лебедєв каже, що там справжнє звалище.

Олександр, коли його мати виходила, просив волонтерів забрати з будинку.

За словами Володимира Лебедєва, після розголосу соцслужба забрала Олександра до лікарні, ампутували ноги вище колін. У соціальних службах обіцяли доглядати за чоловіком.

«Через три дні дзвонить мені хірург: “У нас тут ваш Олександр, підопічний. Що нам з ним робити?”. Я говорю: “Як? Мені сказали, що він там під наглядом”», — зауважує волонтер.

Тиждень Олександр пробув у лікарні. Волонтери «Дому милосердя» приносили йому їжу. 

Згодом Володимир Лебедєв отримав дзвінок від соцслужби. Його почали запевняти, що у чоловіка є матір, яка зможе за ним доглядати, до того ж вона прибрала у будинку. 

«У соцслужбі розуміли, що та жінка психічно хвора, вона не може надавати належний догляд Олександру. Вони ж як на звалищі живуть. Там у стелі дірка, з якої під час дощу вода ллє. Кури, антисанітарія».

Нині Олександр перебуває в тих самих важких умовах, але вже з ранами після операції.

Історія №4. Життя у закинутій будівлі

Подібна ситуація була з Анною, яка має порушення слуху та жила у закинутій будівлі. У соцслужбі волонтерам обіцяли влаштувати жінку до притулку, але згодом її знову знайшли в покинутій будівлі.

Волонтер каже, що навіть коли людей соцслужби забирають у лікарню, Дім милосердя продовжує підтримувати продуктами й ліками.

«Має бути добровільна згода»: люди лишаються на вулиці

Керівник Міського центру обліку та тимчасового перебування бездомних людей Олександр Желізняк знає про кожну людину, про яку розповів Володимир Лебедєв. 

Каже, що жінка, яка проживала в автівці біля кардіоцентру, у поле зору соцслужби потрапляє раз у пів року. 

З його слів, хоч жінка має будинок в одному із сіл Голованівського району, проте постійно мігрує по всіх районах області.

«Ми вчора виїжджали до неї, то жінка сказала, що проживає там дві ночі. Ми коли розмовляли з нею раніше, то, на жаль, вона дуже багато надає неправдивої інформації. Цього разу розповідає, що в неї одна дитина, іншого — що вісім і що приїжджає в місто на заробітки. Весь час плутається у своїх свідченнях. Такий у неї спосіб життя», — зауважує Олександр Желізняк.

Що ж до чоловіка на набережній, то за словами керівника центру, той теж має дім, але його потрібно привести до ладу. Йому пропонували повернутися в лікарню, проте той відмовився. 

Олександр Желізняк також розповів про те, чому не можуть забрати у 70-річної жінки Олександра, якому ампутували ноги. 

«Я його відвідував три дні тому. То умови покращилися, вони поприбирали там в хаті. Мати йому робить перев’язки, я особисто бачив», — говорить він.

Зауважує, що чоловік має інвалідність, тому перебуває під опікою літньої матері. Без згоди жінки Олександра не можуть відправити у лікарню, навіть якщо він сам погоджується.

«Поки вони там проживають, але ми сподіваємося, що жінка надасть згоду для того, щоб влаштувати сина вже в психоневрологічний інтернат, де його постійно доглядатимуть. Якби він не був під опікою, то це була б інша розмова», — розповів керівник центру.

Олександр Желізняк уточнив, що центр не має компетенції перевіряти, чи має жінка психічні порушення.

Посадовець також наголошує, що соціальні служби не мають права змушувати людей проходити лікування, відновлювати документи чи селитися у притулку — на все це має бути добровільна згода.

Як працює міський центр обліку та тимчасового перебування бездомних людей у Кропивницькому?

У Кропивницькому є Міський центр обліку та тимчасового перебування бездомних людей — єдиний заклад в області, який надає послугу реєстрації місця проживання. Саме він мав би приймати таких людей.

