Ганна Баранова: «Головне не те, з чого прикрасу зроблено, а ідея, яку викладено в матеріалі»

Скільки часу в тебе йде на виготовлення однієї прикраси? Можеш коротенько для читачів розказати про сам процес створення чергового шедевру – від задуму до викладених фото у блозі.

Ну чому отак одразу шедевру, звичайні речі… Буває по-різному. Бувають речі, котрі робиш на одному диханні – від ідеї до її реалізації, але є й речі, котрі одразу не даються в руки, які треба довго обмірковувати, довго робити, переробляти, сердитися, викидати в смітник та починати спочатку. Але це теж необхідна частина творчості, бо це – навчання. Найприємніше – коли бачиш результат. Коли людина, для якої прикрасу було зроблено, розповідає про свою радість. Це – найбільш хвилюючий момент. Протягом довгого досвіду роботи в галузі графічного дизайну я постійно переймалася, що не можу взяти в руки результат своєї праці, що виробляю лише потік електромагнітних сигналів, у які перетворюється образ, виробляю лише файл. Я не могла відчути його вагу, його потрібність. Але зараз – інша ситуація, я роблю речі, які мають форму та вагу, і лише на певному етапі свого існування вони відбиваються у файлі, тільки на етапі фотографування та демонстрації.

А з яких же матеріалів можна створити таке диво?

Зараз використовую полімерну глину, а також скло й срібло, залізо, бронзу та латунь, металеву глину, чеське скло та кришталь, навіть вовна може бути придатна. Взагалі, на мою думку, прикраса – це не щось таке… стабільне та непорушне. Прикраса – це те, що прикрашає. Те, чого бракує образу до ідеалу. Я думаю, що тут головне навіть не з чого прикрасу зроблено, а ідея, яку викладено в матеріалі. У будь-якому матеріалі. Але мені приємно пізнавати цей світ, опановувати нові техніки, технології. Це цікаво.

Я так розумію, що всі прикраси неповторні й унікальні…  Звідки береш ідеї?

Із оточуючого світу. Надихає природа. Надихає неповторна краса людського світу. Найчастіше ідеї прикрас мені сняться, тож головне – швидко прокинутися та не забути ідею до ранку.

Чи віриш ти в натхнення? Звідки воно приходить?

Авжеж вірю, ну як тут можна не вірити? Але натхнення важко шукати лише на початку роботи. Чим більше працюєш, чим більше пізнаєш, тим легше воно приходить.

А бувають творчі кризи?

Не можу так їх назвати. Є просто речі, котрі не даються одразу, над якими треба думати, експериментувати. Але вони не менш цікаві та викохані, ніж ті, що народжуються на одному подиху.

На твоєму сайті дуже гарні світлини твоїх робіт, хто фотограф?

Як і абсолютна більшість майстрів, я сама фотографую свої вироби. І дуже пишаюся з того. Якось був момент, коли якість світлин мене перестала задовольняти, тож я почала вивчати фотографію глибше, пішла на курси, купила професійну техніку. І тепер мені дуже приємно, коли хвалять мої роботи, бо фотографувати – це досить складна справа, і важливо, щоб вона приносила задоволення.

Порадь нашим читачам, як почати щось робити своїми руками, коли не знаєш, до чого є хист і чи взагалі вийде?

Просто робити. Сісти малювати з дитиною чи зробити якусь поробку з пластиліну, глини, природних матеріалів, чого завгодно! Не чекати більш сприятливих умов, фази місяця, погоди чи напрямку вітру, не шукати найкращих матеріалів, не колекціонувати технології. Просто робити. Я за все своє життя не бачила жодної людини без художніх здібностей. Але кожного дня бачу безліч без віри в себе. Тож треба робити. І вірити!

Маємо таку інформацію, що у твоєму блозі досить часто проходять благодійні аукціони й заходи, спрямовані на допомогу дітям… Звідки така ініціатива?

Якось давно мені довелося працювати волонтером в акції від одного дитячого журналу «Подаруй дитині книгу». Я мала поїхати в дитячий притулок та роздати там книжки. Повернулася звідти настільки вражена, що й досі не можу знайти вірні слова, щоб описати те, що я там побачила. Сині, тоненькі, прозорі дітки, вони стояли якось осторонь, боялися доторкнутися до мене… Немов я – примара з іншого світу. І запах. Від них пахло не любов’ю й доглядом, як від звичайних дітей, вони мали такий запах… Як забута, занедбана річ. Маленькі, непотрібні дітки… Я зрозуміла тоді, що дітей-безбатченків просто не повинно бути. Що не можна кидати дітей, і що… Що я теж маю нести відповідальність за їх долю. Отже, намагаюся зробити щось, аби їм стало трохи легше в житті. Декілька разів збирала кошти для дитячого будинку, купувала для нього памперси, засоби гігієни… Збирала кошти також для родини, яка всиновила трьох діточок. Зараз братиму участь у благодійному аукціоні на користь онкохворих діточок…

Мені не подобається слово «благодійність». Просто я вважаю, що якщо можу щось зробити, щоб змінити світ на краще, я маю це робити.

Поділяєш думку з «Хрещеного батька»: «Нічого особистого – лише бізнес?» Наскільки особисте й бізнес переплітаються у твоїй діяльності? Чи доводилося відмовляти комусь у замовленні через особисту неприязнь до клієнта?

У мене й у персонажа «Хрещеного батька» дуже різні бізнеси. Творчість, на мою думку, не може бути не особистою. Коли щось робиш руками, то переливаєш себе в цей предмет, викладаєшся інколи настільки, що треба перепочити, треба набратися нових сил перед новим задумом. Я навіть не можу носити власні прикраси, бо, на мій погляд, у них забагато мене.

На щастя, через особисту неприязнь до клієнта я ще жодного разу нікому не відмовляла. Мені дуже щастить на приємних людей, сподіваюся не втратити цю властивість і в майбутньому.

Ми неодноразово чули й бачили тебе в компанії клубу харківських «слінгомам». Ти також виступаєш організатором різноманітних акцій, розкажи трохи про це.

Я – одна із трьох осіб, що заснували цей клуб. Коли народився мій синочок, зрозуміла, що хочу бути якнайближче до нього, прагну бути разом із ним, хочу ростити його відповідно до його потреб, хочу, аби ми розумілися. Тому почала шукати інформацію щодо так званого природного батьківства. А отримавши, почала її поширювати. Наш клуб проводить розважальні акції для мам із малими діточками. Цього року вже втретє ми організовували святкування Міжнародного Дня слінгоносіння. Робили новорічні свята. Я протягом року проводила щотижневі безкоштовні майстер-класи для мам із дітками.

Над яким проектом працюєш зараз? Які в тебе творчі плани? Прочини хоч трохи дверцята в таємничу казку.

Саме зараз я створюю дуже мінімалістичний і дуже концептуальній проект під назвою «Злетіти». Сподіваюся, що зможу зробити його так, як задумала.

І… бажаю всім читачам «Гречки» злетіти та літати… Уві сні та в реальності 🙂

Дякуємо. А де можна побачити (купити) твої роботи в Інтернеті?

Найпростіше купити їх у моєму блозі www.carminum.livejournal.com, подивитися неопубліковані роботи краще на Flickr Але найближчим часом я сподіваюся переробити власний сайт

Спілкувалася Оксана Дубовик

Фото: Ганна Баранова, Артем Дубовик