Обираємо секцію для себе і дитини: айкідо (ВІДЕО)

Не секрет, що знайти у нашому місті групу із занять карате, самбо, дзюдо чи греко-римської боротьби, – не складно. Проте чим вони відрізняються і куди ж все-таки віддати свою дитину? «Гречка» вирішила дослідити та розповісти про це своїм читачам.

Сьогодні ми говоримо про айкідо. Тренерів, а точніше сенсеїв з цього бойового мистецтва можна знайти у спортивній школі №3, де розміщується Кіровоградська обласна організація Айкідо Айкікай України (тут приймають вихованців з 13 років), а також у будівлі “Акустики”, де айкідо навчає Федерація айкідо та будо в Кіровограді.

Про філософію та особливості айкідо «Гречці» розповів Сенсей Беглі Сариєв, ініціатор створення Федерації айкідо та будо в Кіровограді.

«Айкідо з традиційних бойових систем найсучасніше. Його створив Моріхей Уесіба на основі всіх японських бойових мистецтв, в тому числі карате, джиу-джитсу, кен-джитсу, володіння мечем … Дуже багато стилів було. На основі вивчення та переробки цих мистецтв, він створив айкідо. Плюс він дуже серйозно займався філософією, тому він трохи змінив її і з’єднав свою філософську ідею і бойові техніки, і вийшло айкідо. Взагалі айкідо було секретним мистецтвом дуже довгий час, О-Сенсей не хотів його розкривати, але після Другої світової війни все ж таки розкрив, оскільки бій Японія тоді програла, тому люди перебували в депресивному стані. Він вирішив, що айкідо повинне допомогти їм – він ввів його не як бойове мистецтво, а у вигляді гімнастики, завдяки якій можна зміцнити здоров’я, допомогти зняти стрес, поліпшити настрій. Але при цьому в його школі, там де він сам продовжував займатися до останнього дня свого життя, айкідо зберігалося як бойове мистецтво».

Як виявилося айкідо це не лише якісь іноземні основи і стратегії бою – це ще окрема культура, дисципліна і навіть етикет, який допоможе і на татамі, тобто в залі тренувань, і у житті.

«Сьогодні айкідо поширилося по всьому світу і його можна вивчати з різних сторін: наприклад, як бойове мистецтво, яке вивчають в армії, поліції, спецназі (наприклад, у Туреччині всі силові структури вивчають айкідо, так само і у Франції, Туркменістані). У цивільних цілях айкідо вивчається як мистецтво дисципліни: у першу чергу, айкідо – це культура, дисципліна тіла і дисципліна розуму. Коли тренується тіло, тренується дух, тому що важкі тренування, влітку спекотно, взимку холодно, на вулиці сніг, дощ, деякі лінуються йти, а ми все одно повинні приходити займатися. Коли таке відбувається, людина починає дисциплінуватися. Плюс в айкідо дуже важливий етикет: це називається рейгі, коли заходиш в доджо робиться уклін – вираження поваги всім, хто перебуває на татамі, поваги засновникам. Тут людина вчиться бути уважною до всього, що відбувається навколо, і ось це все ми повинні винести з татамі в життя. Якщо ми хороші на татамі, сильні, правильні, а вийшли на вулицю і тут же йдемо битися чи щось ще, це означає, що людині ще не доступне айкідо».

Сьогодні проблема агресії у дітей є чи не однією із актуальніших у нашому суспільстві: комп’ютерні ігри, телебачення, відкритість жорстокої та аморальної інформації, часом, роблять дітей нестриманими і схильними до насильства. Сенсей запевняє, що айкідо допомагає стати менш агресивним і, навіть, можливо, це бойове мистецтво може стати таким собі шляхом вихованням суспільства.

«В ідеалі ідея О-Сенсея полягала в тому, що якби всі зайнялися айкідо і всі зрозуміли цю філософію, тоді б ніхто б ні з ким не конфліктував. Але це звичайно в ідеалі … До того ж всі люди ніколи не будуть займатися айкідо. Але при цьому люди можуть у своїй справі, якою вони займаються, наприклад, танці, карате, бізнес, використовувати філософію айкідо.

Айкідо вчить нас не агресії, не розвитку війни, а навпаки зупинити війну. Навіть ієрогліф будо означає «зупинити спис» або «зупинити меч», тобто припинити війну. Коли виникає конфлікт, ми намагаємося його уникати, ми не ліземо відразу з кулаками битися, а намагаємося вирішити його мирним шляхом. Для нас бій – це бій на смерть, якщо бій відбувся, я готовий пожертвувати навіть своїм життям, адже тут питання не перемоги чи поразки. Коли ж трапляється ситуація, коли бою не уникнути, а таке іноді буває, тоді я повинен сконцентрувати свої психологічні та фізичні сили, свої техніки та викластися на сто відсотків, а не по трохи, як кажуть у буддизмі, в пів напруження. Вважається, що краще енергію не витрачати, її потрібно зберігати, а от в момент, коли щось відбувається, потрібно працювати на повну потужність»

Незважаючи на високі філософські та психологічні теми в айкідо, воно є абсолютно доступним для будь-якого. Ним можна займатися як з шести років, так і з шестидесяти, як дівчатам, так і хлопцям. Головне не вік, розповідає Беглі Сариєв, а ціль, яку перед собою поставить людина.

«В Японії традиційними мистецтвами починають займатися з самого дитинства, як тільки людина почала повзати. Звичайно до, я думаю, років 20 людина почне займатися айкідо як бойовою технікою. Десь після 20 людина вже може зрозуміти айкідо як філософію і окрему культуру. Але якщо вона з раннього віку почне займатися, до того часу як почне усвідомлювати що таке айкідо, вона буде вже технічно готовою. Але можна зайнятися в будь-якому віці, адже все залежить від того, в яких цілях ви сюди прийдете: це може бути оздоровча гімнастика, легкі розминки, йога (в айкідо дуже багато елементів взято з йоги) … або ж спілкування з людьми, зняття стресу, для когось айкідо все ж буде бойовим мистецтвом. Для мене айкідо – це будо, комплексна система, і з учнями я намагаюся ділитися айкідо повністю, як я його бачу, а вже вони самі вибирають що їм цікаво з того, що я їм розповідаю, чому вчу.

Айкідо більше займаються чоловіки, але останнім часом до нас дуже багато приходить дівчат. Я думаю, що це пов’язано з тим, що айкідо саме по собі дуже красиве мистецтво, воно вважається одним з найкрасивіших бойових мистецтв. Плюс я думаю, дівчата істоти дуже витончені, вони люблять щось естетичне, а в айкідо, наприклад, ми носимо дуже чисте і біле догі з хакамою, що безсумнівно подобається дівчатам. До того ж в айкідо можна робити техніку незалежно від сили».

Втім айкідо – все ж таки, спорт не для всіх. Тут, як і в будь-якому виді спорту, залишаються сильні та стійкі, які у подальшому можуть стати опорою і свого оточення, і бойового мистецтва, яким вони займаються, як культури загалом.

«Тут неможливо завоювати якісь медалі, висловити свою агресію, тому дуже багато людей тільки через це йдуть з айкідо. Деякі просто не витримують важких тренувань. Але багато людей все ж залишаються, і ті, хто зараз займаються – стійкі, впевнені в своїх цілях і вони цілком можуть відкрити скоро своє доджо і передавати філософію айкідо іншим».

Спілкувалась Світлана Дубина