Сьогодні страховка – завтра якісна медицина?

Про актуальність медичного страхування говорять давно, але поки що безрезультатно. У той же час, така система допомагає наповнювати медичну сферу коштами і вивести медичну галузь із злиднів.

Наразі ж, за розрахунками економістів, заробітна плата медиків займає більше 74 відсотків від загального обсягу коштів, спрямованих на охорону здоров’я, а видатки на медикаменти – 1,4-18,2 відсот-ка. Як наслідок – убогі поліклініки, персонал з низькою зарплатою і відповідною мотивацією до праці, відсутність стимулів до самовдосконалення і ефективнішого надання послуг та порушення Конституції. Право на безкоштовне медичне обслуговування існує лише на папері, про це знає кожен українець. Більшості відвідувачів таки доводиться залишити певну суму в лікарняних закладах. Значна частина цих коштів осідає у секторі тіньової економіки – тобто не є офіційно сплаченою, не гарантує якісних послуг і вже точно не буде направлена на придбання нового обладнання чи медикаментів. 

Зазвичай українці звертаються за медичною допомогою в критичних випадках, коли підкосила складна недуга чи необхідна невідкладна операція. 
«Перевага страхової медицини полягає в її прогнозованості: кожен громадянин вкладає невеликі суми коштів у медичну страховку для того, щоб бути впевненим, що у випадку хвороби всі або переважна більшість медичних витрат будуть сплачені», − стверджують експерти видання «Бізенс Україна».

Як це працює?

Фінансування охорони здоров’я у світі здійснюється за одним із трьох методів: бюджетним, соціальним або приватним.

За фінансування охорони здоров’я з бюджету, обов’язкове страхування відсутнє. Бюджетна система передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету. Саме така система діє нині в Україні. Оскільки гроші потрапляють до загального кошика бюджету, з якого потім іде перерозподіл на всі потреби країни, завжди знаходяться «важливіші» видатки і медична галузь не славиться стабільним фінансуванням. 

Соціальна система фінансування охорони здоров’я заснована на страхових внесках підприємств, працівників та на державних субсидіях для пенсіонерів і людей з низьким рівнем доходів. Тобто гроші потрапляють до окремого цільового фонду, на кшталт Пенсійного фонду, і на інші потреби використовуватись не можуть.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток лікарняних закладів, надання медичної допомоги у різних галузях – від стоматології до репродуктивного здоров’я.

Медичне страхування може проводитися в добровільній формі (як це зараз в Україні) або ж обов’язковій, як, наприклад, у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

Якщо страхування проводиться в обов’язковій формі, то його умови визначаються законодавством, а страхові платежі мають форму податку. Сплативши цей податок, громадянин гарантовано отримує мінімально необхідний перелік медичних послуг без додаткових оплат. 

З іншого боку, страхування не покриє всі державні витрати у сфері медицини, зокрема медичне обслуговування за державними програмами, діяльність науково-дослідних інститутів.

Тим часом, страхові поліси можна купити самостійно. Але найчастіше страхують працівників сумлінні роботодавці, де страховка є складовою соцпакету. 

Тарас Крижанівський, здоров’я якого застрахувала компанія, де він працює, розповідає: 

– Компанія страхує нас щороку. Я не знаю точної суми, яка закладається на медичні послуги, адже як працівник сплачую лише податок – приблизно тисячу гривень. Знаю, що, наприклад, на стоматологію на одну людину закладено три тисячі гривень. Я маю певний список державних і приватних клінік, з якими підписаний контракт, де я лікуюся безкоштовно. Якщо, наприклад, потраплю до лікаря в інший заклад чи в іншому місці, то повинен буду привезти звідти довідку і документ про ціну наданих послуг – мені усе відшкодують. Для компанії це вигідно, бо ж маючи тут такий соцпакет, я не поспішатиму міняти роботу. З іншого боку, як по неписаному закону, коли мене почали страхувати, то я почав хворіти рідше.

Застрахуйся і лікуйся: досвід Франції

Україна у своїй підготовці до введення страхової медицини планує опиратись на досвід тих країн, які вже десятиліттями живуть за цим принципом.

Удалим прикладом може стати Франція, де медичне страхування добре розвинуте вже десятки років.
Зародившись у вигляді каси взаємодопомоги ще у дев’ятнадцятому столітті, наразі страхова медицина забезпечила країні статус держави чи не з найкращою медициною у Європі.

Зараз тут, крім державного страхування, розвинута і широка мережа страхових компаній.

І працівники, і підприємства в обов’язковому порядку роблять внески в державну соціальну касу. Так страхування охоплює 80 відсотків населення. У випадку хвороби працівнику відшкодовують частину його витрат на медикаменти в межах 70-90 відсотків від суми. Обов’язково страхують студентів і школярів. 

В екстрених випадках виклики швидкої допомоги безкоштовні, а от візит лікаря − платний. 
У Франції нараховується близько 150 тисяч лікарів – це престижна і високооплачувана професія. Каса соцстраху підписує угоди з лікарями-приватниками, де чітко вказані суми за медичні послуги, які вони надають.
На прийом до лікаря потрібно попередньо записатися на визначений час, тому чекати в черзі практично не доводиться. Пацієнти платять за медичні послуги, а потім отримують у касі повну чи часткову компенсацію витрат.

Безкоштовні медичні послуги надаються важкохворим, які не мають засобів для лікування, та інвалідам. Населення з низьким достатком, переважно безпритульні і нелегальні мігранти, звертаються в приймальну швидкої медичної допомоги, де їм ніколи не відмовлять, або у громадські організації, що надають допомогу. 
Хоча основними коштами є страхові внески, до фінансування медицини Франції долучається і держава.

Думка експерта

Святослав Ханенко, член комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я:

– Загалом в Україні було вже сім подібних законопроектів, один з яких у 2002 дійшов навіть до третього читання, але не був прийнятий. Ми аналізуватимемо досвід країн Євросоюзу і, перш за все, маємо дати собі відповідь на запитання: «Яка система охорони здоров’я оптимальна для України?», а тоді працюватимемо над її впровадженням. Введення медичного страхування, безумовно, буде корисним для галузі, але для цього слід пройти відповідні підготовчі етапи і тоді система нормально працюватиме. Зараз члени підкомітету з питань законодавчого забезпечення запровадження обов’язкового медичного страхування, до якого я входжу, працюють над цим питанням. Важливо зробити усе правильно, щоб це було ефективно і для підприємців, і для медичних працівників.

Аліна Ярославська, голова Кіровоградської обласної благодійної організації «Відкрите серце»:

– Медичне страхування однозначно полегшило б життя населення в цілому. Взяти хоча б тих батьків, чиї діти серйозно хворіють і потребують високовартісного лікування. Хворіти у нашій країні звичайним громадянам взагалі не можна. Наприклад, хворі на гепатит С мають великі складнощі. На сьогоднішній день в Україні інфіковано вірусом гепатиту С вісім відсотків населення, а курс лікування коштує 20 тисяч доларів. Державної програми немає, місцеві програми є лише в деяких областях, але їх одиниці і вони покривають лікування такої мізерної кількості пацієнтів, що мова йде про виживання обраних людей. За умови ж державного страхування хворі на будь-які захворювання можуть отримувати допомогу. Не можу зрозуміти, чому у нас держава зволікає із впровадженням медичного страхування…

Анастасія ДЗЮБАК

“Нова газета”, 14 лютого 2013