Бодібілдерка Олександра Дзигал: «Ніколи не бійтеся кидати непотрібне та починати нове. Коли вибір стоїть «зробити, чи ні», краще діяти»! (ФОТО)

Про те, як редактори стають спортсменами і як відбулись такі кардинальні життєві зміни, «Гречка» поспілкувалась з Олександрою Дзигал. От що вона нам розповіла.

– Я знаю, що ти з Кіровоградщини, як тебе занесло до сусідньої області?
– Я з Кіровоградщини, Новомиргорода. Вступила на редактуру в Черкаси і вирішила переїхати, оскільки Кропивницький (тоді Кіровоград,-ред.) я знала вже доволі добре і мені потрібно було щось нове. Чому Черкаси? Великих міст я не люблю, до того ж тут вступила на бажаний факультет, та й місто ближче до центру, гадалось, що перспектив більше.. Однак ні.

– Не жалієш, що переїхала? Ти себе знайшла в редакторській роботі? Це твоє?
– Не шкодую взагалі. Черкаси дійсно полюбила, це неймовірне місто. У редактурі чесно шукала себе: відвідувала усілякі літературні школи, семінари, активно писала, проводила літературні зустрічі, мала навіть купу азарту до цього всього, але в якусь одну мить, як це буває, зрозуміла, що не моє.. зовсім! Та й не бачу, з чого тут можна мати прибуток. Тим більше у нас…

– Так тобі це подобалось, чи ти займалась цим всім лише заради грошей?
– Ні, грошима тут і не пахло. Це якраз було чисто на голому ентузіазмі, але все життя так не проживеш. Особливо, коли це стосується професії, – того, чим ти займатимешся усе життя.. Пройшло. Значить шукала себе…

– Чим ти займаєшся?
– Щодня тренуюся і працюю. На місці усе, я персональний тренер. Навчаюся у Черкаському національному на редактора можна сказати, що на індивідуальному плані.

– Не думала залишити університет та присвятити себе чомусь іншому?
– Думала. Навіть дуже серйозно думала, хотіла вступити на факультет фізичної культури, але потім одумалась і вирішила закінчити спочатку це, оскільки наша система освіти мені не дуже до вподоби, тому гарантувати, що ще раз усе пройду і не кину – важко. Тому мусолю це.

– Як ти з редагування потрапила в спорт? Що спонукало тебе піти у зал?
– Просто пішла займатися у тренажерний зал. Раніше я була надто активною людиною: завжди чогось не вистачало. Люди йдуть у зал, щоб побудувати бажані пропорції свого тіла. Зараз спортивне тіло – модний тренд.

Півтора роки тому ще не було такого ажіотажу, але багато хто це обговорював. Друзі-спортсмени мотивували та радили піти у нормальний тренажерний зал. Що я і зробила. Як-то кажуть – головне вчасно потрапити у потрібну компанію.

– Говорять, що головне почати, але як змусити себе це зробити? Якщо ніби вже і час, і є абонемент, а все ні як…
– Розставити пріоритети для себе. Значить це тобі не так уже й потрібно. От коли дійсно припече – час знайдеться. А так, поки що можна викинути або комусь подарувати той абонемент.

– Коли ти вперше потрапила до залу?
– Майже півтора роки тому, стільки й тренуюся без перерв. Не рахуючи два тижні після кожних змагань. Людині, яка займається цим серйозно дуже важко не тренуватись. Це як наркотик.

– Змагання вимотують? Часто змагаєшся?

– Так, це важка справа. Морально і фізично ти після них ніякий. Поки що раз на півроку. Якщо знайдеться спонсор, то хочу змагатися на Міжнародному рівні. Буде частіше.

– Для чого це тобі? Перемоги якось мотивують чи приносять задоволення? Які вже маєш досягнення?
– Цікаве питання. Над цим я й не задумувалася. Мабуть, тому що це справа мого життя!

На других змаганнях завоювала бронзу. Мотивують більше не перемоги, а те, що ти бачиш у дзеркалі. Перемоги спонукають іти далі.. Вище того, що маєш! Бо показувати один і той самий рівень зовсім не цікаво, принаймні, мені.

Тому тепер я займаюся ще й єдиноборствами. Адже просунутися далі у бодібілдингу поки що не дають обставини, та я впевнена, що зроблю усе, що хочу.. Такий у мене характер(сміється, авт.)

– А чим ти, власне, займаєшся, як це називається?

– Культуризм, бодібілдинг, атлетизм.. Варіацій багато.

– Я знаю, що є фітнес ще якісь аеробіки. За рахунок цього можна сформувати тіло, ти пробула?
– Є, але аеробіки я не дуже сприймаю. На мою думку, усе це таке собі витрачання свого вільного часу. Сформувати тіло реально за умови періодичних силових навантажень. Я не маю нічого проти цього розмаїття, але не раджу. Це мої методи. Тільки хардкор, тільки залізо (сміється, – автор).

– Як взагалі сформувались “твої методи” лише за півтора роки? Як виглядає твоє звичайне тренування?
– У мене дуже класні наставники. Вони справжні спеціалісти, у компетентності яких я впевнилася з перших хвилин свого перебування у залі. Усе це школа Сікачіни, глибина знань якого дивують мене постійно. Вражає, як ця Людина може тримати у голові стільки інформації.

Шаблону немає. Я тренуюся зі своїм тренером, щоразу він керує моїми діями, які визначає інтуїтивно, діагностуючи мій стан.

