Олександр Черв’як: боксер і щасливий батько, який “зробив себе сам”

Два роки тому, після бою з Русалем, Олександр нагадував підлітка, що не вірив власному щастю. Цього ж разу я побачила перед собою зовсім іншого, впевненого в собі чоловіка, голову великої родини. В 32-річного Олександра з дружиною Наталею – п’ятеро дітей, чотири сина та донечка. Сьогодні він знає, до чого йшов двадцять років, що його зусилля, криваві травми, напружена робота над собою, бої, коли його кидали під розрив, як гарматне м’ясо більш відомим і досвідченим боксерам задля підтвердження їхнього статусу, не були марними. Сьогодні він може дозволити собі займатися виключно спортом, а не батрачити в перервах між тренуваннями на будівництві, щоб прогодувати сім’ю, «ручкатися» з легендарними Кличками, з промоутерською компанією яких співпрацює ось уже понад два роки, та ще багато всього, про що може тільки мріяти звичайний кіровоградський хлопець, без забезпечених і впливових батьків, без особливого фарту і мітки улюбленця долі. Славновідома «американська мрія», яку ще називають доктриною про можливості кожної людини досягти успіху, втілена в Україні і конкретно в Кіровограді.

При цьому, зважте, одна справа робити кар’єру, коли ти сам по собі, і зовсім інша, коли ти до всього ще й багатодітний батько. В Олександра з дружиною за плечима солідний сімейний стаж, бо на сімейне життя наважилися рано, ще жовторотими підлітками. Їй було лише сімнадцять, йому – взагалі шістнадцять… Ось уже шістнадцять років вони разом. Словом, Олександр – живий приклад для песимістів, яким психологи радять замість того, щоб скиглити, що в інших є зв’язки і гроші, а у них нічого, – працювати над собою.

Сидимо на дієті всією сім’єю
Зустрілися ми з Олександром і його сім’єю у повному складі неподалік від Фортечних валів, улюбленому місці тренувань боксера. Хлопці – всі в татка: що зовні дуже на нього схожі, що по характеру – всі бійцівської вдачі. Старші, Олександр і Дмитро, вже займаються боксом. Тож тепер Наталя переживає не тільки за чоловіка. Середній Максим і наймолодший Артем поки що тільки приміряють боксерські рукавички. Сестричка і собі не проти погамселити боксерську грушу й полюбляє дивитися бокс, але батьки вирішили, що цей вид спорту – не для дівчинки. Тому Іринка займається гімнастикою. Ось така дружна спортивна сім’я. Особливо це відчуває Наталя, як мама і як господиня.

– Коли Олександр готується до бою і йому потрібно скинути зайву вагу, то готуємося всі. Всі сидимо на дієті, аби не спокушати його і тим самим підтримати, – каже жінка.

Те, що по всьому будинку – боксерські рукавички, гирі й гантелі – це ще півбіди. Набагато страшніше для неї – очікування новин про черговий бій чоловіка. Жінка, зрозуміло, неймовірно хвилюється, поки Олександр не зателефонує і не заспокоїть, що все закінчилося, він живий і відносно цілий… Телевізор, коли транслюють боксерські поєдинки за участі чоловіка, не вмикає.

– Мені й так страшно за нього, а спостерігати за перебігом бою у мене, мабуть, взагалі не витримали б нерви, – зізнається жінка. – Запис бою дивлюся, коли вже знаю результат, а прямий ефір мені дивитися страшно.

«Мене возили на забій»

– Що для вашої спортивної кар’єри і для вас особисто означає ця перемога? – запитую в Олександра.