Олександр Желізняк зазначив, що тимчасовий прихисток тут можуть отримати одночасно 30 людей — саме стільки тут ліжко-місць. У зимовий період потужність можуть розширювати. Наприклад, цієї зими додавали 5 додаткових місць і заклад був заповнений.

Водночас для поселення у центрі є дві обов’язкові умови.

«Людина повинна пройти медичне обстеження — хоча б флюорограму легень. І не перебувати в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння. Людей саме ці слова найбільше вражають. Тому що вони звикли до такого способу життя, що відповідальності ніякої немає, на роботу ходити не потрібно, документи не потрібні ніякі», — зауважує він.

Тобто фактично хворі люди — із психічними розладами, через які відмовляються від обстеження, чи залежностями — не можуть бути клієнтами закладу.

Зі слів Олександра Желізняка, граничний термін проживання зазвичай становить 90 діб.

За цей час фахівці із соціальної роботи допомагають відновити паспорт (що може тривати близько 20 робочих днів) та інші документи.

Центр співпрацює з міським та районним центрами зайнятості, а також із ЖЕКами для пошуку вакансій, що не потребують специфічної підготовки.

Якщо за три місяці фахівці не встигають оформити всі документи, термін перебування можуть продовжити до 120 днів і більше. Це роблять для того, щоб не розривати зв’язок із людиною та завершити її соціальний супровід.

Працівники центру проводять регулярні рейди для виявлення бездомних осіб та пропонують їм допомогу. У зимовий період до таких рейдів залучають поліцію, представників ДСНС та медиків. Проте, згідно із законом, допомога надається добровільно: людину не можна помістити в заклад або лікувати примусово без її згоди або згоди опікуна, якщо вона не загрожує життю інших.

Директор центру зауважує, що на сьогодні на обліку перебуває близько 1150 людей.

Менше половини — жителі Кропивницького, 51% — люди з районів області, інших регіонів України та навіть іноземних держав.

«Багато з них приїздять до Кропивницького, щоб заробити чи перезимувати. Є люди, які постійно мігрують між районами та ведуть кочовий спосіб життя», — зауважує Олександр Желізняк.

До закладу найчастіше потрапляють люди із залежностями — це близько 60% від усіх бездомних, що перебувають на обліку. Близько 20% — це люди, які повернулися з місць позбавлення волі, бо після тривалих термінів ув’язнення їм часто немає куди йти.

Ще 20% — люди, що втратили житло через фінансові або майнові махінації. 

Керівник центру говорить, що багато з цих людей звикли до життя без документів та відповідальності, тому часто звертаються за допомогою лише тоді, коли їхній стан здоров’я або погодні умови стають критичними. 

Він також уточнює, що не всі люди, яких можна побачити на вулиці або біля смітників, — бездомні, адже для декого це просто спосіб підробітку або ж життя.

«Ми не можемо допустити, щоб ще більше людей жило на вулиці», — волонтер

«Насправді мені дуже тяжко це бачити. Народ бідніє. Це факт. За хлібом все більше і більше людей приходить. Але ми не можемо допустити, щоб ще більше людей жило на вулиці».

Володимир Лебедєв каже, що поки є розголос таким ситуаціям, то державні структури роблять вигляд, що вирішують проблему. Проте через час, коли всі забувають, то вже навіть не намагаються показати, що щось роблять.

Він також звертає увагу на те, що коли соцслужби приїжджають переконати людину піти жити у притулок, а не залишатися на вулиці, то люди відмовляються.

Вся причина у довірі та належній комунікації, — впевнений керівник «Дому милосердя».

Волонтери налагоджують контакт з людиною, спочатку привозячи їжу, потім дізнаються історію, пропонують різну допомогу, наприклад пошук роботи.

«Вони не намагаються переконати їх. Просто питають: “Поїхали в притулок?”. Звісно людина відмовляється. Чому буває втікають із цих соціальних притулків, тому що немає людського ставлення», — зауважує Володимир Лебедєв.