– Що порадиш тим, хто вперше йде на тренування і у кого не буде постійно тренера поруч? Можливо варто читати літературу, дивитись відео?
– Раджу не морочити собі і голову і шукати наставника, бо діла не буде. Кажу з власного досвіду. Змінила дві «тренажерки», до того, як знайшла дійсно свою людину. Коли ти займаєшся сам, то ти однозначно себе жалієш, у людини це просто в крові – пожаліти себе, інстинкти беруть своє. Однозначно ти не можеш адекватно оцінити свої дії і дотримуватися дисципліни, без якої ну ніяк зовсім. Два тижні неробства і вважай, що все до одного місця. Дивитися відео – звісно круто, адже це твоя зацікавленість у процесі, проте треба ще розбиратися у тому, що робиш і куди тулити ці знання, бо спорт – це доволі небезпечно, можна і нашкодити собі..

– Як зрозуміти, що цей зал саме твій? Має бути певний набір тренажерів, душ, кондиціонер, що є визначальним?
– Це треба відчути. Є люди різного сорту, яким важливе те чи інше. Для мене залізо всюди однакове, я запала на тренера, реальну «пахотню» та відповідний результат.

– Використовуєш якісь стимулятори, хімію? Як ти до цього ставишся?
– Ну звісно підготовка не обходиться без відповідного набору. Та це всього-на-всього протеїн, BCAA, креатин, вітаміни.. Усе. Ще були, часом, предтрени, та вони мають досить довгий «після смак», відколи почала займатися Джиу-джитсу – маю по два тренування на день, тож повністю виключили це

– Ти якось змінила своє харчування відколи зайнялася спортом професійно?
– Звісно. Система дрібного харчування. Для кожного усе індивідуально, бо часто запитують аби почати харчуватися так само. Їм каші, м’ясо, багато яєць, молочку, овочі, фрукти.

– Любиш солодке? алкоголь?
– Солодке люблю, особливо, коли його не можна. Алкоголь – ні.

– Ти відмовляєш собі у солодкому?
– Коли як. Зазвичай відмовляю. Зараз був такий період, коли їла багато солодкого, в зв’язку зі збільшенням навантаження. Адже глюкоза це енергія.

– В Черкасах ходити до залу це вже мода, чи все ж таки скоріше виключення? Як багато людей тренується серед, скажімо, твоїх одногрупників? Якісь зміни в самооцінці?

– Зараз усе більше людей тягнеться до залу. Не знаю за одногрупників, однак у мене багато клієнтів і усі вони приходять за результатом, що не може не радувати. Адже з кожним із них проживаємо трансформації, за допомоги яких їхнє життя реально змінюється на краще.

– Я правильно зрозумів, ти тренуєшся щодня з тренером, до того ж ти і сама вже тренер. Це ж подвійне навантаження? А ще й джиу-джитсу. Скільки у тебе тих тренувань і чим займаєшся у вільний час?
– Моя робота, хобі, вільний час, загалом усе – це тренування. Я прагну розвиватися, збагачуватися, прогресувати у цьому напрямі… То навіщо щось ще? У міжсезон тренуюся тричі на тиждень зараз (4 групи м’язів), зараз на підготовці – щодня, джиу-джитсу – 3 рази на тиждень.

– Окрім тренувань, що ще тебе цікавить, на що виділяєш час? Як відпочиваєш? Давно була в Новомиргороді?
– Немає часу. Взагалі там не буваю. Відпочиваю? Дома в ліжку відновлююся! (сміється, – авт.)

– Чи змінилося ставлення одногрупників до тебе за останні півтора роки? Хлопці якось по іншому дивляться?
– Так, змінюється. Багато, хто пише, що я надихаю. Це приємно і також спонукає продовжувати робити у прямому сенсі цей світ красивішим.

Самооцінка ніколи не була низькою, та впевненості заняття спортом однозначно додають!

– Останній твій запис в «Гречаних блогах» у 2014 ти присвятила центру літературної освіти. Як нині ставишся до літератури, адже нині твоя сторінка у Фейсбуці більше нагадує тренерський журнал з набором порад та вправ.
– Так, давненько (сміється, – авт.) Художню літературу читаю лише англійською, ходові зараз спортивні статті та книги. Я повністю звернула у цей бік, тому так і є. Бо ж мене цікавить лише це.

– Підсумовуючи, коли, на твою думку, варто починати займатися спортом і коли вже треба закінчувати?
– Моя відповідь: спортом потрібно займатися завжди!! Але, розуміючи, що не всі такі схиблені на цьому, як я, то це індивідуально усе. Коли стукне, тоді й займатися. Те ж саме і про “закінчувати”. Я не збираюся цього робити!!!

– Що у тебе нового відбулось останнім часом, знаю, що маєш якісь плани на столицю?
– Особливо нічого не змінилося. Зараз на підготовці, змагання вже 20 травня, жоден старт не обходиться без травм і я мала зробити вимушену перерву у тиждень, тому треба докласти усіх зусиль аби якнайшвидше повернути втрачене. Проте, у цьому сенсі почуваю себе досить впевнено та спокійно, відчувається вже, що на сцену виходитиму не вперше. Дуже прикольно спостерігати цей такий собі прогрес, бо сьогодні я здатна отримувати задоволення від самого процесу. Це не може не тішити. Столиця поки що точно без мене, проте плани дійсно є, хоча й у повітрі ще. Можу лише сказати, що причина точно у спорті та у прагненні самовдосконалення.. Хочеться лише отримувати задоволення від того, що робиш…

– Що порадиш людям, які тебе читатимуть ?
– Ніколи не боятися кидати непотрібне та починати щось нове. Коли вибір стоїть “зробити чи не зробити”, то краще діяти, бо можна потрапити у застій і прожити усе життя, стоячи на одному місці, обвинувачуючи усіх довкола.. Але кожен з нас є сам творцем свого “я” і боятися змін – останнє діло, тому що саме у цьому виявляється потік життя… Бажаю йти лише вперед!! Впевнено та високо!

Записав Валерій Лебідь