Кіровоградські нащадки Тараса Шевченка (Інтерв’ю)

Яніна Шкода, громадська діячка, журналістка, є представником вже п’ятого покоління, що проживає у Знам’янці після приїзду сюди у ХІХ ст. Степана Красицького, сина старшої сестри Тараса Шевченка – Катерини Красицької. Вона продовжує справу свого батька В’ячеслава Шкоди, який завдяки захопленню краєзнавством продовжив справу Красицьких, які у 1961 році створили у Знам’янці музей, що містить унікальні матеріали історичного та літературознавчого характеру про нащадків Тараса Шевченка. У фондах сім’ї пані Яніни є унікальні фото Тараса Шевченка, ще ніким не перевидані спогади про Кобзаря.

•   Сьогодні Тараса Шевченка і в школі, і у вишах вважають ретрописьменником, селянським поетом. Як ви до цього ставитесь?

Ретро-,  селянським письменником вважають, тому що він про це писав. У ті часи, коли він жив у Санкт-Петербурзі, він займався мистецтвом і писав вже вірші, то багато його друзів теж йому зауважували, що міг би більше приділяти уваги саме тому, що він малює, писати більше про інші речі, але його найбільше цікавила тема визволення рідного народу. Це була основна тема, він її описував, тому що воно найбільше боліло йому у житті.

• Крізь образ Шевченка, по суті, і сформували стереотип щодо України: селянська, меншовартісна країна. На ваш думку, чи можна розвіяти той міф новими фактами про Шевченка?

Як на мене, то можна було б поєднувати. У згадках, між іншим, друзі розповідають, що Шевченко був як справжній денді, був як comme il faut одягнутий, його приймали в досить цікавих родинах. Сам Брюлов його дуже любив. А от вірші він писав от саме так. Хоча в нього були і російськомовні твори. Його «Щоденник», наприклад,  це зовсім інша площина, там і не пахло вже хлопством. Тобто він дуже різний, тому можна було б поєднувати і те, і те.

• У наукових колах стверджують, що Шевченко – елітарний письменник, він потребує читача-інтелектуала. На вашу думку, як сьогодні потрібно читати твори Шевченка і з якого віку?

Думаю читати, як читається: якщо людина знаходить щось своє у творах, то чому б і ні. Але починати його читати, безумовно, потрібно вже у більш старшому віці. У ті часи, коли я ще вчилася у школі, дуже рано давали читати Шевченка, але сприймалися ці твори, як і тексти Івана Франка, Марко Вовчок – однотипно, з точки зору тієї ж біди українського народу, закріпачення.  

•  Який Ваш улюблений твір Тараса Шевченка?

Я люблю прозу, зокрема «Щоденник», ще зі студентських років. Просто там я багато чого знаходила описового. Тут він більш широкий, узагальнений. Вірші спрямовані більше на Україну, біль за неї, а у «Щоденнику» в нього більш широкий спектр уподобань.

• Що є у вашому фонді з цінних речей, пов’язаних з життям Тараса Шевченка? Чим вони цікаві?

Це фотографії нащадків родини Єгора Степановича, Олімпіади Єгорівни Красицької і те, що пов’язане з цими людьми. Це фотографії Миколи Левицького, батька артільного руху на Україні, який бував у Знам’янці, залишив свої автографи.

Є також унікальне фото Тараса Шевченка: передав його Левицький після того, як було роздруковано 100 таких фотографій і розіслано нащадкам Шевченка. На щастя, воно потрапило також до Єгора Степановича Красицького. Є видання книжок, є альбом-альманах, що був виданий на 50-ті роковини від дня смерті Шевченка, де розповідається про те, як відзначали тоді в Україні, Петербурзі річницю по смерті Тараса Григоровича. Є збірник спогадів друзів Шевченка, безліч листівок.

• А яким ви взагалі уявляєте собі Тараса Григоровича? Який його образ малюється у вашій уяві?

Ви знаєте, чесно кажучи, я його уже не можу бачити таким, як у школі ми його вивчали. Я вже бачу його через нащадків, через того ж Фотія Красицького (художник, представник школи Мурашка), через Єгора Степановича, його правнука, Євгена Петровича, мого діда. Ми коли дивимося на їхні фотографії, то знаходимо настільки цікаві схожості: от якраз через покоління лоб, трохи волосся набік, очі. Тому  у мене складається такий собі збірний образ.

• Як ви вважаєте, яким чином сьогодні можна популяризувати Шевченка, щоб він відкривався по-новому?

Це має робити той, хто дійсно в цьому зацікавлений. Потрібно, мабуть, створити ідею, а вже потім по різному популяризувати.

Спілкувалась Світлана Дубина