– Умовно, це була перемога над інтерконтинентальним чемпіоном за версією WBA в розділі «чемпіон світу», відповідний скачок в рейтинзі, що дає мені змогу наблизитися до звання «абсолютного чемпіона світу» за всіма версіями. Є так звана десятка кращих боксерів Європи і світу. Боксери борються за місце в цій десятці, за те, щоб піднятися на чергову сходинку. Цей бій мені також дозволив піднятися на чергову сходинку і став досвідом. Крім того, тепер мені надходять цікаві серйозні пропозиції. Відразу після бою з Дірксом пропонували бій ще з одним німцем, але пропозицію довелося відхилити, оскільки дуже мало часу на підготовку і для того, щоб зігнати вагу. Адже я важу 90 кілограм, а повинен важити під час бою – 81. Боротися з цим нелегко, адже я вже не юнак. Вранці – підйом в шість ранку, ранкова пробіжка – 5-6 кілометрів, зарядка, заняття в спортзалі, іноді по дві з половиною – три години. Два тренування в день шість разів на тиждень…

– Коли ж за вас вболівати наступного разу?

– 28 серпня битимуся з іншим німцем – Юргеном Бремером. Це дійсний чемпіон світу. Можливо, в перерві між титульними боями відбудеться домашній бій у Києві у Палаці спорту під патронатом братів Кличків.

– Який бій став переломним у вашій кар’єрі?

– Безперечно, з Віталієм Русалем. До цього бою у мене був рівень гарматного м’яса. Тобто, грубо кажучи, мене возили для програшу, на забій. Тобто, коли є чемпіон, у якого вкладають гроші і якого розкручують, для нього підбирають людей, у яких він виграє, і за рахунок цього йде далі у своїй спортивній кар’єрі. У мене доля склалася по-іншому: я був тим гарматним м’ясом, яке кидали людям, котрих потрібно було розкрутити, поки не зрозуміли, що я для них не зовсім вигідний, що на мені можна спіткнутися. Я ріс за рахунок цього, за рахунок того, що використовуючи мене, як гарматне м’ясо, мною часто давилися. Тобто мені доводилося битися з сильнішими від мене, а не зі слабшими. Сьогодні я маю право вибирати, з ким битися, а з ким ні. Мені пропонують бої з такими сильними боксерами, як Ізмаїл Сілах та іншими.

– Скільки років ви йшли до сьогоднішнього результату?

– Довго. 20 років. Ми ж тут у Кіровограді, так би мовити, на задвірках. Нас тут не видно і не чути. Тому на відміну від київських боксерів, не балували гарними пропозиціями і ніхто спеціально не підтягував. Ми з моїм тренером Валерієм Чудіним пахали, тренувалися у спортзалі в нього дома, до речі, і досі там тренуюсь, і вірили, що все колись зміниться. До речі, незабаром у нас в Кіровограді буде великий зал з рингом на помості.

– Я, як жінка, не розуміюся на боксі, тому для мене будь-яка перемога – це перемога, будь-який бій – це бій. Але в Інтернеті часто зустрічаю коментарі, що і бої сьогодні не заради спорту, а заради грошей, і перемоги, і бокс – не такий, як був раніше. Скажіть, як професійний боксер, рівень боксерів і боксу сьогодні справді нижчий, ніж раніше, чи це враження «ожирілої» від видовищ публіки?

– Швидше, друге. Як на мене, то бокс став навіть якіснішим, ніж раніше. І наші українці не раз це довели на найпрестижніших аренах світу. Але популярність цього виду спорту сьогодні інша. Раніше було більше секцій, відчувалася підтримка спорту в цілому і боксу зокрема.

– Як я зрозуміла, ви збираєтеся «переламати» ситуацію, принаймні в Кіровограді?

– Так. Як я вже казав, збираюся відкрити спортивний зал з рингом на помості, щоб в ньому мали змогу займатися, як професійні боксери, так і початківці. Ми з товаришами запрошуватимемо на домашні бої та спаринги професійних боксерів з інших міст і країн, і таким чином популяризувати бокс в Кіровограді.

– Дякую, що знайшли час поспілкуватися. Бажаю успіху в усіх починаннях і тріумфальних перемог.

Розмовляла Наталя КРАВЧЕНКО,
фото Михайла КРИВОШЕЯ та з сайту промоутерської компанії «К2 promotions»

“Нова газета”