«Вивести підприємство з чвертьвікової кризи – справжнє диво» – гендиректор водоканалу
Україна-це не просто місце на карті
Минулого тижня на засіданні Уряду, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман виголосив промову де закликав українців позбутися будь-яких відчуттів, пов’язаних з меншовартістю, із песимізмом, із тим, що в України щось може не вийти. Україна – це не просто місце на карті, впевнений очільник Уряду.
«Кожен українець розуміє: будь-які зміни можемо робити тільки разом – через прийняття відповідальних рішень та відповідальність мільйонів людей. Доречно згадати слова 35-го Президента США Джона Кеннеді: «Не питай, що країна зробила для тебе, а запитай, що ти зробив для своєї країни», – наголосив Гройсман.
Багато українців навіть ще до часів незалежності нашої держави намагалися виїхати за кордон – в ті країни, де державний устрій формувався сотні років, де вже усталений та відшліфований роками побут, культура та ментальність народу. Однак безліч справжніх патріотів України доводять – успіху можна досягти і в рідній країні. Один з таких – очільник одного з водогонів країни, генеральний директор обласного комунально-виробничого підприємства «Дніпро – Кіровоград» Роман Ілик.
– Пане Романе, з чого Ви розпочинали свій шлях?
– Р.І. Я дипломований інженер-механік. На біржі я обрав роботу завідувача гаражем, що й стало початком мого шляху. Це був 1999 рік, мені тоді було двадцять два роки. Ще один рік був підприємцем, і так склалася доля, що орендував приміщення в КП «Стрийводоканал». І через деякий час директор цього підприємства запропонував мені перейти працювати до нього, оскільки на водоканалі саме були потрібні молоді спеціалісти з бажанням до праці та кар’єрного зростання. З тих пір пройшло більше п’ятнадцяти років. За цей час я пройшов весь шлях від майстра мереж водопостачання з вісьмома підлеглими до генерального директора підприємства, на якому сьогодні працюють більше тисячі чотирьохсот працівників.
– Розкажіть про успіхи у вашій справі, які вам вдалось досягти за останні роки?
– Р.І. Підприємство за більше як двадцять п’ять років мало заборгованості по зарплатах, податках, за енергоносії. Станом на сьогодні їх немає. Я вважаю, що це мій найбільший успіх як керівника. Це – важка, монотонна і довга робота, яка потребує згуртованості та взаєморозуміння в колективі професіоналів своєї справи. Незалежно від того, це юридична служба, комерційна, технічна, бухгалтерія, чи це водії, машиністи насосних станцій – робота підприємства залежить від колективу, розуміння спільної мети та відношення працівників до роботи. Тож я вважаю, що мій найбільший успіх – це згуртований колектив однодумців, більшість з яких розуміє мене як керівника, підтримує та яких я можу назвати своєю опорою.
– Чи думали ви про іміграцію?
– Р.І. Ні, не думав. Хоча в нас була компанія товаришів – випускників мого вишу, то свого часу з нас усіх не виїхав за кордон лише я один. Я пам’ятаю, навіть батько тоді мені радив виїжджати. Але я залишився – не хотів бути наймитом. Я хотів стати директором водоканалу – і це не жарт – ще в десятому-одинадцятому класі. Щодо самореалізації – я вважаю, що я себе вже реалізував у повній мірі. Звичайно, є бажання отримувати більшу зарплатню, і це нормальне бажання. Тому я вважаю, що Україна повинна бути країною рівних можливостей. Зокрема, без розриву в зарплатах від трьох тисяч гривень до більше мільйона на місяць.
– Назвіть 5 речей, за які ви любите Україну.
– Р.І. Це – просто: я люблю українську природу, культуру, безмежні можливості в сільському господарстві та видобуванні корисних копалин, виробництві високотехнологічних продуктів. Люблю Україну за її чарівних вродливих жінок. Ну й останнє, для мене сам термін – Україна – розділяється на «У» та «країна», що в моєму сприйнятті звучить як «Унікальна країна». Це дійсно так.
– Назвіть головні мрії у житті.
– Р.І. Мрія у мене лише одна – жити щасливо, щоб щасливими були мої діти, друзі, колеги, співробітники, тому що тільки в гарному настрої і приємній роботі людина отримує задоволення від життя.
– Що ви хотіли б побажати молодим українцям?
– Р.І. Мріяти. А ще – вірити в те, що будучи молодим спеціалістом після випуску з вишу дев’яносто дев’ять відсотків з нас мають рівні можливості, знання, а далі все залежить тільки від нас. Виїхати за кордон і бути там наймитом, чи залишитись в рідній країні з батьками та друзями. Нелегкою працею і потом досягнути своєї мрії тут. В цьому й сенс життя – мріяти про досяжні речі, добробут, і досягаючи цього – знову мріяти. Молодь не повинна забувати, що Україна – унікальна країна не лише географічно, а й ментально, етнічно. Це – країна безмежних можливостей і кожен в ній – коваль свого щастя.
Записала Анна Порташ
www.uawelove.org
